Географія в конфліктології завжди мала та матиме значення. Саме географічні умови тої чи тої країни лежать у причинах війн та збройних конфліктів. Зазначене має свій вимір у суверенних акваторіях України, повних загроз національній безпеці нашої держави. На жаль, з 2014 року Україна так і не створила надійні інструменти захисту на морі та станом на сьогодні не контролює близько 80% власного моря, на яке де-юре поширюється державний суверенітет. За розмірами це перевищує територію трьох причорноморських областей України.
Не контролюєш власне море — його контролюють інші з усіма негативними наслідками для прибережної економіки та безпеки. Це відоме правило ще з часів Пунічних війн. Слід додати, що в ХХІ столітті море впливає на узбережжя, а не навпаки, тобто з військово-морської точки зору той, хто контролює море врешті-решт контролюватиме його узбережжя. І це не я придумав.
Насправді, загрози серйозні і реальні. В цих непростих умовах, щоб не втратити власне море й прибережні території Україна має визначитися в концептуальних підходах щодо захисту суверенних морських акваторій та якомога скоріше реалізувати їх на практиці.
Насамперед доцільно відійти від концептуального поширення на море армійських засад оборони та наступу (контрнаступу), які добре працюють на суходолі, але ніякі на морі. Недарма написані кров’ю військово-морські бойові статути надають військово-морському начальнику владу над силами висадки морського десанту, які складаються з сухопутних підрозділів — у морі інші закони бойового застосування і виживання, ніж на суходолі. В морі нема лінії фронту, доріг, блокпостів, не існує оборони в армійському розумінні цього терміна, морський бій є поєднанням вогню та маневру, він завжди наступальний і швидкоплинний — якщо не встиг чи проґавив, то запізнився і програв.
Тобто має бути прийнята професіональна національна концепція, яка в загальному вимірі відповідатиме на два ключові політико-військові запитання: В ЯКИЙ СПОСІБ захистити державу на морі і ЩО для цього потрібно мати? Заглянемо в історію, де є багато цікавих і повчальних відповідей на ці запитання.
Розпочнемо з... Китаю та згадаємо концепцію китайського адмірала Чжен ХЕ (1371-1433), яка виникла в часи Імперії Мін. Вона передбачала формування змішаної ескадри для морських походів у складі бойових і транспортних суден («кораблів скарбниць»), та стала прообразом забезпечення безпеки сучасних морських транспортних комунікацій. У подальшому ця концепція трансформувалася в різні способи КОНВОЙНОЇ СЛУЖБИ, зокрема, коли морські транспортні коридори діляться на зони патрулювання бойових кораблів та передбачена система передачі повноважень охорони транспортних суден на комунікаціях від одного корабля іншому — це знайшло своє відображення в стратегії захисту китайських морських комунікацій транспортування близькосхідної нафти «Нитка Перлин».
Військово-морські фахівці добре знають і досить часто згадують геополітичну концепцію ВОЛОДІННЯ МОРЕМ американського адмірала Альфреда МЕХЕНА (1840—1914) з її принципами морської могутності (концентрації сили, вирішальної морської битви та панування на морі, як основний спосіб захисту власної морської торгівлі). Ця концепція досить добре працює для потужних морських держав, які мають контролювати значні морські та океанські акваторії та для цього будують збалансовані флоти відкритого моря в складі кораблів різних класів.
Перенесемо погляди на Велику Британію та згадаємо концепцію британського військово-морського ученого сера Джуліана КОРБЕТТА (1854 — 1922) про дії на морських комунікаціях. Слід наголосити, що принципи морської стратегії Корбетта не є боротьбою за домінування на морі, навпаки, вони асиметричні щодо більш сильного морського супротивника та зосереджені на контролі за морськими комунікаціями (комерційними і військовими), як головній мети утримання контролю над морем. Корбетт наголошує, що КОНТРОЛЬ НАД МОРЕМ «не означає нічого іншого, крім управління морськими комунікаціями, чи то з комерційною, чи військовою метою».
Слід не забути концептуальні засади війни на морі талановитого флотоводця Гетьмана Війська Запорізького Петра КОНАШЕВИЧА-САГАЙДАЧНОГО (1575— 1622). Мета його стратегічної концепції морських походів полягала у веденні бою на теренах ворога — знищенні його прибережних фортець та флоту в портах чи у відкритому морі. Спрямовуючи козацтво на активну наступальну боротьбу проти Османської імперії, Петро Конашевич-Сагайдачний домігся збільшення запорозької флотилії до кількох сотень чайок, які використовували НЕЗВИЧНІ ДЛЯ СУПРОТИВНИКА (АСИМЕТРИЧНІ) СПОСОБИ дій.
Спробуємо проаналізувати наведені концептуальні погляди в контексті України.
