Після січневої атаки бойовиків і російських військ на Дебальцевський плацдарм настало певне зниження напруження боїв, хоча обстріл і спроби прориву будуть. Це дає можливість підвести деякі підсумки і зрозуміти, чим відрізняється обстановка, яка виникла, від попередніх наступів і відступів.
Не вдаючись у військові аспекти, потрібно зазначити, що в боях останніх днів обидві сторони, які протистоять одна одній діяли шаблонно і передбачено. Бойовики і російські планувальники не придумали нічого нового, як наступати під основу плацдарму за напрямками, які сходяться. Розгадати напрямок головних ударів для українського командування не було особливо складно, бо там було зосереджено відповідні сили і засоби. Бої були запеклими і закінчилися за великим рахунком унічию. Якщо не рахувати все ж таки нашого певного відступу, зокрема, з частини Вуглегірська.
Бойовики своїх цілей не досягли, але й успіху, зокрема територіального, українські війська теж не мають. Шаблонність дій з двох боків призвела до такого результату. І доки наше командування, зараз не настільки важливо з яких причин, діятиме прямолінійно і передбачено, ми повільно, але певно залишатимемо свою територію.
Навіть якщо ми з причин міжнародного характеру не можемо наступати за всією лінією фронту, проте, ніхто не змушує нас віддавати ініціативу в руки супротивника, діяти не шаблонно і передбачено, а творчо і несподівано для ворога. Давно відомо, що здивувати — означає перемогти!
Навіть з одного погляду на мапу Донбасу стає зрозуміло, що при наступі на плацдарм противникові можна було не лише завдати поразки, але й змусити його відступити і тим самим збільшити оперативну глибину нашої території. Для цього потрібно було продумати і підготувати відволікаючу операцію на іншій, але досить чутливій ділянці фронту. Навіть незначний наступ у іншому місці змусив противника зняти частину сил, які настають, і спрямувати їх на іншу ділянку фронту. Ситуація під Дебальцевом тоді була б абсолютно іншою. До речі, і втрати наші були б набагато нижчі. Головним є розсмикування супротивника за різними, на перший погляд не зв’язаними напрямками. Це елементарні основи планування військових операцій, відомі з часів єгипетських фараонів.
Упевненість лідерів, так званих ЛНР і ДНР та їхніх московських господарів, в успіху створення котла під Дебальцевим призвела до зриву переговорів у Мінську. Тепер їм уже складно відступати, хоча військова обстановка для них сильно змінилася. Звідси войовничі заяви, виставлення заздалегідь нездійсненних вимог, ультиматуми та інше. Розмови про тотальну мобілізацію свідчать про те, що людські ресурси ДНР і ЛНР практично вичерпані і тепер їм залишається сподіватися на так званих російських відпускників.
Істотні втрати бойовиків, падіння бойового духу і потреба виставлення загороджувальних загонів із російських десантників, істотно змінили плани Москви. Планований наступ на Маріуполь довелося скасувати й замінити його дратівливим обстрілом українських блокпостів.
Наші героїчні бійці змінили не лише військову, але й дипломатичну обстановку довкола Росії. Схоже, що Путін своїми руками відсунув у невідому далеч не лише зняття, але й будь-яке пом’якшення санкцій. Те, що сталося на сесії ПАРЄ — того ж плану. Російська делегація їхала до Страсбурга в повній упевненості, що її відновлять у правах, інакше б її не очолив голова Державної думи Сергій Наришкін. Все було для цього підготовано, але обстріл Маріуполя і наступ під Дебальцевим принципово змінили все. Звідси нервові погрози російських представників. Ніхто особливо не злякався, оскільки вийти з Ради Європи можна, але повернутися буде набагато складніше. Хоча це й консультативна організація, але вельми впливова. У Москві це прекрасно розуміють і дещо охолонувши, зменшили тон.
