Досвід боротьби країн за свою єдність, і, навпаки — боротьби окремих регіонів за відокремлення від метрополій, є різним та взаємо суперечливим. Неоднаковою є і реакція на такі події провідних світових держав та міжнародних організацій. Найбільше тем для роздумів в контексті «цілісність» VS «сепаратизм» «підкидує» нам колишня Югославія, де в рамках розпаду однієї держави ми маємо справу з вельми несхожими випадками.
На фоні Каталонії актуалізувалася дискусія про статус Косова під лозунгом «чому каталонцям не можна, а косоварам можна?». Але є в історії зникнення Югославії з карти світу є і інший суперечливий приклад. Втім, там як раз тоді міжнародна спільнота утримала єдність держави. Мова йде про Боснію і Герцеговину (БіГ). Народи цієї колишній югославської республіки воювали між собою не просто за відділення БіГ від Югославії, або навпаки — за збереження республіки в складі югославської федерації. Війна одночасно йшла за єдність Боснії і Герцеговини, або проти цього — за національне визволення.
Нам відносно добре відоме протистояння бошняків (мусульман-боснійців) тасербів, які воювали за «Велику Сербію». Напевно, завдяки сумному факту — геноциду бошняків в Сребрениці. Але ми майже нічого не знаємо про те, за що воювали в боснійської війні хорвати.
Якщо резюмувати дуже коротко, то ціллю хорватської боротьби була хорватська держава, що мала постати після розпаду БіГ. Про створення «Хорватської Cпівдружності Херцег-Босна» як окремої політичної, культурної, економічної і територіальної одиниці на території Боснії і Герцеговини, було оголошено 18 листопада 1991 року. Боснійські хорвати планували в подальшому розбудовувати незалежну державу Херцег-Босна або приєднуватися до Хорватії.
Під час боснійської війни хорвати воювали одночасно і проти югославсько-сербських сил, і проти бошняків-мусульман, але прихильники Херцег-Босна не досягли своєї мети. В результаті реалізації Дейтонських угод боснійські хорвати, на відміну від боснійських сербів, не здобули навіть власної автономії. В БіГ є окрема Республіка Сербська, натомість хорвати та бошняки разом живуть в спільному автономному утворенні — Федерації Боснії і Герцеговини.
Офіційної відповіді, чому так сталося, ви не знайдете. Неофіційно оглядачі стверджують, що це — результат цілого комплексу факторів. По-перше, таким чином спрацювали широкі міжнародні домовленості. Замість автономії в БіГ хорвати отримали повернення частину своєї території — хорватське Подунав’є — шляхом мирної реінтеграції за програмою ООН. Відповідно, серби отримали Республіку Сербську, але віддали території на Сході Хорватії. По-друге, найбільш сильними виявилися позиції тих країн (в першу чергу, мова йде про США та Німеччину), які на той час (це важливе уточнення) підтримували саме бошняків, що воювали за збереження єдності Боснії і Герцеговини. Боснійські хорвати, натомість, не мали карт-бланш на відокремлення від БіГ.
Лише політичною невдачею поразка хорватів в боротьбі за Херцег-Босну не обмежилася. Політичні і військові лідери цього утворення — Ядранко Прліч, Бруно Стоїч, Слободан Праляк, Мілівой Петковіч, Валентин Чоріч і Беріслав Пушич — були притягнути до відповідальності Міжнародним трибуналом по колишньої Югославії (МТКЮ) в Гаазі. Окрім звинувачень у військових злочинах, на адресу т.зв. «шестірки Херцег-Босна» лунають обвинувачення саме в спробі створення «хорватського ентитету», окремого хорватського державного утворення та спробі відділення його від Боснії і Герцеговини — тобто, в сепаратизмі.
В 2013 році (через дев’ять років після початку процесу) МТКЮ засудив лідери боснійських хорватів до різних термінів ув’язнення, від до 10 до 25 років, але вирок було оскаржено. З тих пір «шестірка Херцег-Босна»чекає остаточного рішення суду, вже 13 років, з 2004-го року, сидячи в камерах без вироку.
5 жовтня Гаазький суд повідомив, що засідання по справі лідерів боснійських хорватів відбудеться 29 листопада.
Ніхто не береться прогнозувати, чим закінчиться цей процес. Якщо орієнтуватися на традиції схвалення рішень стосовно усіх питань, що стосуються Боснії і Герцеговини, все буде залежати тільки від того, якій саме лінії будуть триматися провідні світові держави, і чия позиція виявиться сильніша.
Який з висновок цього балканського прикладу? Простий, але такий, що не для всіх є прийнятним. Справа в тому, що кожну ситуацію, де мова йде про змагання «цілісності» та «сепаратизму», світ вирішує в «індивідуальному порядку», з огляду на конкретну ситуацію, на контекст того, що відбувається та із врахуванням того, хто саме — які країни та народи — є учасниками подій. Безумовних, універсальних, однозначних та вичерпних відповідей на всі часи не має. Це твердження, безумовно, жах для дипломатів, юристів-міжнародників та пересічних громадян. Але це і є та сама реалполітик, по правилам якої і живе сьогоднішній світ.
