Москва має бажання відрізати Україну від моря. Але немає можливості. Натомість у світі є багато охочих коментувати бажання.
Коли йшла війна за Фолкленди, я не написав жодної статті про можливості перемоги Великої Британії чи Аргентини. Не належав до експертної спільноти. Інакше довелося б втягуватися в конфлікт дистанційно. Зараз важка ноша звань і посад впала на плечі тисяч різноманітних персон, які, сидячи на далеких островах, континентах і містах, через посаду зобов'язані зробити свій внесок в ущільнення туману війни.
99% експертів отримують відомості для висновків про битви з відкритих джерел. Відсоток, що залишився, керується даними, наданими інформаційними військами. Іншими словами, ми маємо справу з різноманітними трактуваннями фактів, викладених CNN, AP, FP, REUTERS та іншими серйозними центрами. Самі ж трактування залежать від світогляду авторів. Скажімо, трампіст А. Іларіонов завжди підбирає факти для дискредитації Байдена. Левак С. Дженкінс підшукує їх для боротьби з Б. Джонсоном, колишній розвідник КДБ Ю. Швець - для розкручування свого каналу... Солідні видання на кшталт Guardian або Foreign Affairs подають коментарі полюсно. «Що буде, якщо переможе Україна?» «Що буде якщо переможе Росія?» - заголовки останнього. Читач може самостійно вибрати собі відповідний тип міркувань.
А нам вибирати не доводиться з простої причини. Немає з чого. Настане кінець життю, гідності, культурі, бізнесу, мові, свободі, майну, якщо ворог захопить країну. «Людину можна вбити, але перемогти її не можна». Фраза Е. Хемінгуея проситься епіграфом до всього, що відбувається напередодні православного свята, яке одновірці відзначають великодніми ракетними обстрілами українських міст. Ті, що збивають, зі страшним ревом падають на землю, уцілілі руйнують житлові будинки. Що можуть зробити експерти для тих, кого накрило горем та розпачем?
Необхідні не їхні гросмейтерські ходи і розіграші комбінації партій, а фундаментальні знання про природу поведінки людей, що б'ються, і методи протидії насильству. Потрібний внесок у посилення духу. Тому що раціональність зважування матеріального не здатна впливати на метафізику боротьби життя зі смертю.
У жовтні 1940 року прем'єр-міністр Греції Іоанніс Метаксас відхилив ультиматум лідера італійських фашистів Беніто Муссоліні – відкрити коридори для його військ для проходу через Грецію. Довелося битися. Нечисленні та погано озброєні грецькі загони розбили наступ потужної армії італійських фашистів. Муссоліні зізнався тоді: «Війна з Грецією довела, що у збройних силах немає нічого твердого і що на нас завжди чекають сюрпризи в оцінці армій». Філософ Ханна Арендт чудово охарактеризувала цей вічний казус війни: "Що" наштовхується на "хто". Таке зіткнення притаманно багатьом війнам, у яких збройне насильство програє опору людей, які не бажають піддаватися впливу моральних потвор. Це вже не думка експертів, а досвід 25 століть битв на нашій Землі. Наполеон вимірював співвідношення духу та чисельності військ так: один мотивований солдат дорівнює трьом деморалізованим. Пропорцію підтвердила Друга світова. Але моральний дух, як і патрони, може вичерпатися, якщо його не підживлювати упевненістю у своїй справі, переконаністю у правоті. Для цього існують інформаційні війська, особисті та глобальні зв'язки людей. Для цього в окопах соціальних мереж свої б'ють чужих.
Не вперше порушую тему впливу байдужого слова на загострені почуття. Вона важлива і не піде з битв гібридних воєн.
Рашисти піднімають моральний дух військ та нації брехнею, стиранням меж між добром та злом.
Спробуйте в їхніх ефірах та мережах висловитись у дусі незалежного експерта. Не вийде. Натомість у нас свобода слова дозволяє. З одного боку – добре, але з іншого – ми повинні розуміти, що у відчинені вікна може дмухати як свіжий вітер, так і нести отруту, яку не одразу вловить ніс.
У рашистів є бажання прокласти коридор від Криму до Молдови. Ми маємо бажання знищити Московське царство. Подивимося, яка мрія виявиться ближчою до реальності.
Олександр ПРИЛИПКО
