Щойно Росія вдванадцяте відсвяткувала т.зв. День народної єдності. Апофеозом урочистостей мало стати відкриття пам’ятника київському князю Володимиру, хоча більш логічною з огляду на історію видавалася б скульптурна група: будь-який московський зверхник, стоячи навколішках, отримує ярлик на правління з рук теж будь-якого хана Золотої Орди. Батия, Берке – байдуже, бо ритуал цей тривав не одне століття.
Однак справжнім символом цьогорічних святкувань стали поширені через Інтернет фотографії плакатів, пожбурених після урочистостей проплаченими мітингарями до сміттєвих баків. Повторилася ситуація 9 травня, коли на смітниках опинилися фотографії начебто батьків та дідів, які загинули на війні. Пригадую, навіть народжений в 1952 Путін вийшов тоді в народ з портретом начебто загиблого за кілька років перед тим тата.
Треба сказати, і коли ще тільки виникла ініціатива відзначати День народної єдності (2004), і в перші роки потому, свято це ще не набуло широкого розмаху, ба більше (тоді в Росії це ще було можливо) знаходилися й опоненти. Головним їхнім аргументом було те, що сама подія – «визволення Москви від польських інтервентів» – відбулася дуже давно, у ...1612 році.
Але московській владі День народної єдності був потрібен як повітря. По-перше, на тлі загрозливих «кольорових» революцій в колишніх колоніях (Грузія, Киргизстан, а надто Україна). По-друге, треба ж було якимось близьким днем календаря замінити 7 листопада. По-третє, дуже вже хотілося дошкулити Польщі та особисто її президентові Александру Кваснєвському, які однозначно підтримали українську демократію.
Втім, тут у кремлівських чекістів вийшла неув’язка, на яку, здається, досі ніхто не звернув уваги. Річ у тому, що цей день – 4 листопада – можуть відзначати як свято і в Росії, і в Польщі. В Росії ця дата пов’язується з 1612 роком, але ж через 48 років, у 1660, також 4 листопада московське військо під началом Василя Шереметєва капітулювало перед польським під Чудновим на Житомирщині. Ну, хіба це не привід для салюту у Варшаві?
Відтак, пропонував би кремлівським владцям запасний варіант. Чому б у Росії на державному рівні не відзначати як День народної єдності не 4, а 3 листопада? Саме цього дня в 1969 році на Сяському целюлозно-паперовому комбінаті відбувся – вперше в СРСР! – пуск виробництва туалетного паперу.
Ні-ні, я не знущаюсь і зовсім не хочу підкреслити відставання СРСР від США та Британії, де промислове виробництво туалетного паперу було налагоджене ще в ХІХ столітті, не кажучи вже про середньовічний Китай. На цю думку мене наштовхнула геніальна метафора видатного українського сценографа Данили Даниловича Лідера, який за допомогою рулонів туалетного паперу увиразнив занепад містечка Гюллена у виставі «Візит старої дами».
Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ, письменник