Другим провалом російських планів, на цьому етапі стала поведінка Афін. Радості в Кремлі з нагоди перемоги на виборах до грецького парламенту лівих популістів не було меж. З пропагандистських засновків на федеральних каналах випливало, що вже греки разом із іншими приятелями Москви не дадуть продовжити санкції. І єдність Європи завалиться, як про це мріяли в Білокам’яній уві сні й наяву. Греція для Євросоюзу тепер enfant terrible — нестерпне дитя, але Афіни не зважилися піти проти всіх, і це страшенно розчарувало Москву. Більше того, стало ясно, що так звана промосковська позиція грецького уряду не більше ніж інструмент у торгівлі за полегшення умов виплати величезних боргів.
Третій наслідок — наразі словесна — ймовірна зміна позиції США щодо постачань зброї Україні. Статті в The New York Times, The Wall Street Journal і The Financial Times разом із публікацією доповідей колишніх дипломатів і генералів мають всі ознаки спрямованого зливу. Риторика Барака Обами, яка змінилася, належить до того ж інформаційного ланцюга. Винесення істотних розбіжностей, які начебто існують у американській адміністрації до прилюдного простору, і можлива перемога прибічників погіршення відносин із Росією постачанням зброї Україні, покликані позначити чітку червону риску, яку Путін не повинен перетинати.
Якщо перекласти все це з мови вкидань і дипломатичних двозначностей, то Вашингтон прямо попереджає Москву, що поразки України не допустить. Жодного наступу і нової активізації бойовиків і російських військ на Донбасі більше не терпітимуть. Розплатою за втрату узди Кремлем буде постачання сучасної зброї українській армії на $2 млрд разом з інструкторами. Наразі зброя не постачатиметься, але до цього підійшли вже впритул.
Про те, що загроза подіяла, говорить доволі нервова реакція з Москви. Зовні звичайний шантаж, що в такому разі США залучаться до відкритої війни з Росією і подібне. Не отямившись від несподівано жорсткого тону Вашингтона, в Першопрестольній навіть не відразу зрозуміли, яку дурницю втяли. Якщо російських військ на Донбасі немає, то яка різниця — буде американська зброя постачатися до України чи ні. Російським військовикам вона в такому разі нічим не загрожує. Ще більше нервозності додає позиція Німеччини. Хоча вона й проти постачання зброї, але її вищі урядовці дали зрозуміти, що прислухатимуться до ухвал американської адміністрації. Якщо там вирішать постачати, то й Берлін може переглянути свою позицію.
У ситуації, яка створилася, можливий такий розвиток подій.
• По-перше. З настанням теплішого часу і після серйозного перегрупування разом із посиленням бойовиків російськими військовиками під різним камуфляжем і технікою буде зроблено нову спробу перейти в наступ. Якщо наша армія відіб’ється і навіть перейде до локального наступу з визволенням деяких територій, то війна перейде до іншої форми.
• По-друге. Доки в Росії є фінансові можливості, а вони неухильно зменшуються, Україні буде нав’язано війну на виснаження. У надії, що її економічна, фінансова та політична системи не витримають воєнного тиску. Піднесе голову проросійська опозиція і станеться зміна політичного курсу.
• По-третє. Скоріше за все, наприкінці поточного або на початку наступного року, якщо силові сценарії не будуть успішними, Москва під тиском внутрішніх і зовнішніх чинників шукатиме якесь розв’язання конфлікту на модифікованих умовах плану президента Порошенка. Якими вони будуть зараз сказати важко.
Все нині залежить від двох складових. Наскільки наша армія навчилася воювати і готова дати гідну відсіч і наскільки українська еліта готова поступитися своїми вузькими та корисливими інтересами заради всієї країни. Іншими словами, реформи почнуться по-справжньому, чи буде продовження нескінчених розмов.
Час наразі працює проти Росії. Не можна допустити, щоб він почав працювати проти нас. Чекати вже не можна. Не дасть ворог і український народ!