Якщо Київ слідуватиме концепції Мехена, то слід чітко розуміти невідворотній вступ у силове змагання за володіння морем. Це означає, що наша держава повинна мати не меншу, ніж у супротивника морську могутність, насамперед кількісно-якісний склад бойових кораблів різних класів. Риторичне запитання: чи можливо це фінансово, економічно, технологічно? Чотири чи вісім корветів проєкту 58250, які дуже не скоро з’являться (якщо з’являться взагалі), не вирішуватимуть проблему — їх буде вкрай мало для симетричної війни за володіння морем, навіть для стримування найгірших сценаріїв. Багатошарова оборона Криму та прилеглих до нього морських акваторій, що включає чисельні протиповітряні та протикорабельні системи, надводні та підводні сили, літаки та вертольоти в поєднанні з іншими військовими активами, робить українську симетрію на морі авантюрною мрією. Тобто ситуація та баланс сил, які Росія створила в Чорному і Азовському морях, заперечують прийнятності фрегатно-корветної концепції для України.
В умовах, що склалися, доцільною для України виглядає концепція Корбетта з урахуванням наведених вище уроків козацьких морських походів та китайського досвіду з управління морськими комунікаціями. Відомі факти морської блокади в Азовському морі корелюються з уроками Корбетта щодо нападу на морську комерцію в межах «однієї з двох форм» збройної боротьби на морі: напад на точки (термінали, порти, центри) відправлення та призначення; або орієнтація на комунікаційні лінії у відкритому морі. Цікавою є діалектика Корбетта щодо точок відправлення та призначення, а також посил, що розгортання сил та засобів, призначених для інспекції відповідних морських районів, блокуючих дій чи дій з розблокування, проведення кінетичних операцій у певних зонах може відвести (нейтралізувати) багато загроз, якими наповнена виключна морська економічна зона України.
Важливо зауважити, що захищаючи власні морські комунікації національні ВМС повинні мати перевагу в швидкості та маневреності дій, чим уникати несприятливих у контексті співвідношення сил морських зіткнень з супротивником. Водночас, у разі необхідності, швидко масувати зусилля та використовувати «жалючій» потенціал, що поєднує ракетну зброю, малу помітність та оперативну раптовість набігових дій.
Саме тому, поповнення ВМС ЗС України правильними активами та їхнє правильне розміщення є критично важливими. Фрегати та корвети можливо використати для виконання завдань на комунікаціях, але в будь-якому разі постане питання симетричних дій в умовах несприятливого співвідношення сил. На відміну від цього, швидкохідні та маневрені бойові катери мають можливість діяти ефективно як щодо контролю за комунікаціями, так і в асиметричній протидії супротивнику, що наближається. Тобто в концепції «Корбетт плюс» найкращим інструментом є ФЛОТ ЛЕГКИХ СИЛ у складі мультізадачних, швидкохідних та малопомітних технічними засобами супротивника бойових катерів із сучасною морською зброєю на борту має перевагу щодо фрегатно-корветного угруповання супротивника. Важливо зазначити, що ці катери дорівнюють багатоцільовим корветам за бойовими спроможностями для одночасних дій у двох доменах збройної боротьби, морехідністю до шести балів та високою автономністю дій, навіть мають переваги перед корветами в швидкості, мобільності і раптовості дій, хоча за розмірами залишаються підкласом бойових катерів. Чи є в України можливість придбати такі катери та швидко поповнити національні ВМС? Звичайно є, навіть з локалізацією виробництва в Україні, питання лише в політичних розумінні і волі.
Асиметрія і гнучкість — це спосіб морського мислення та дій на морі, який слід опанувати в Києві та Одесі, бо підхід, що поєднує різні прийоми і способи ешелонованого контролю легких сил за лініями морських комунікацій (судноплавні смуги, системи розділення руху, порти та транспортні вузли ріка — море, морські трубопровідні системи тощо) має набагато більше значення для України чим виснажлива і безперспективна пряма силова конкуренція на морі.
Іншими словами, доцільно відійти від мрій про силову «парасольку» над певними районами моря, а більше думати про випередження і стримування найгірших сценаріїв власними асиметричними діями. Для цього Україні потрібні сучасні мультізадачні бойові катери (ударні, патрульні, амфібійні), які не мають нічого спільного з «успіхами» національного виробника, що ледве тримають хвилювання моря в два бали та несуть вкрай обмежені бойові спроможності.
Безумовно, потрібно досить багато мультізадачних бойових катерів, щоб ешелонувати зусилля та за необхідності швидко нарощувати їх на важливих напрямках. Але, це «багато» коштуватиме значно менше, ніж потребує програма 58250. Розуміння і імплементація зазначеного вище означатиме виграш у способах дій, часі і просторі — критично важливих умовах сучасного протиборства на морі.
Таким чином, Україна має прийняти доцільну концепцію забезпечення морської безпеки. При цьому цілком очевидно, що так само, як величезні дредноути Першої світової війни поступилися в Другій світовій іншим бойовим платформам, зокрема й ефективним на морських комунікаціях малим підводним човнам та торпедним катерам, так і зараз у ментальному розумінні української влади симетричне змагання за море шляхом ставки на реалізацію нездійснених прожектів побудови флоту «кишенькових» фрегатів має поступитися місцем концепції активного контролю над морськими комунікаціями та їхнього гарантованого захисту за допомогою cost-effective мультізадачних бойових катерів.
Час діяти професійно.
