Як важко їй подивитися в дзеркальце. Як не хочеться побачити відображення звірячої морди замість казкового обличчя нарум'яненої дівчини в кокошнику. Тому біснується, тому волає: «Брешуть усі ваші дзеркала, Росія не така!» Для реабілітації підлості час подарував Росії англійське слово "фейк". Як втім, і решта запозичень: від казок і пісень, до машин і гаджетів. Тепер фейками у Росії називають усе, що не вкладається в матрицю путінського світогляду. Брехня і фантазії мобілізують краще дійсності.
Так завжди було в історії минулого століття. За ленінськими безплідними мріями пішли мільйони, які були впевнені, що розстрілявши багатих, будуть жити приспівуючи. Сталінський план умертвіння українців голодом викликав небачене екзекуційне захоплення мас. "Якщо ворог не здається - його знищують". Гасло на все життя, що залишилось, Росії, вічно оточеної тими, хто не здається і не приймає спотворений хворою свідомістю світ.
Історія Росії – літопис конкуренції психічно ненормальних людей. Садистські нахили Івана Грозного ще можна списати на звичаї середньовіччя. Але Петро-1, який прагнув до Європи, за вечерею любив власноруч відрубувати голови і руки підданих. Рубав і їв з апетитом біфштекс за голландським рецептом. Плеяда самодержців імперії, що послідувала за вінценосним садистом, не відрізнялася ні розумом, ні серцем. Усі були черствими людьми, позбавленими найдрібніших крапель співчуття. Правили, не соромлячись відхилень від загальноприйнятих моральних норм. Чим жорсткіше серце і мізерніші мізки на престолі, тим більше відданості до нього в народі.
Путін довів цю формулу до досконалості. Сам він та його оточення – збіговисько малограмотних, позбавлених емпатії сектантів та чорних мрійників. Що Патрушев, що Абрамович, що Ковальчук, Шойгу, Бортніков, Наришкін – кілька десятків одіозних персон, що не товаришують зі здоровим глуздом та один з одним.
«Як їм вдалося підкорити Росію?» - дивуються наївні люди. Хоча відповідь очевидна? Російському народу подобаються неосвічені і цілеспрямовані вожді, а зарубіжній публіці приємна щедрість тих, хто ділиться награбованим, разом з їхньою готовністю завжди йти на допомогу негідникам. Запитайте у німця Шредера, француза Депардьє, австрійки Кнайсль, угорця Орбана… У кожній країні знайдуться популярні любителі російських грошей та безіменні юрби шанувальників насильства. Ті та інші – продукт мерзенної епохи потурання платоспроможним виродкам.
І хоча московські дзеркала завішані щільними шторами, а з ящиків телевізорів суфлери підказують населенню слова позбавлення від докорів совісті, справжнє відображення Росії неминуче. Починаючи з відбиття атак і ракетного обстрілу, воно проступає крізь не щільну тканину цензури. Справжні почуття гніву та зневаги, на відміну від вигаданих, пропалюють будь-які перешкоди. Німецька розвідка БНД перехопила переговори ґвалтівників із групи «Вагнер», які обговорювали свої злочини в Бучі. Журналісти «Гардіан» досліджували злочини російських солдатів у Тростянці. Сотні не упереджених очей побачили і зафіксували варварство у Чернігові... На світі немає стількох ідіотів, як у Росії, щоб повірити в підступність України, яка вирішила знищити свої міста заради створення відео-фейків.
Важко відвернутися від дзеркала, коли їм тицяють тобі в обличчя різні народи з усіх боків світу. Але росіяни намагаються, мобілізуючи віковий досвід брехні світові та самим собі. Вони сідають перед телевізором, наче пацієнти на сеансах психотерапії. Мільйони Доріанів Греєв, які сховали свій портрет у дальній коморі. Його не видно за мотлохом награбованого добра. Втім, що їм Оскар Уайльд, про якого не знають на більшій частині величезної території. Для збереження обличчя жахливої душі достатньо ТБ екрана.
Але брехня, як миш'як, накопичуючись в організмі, призводить до летального результату. Коли Лавров несе нісенітницю, дипломати не бачать у ньому не лише колегу, а й живу людину. Хто, крім душ померлих, може віщати з могили про влаштування потойбіччя? У тисяч українців раптово померли їхні родичі та знайомі, які опинилися там, де Лавров, у світі тіней минулого Росії, суцільній чорноті, де добре світиться лише у блакитному оці.
Чи вистачить їм мужності визнати своє відображення у дзеркалі давньої та сучасної історії? Не знаю. Та й не бачу в цьому користі. Нині важливіше відбити Росію на південному сході України. І тут, сподіваюся, їхнє заперечення реальності піде на користь справі. Вони не витримали зіткнення з нею в перші дні війни, вона обеззброїла їх у Європі, вона зруйнувала їхню армію, що на практиці виявилася зовсім іншою, ніж у пропагандистській теорії, вона змушує розхитуватись стовпи режиму і ворогувати соратників Путіна. А щодо суспільства, що повірило в брехню, то заперечення провини не звільняє його від відповідальності.
