На різних сайтах щодня можна побачити мапу «гарячих точок» України. Як правило, їх позначають на лінії протистояння в Донецькій та Луганській областях. Насправді ж фронт проходить сьогодні не лише там, а й у Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Кривому Розі, Миколаєві, Одесі, Рівному, Харкові, ба навіть місті Ізюм Харківської області. Географічні назви обрані тут не навмання, але про це трохи згодом.
А тим часом у голові крутиться незручне запитання: чи відають Президент, Верховна Рада, уряд України, РНБОУ, що життя нашої країни на двадцять шостому році незалежності регламентують не лише їхні укази та постанови, а й — як за лихих часів СРСР — вказівки з Москви?
Чи знають, приміром, наші достойники про існування «Федеральної цільової програми «Русский язык» на 2016 — 2020 роки», затвердженої постановою уряду РФ від 20 травня 2015 року №481? За задумом розробників програми форми, методи вивчення та викладання російської мови мають відповідати «стратегічним пріоритетам Російської Федерації»... зміцненню «позицій російської мови в національних системах освіти країн-учасниць СНД». Програмою, зокрема, передбачено, що «розширення географії та сфер вживання російської мови у світі сприятиме зміцненню російського впливу, формуванню позитивного образу країни за кордоном, піднесенню її міжнародного авторитету і в кінцевому підсумку — захисту геополітичних інтересів Росії».
Отакий, бачте, перехід від філології до геополітики. Автор цих рядків уже зазначав колись, що Росія зазвичай веде наступ двома ешелонами: в першому — танки, в другому — балет Большого театру, або навпаки — залежно від ситуації.
То як довго та ще й в умовах збройної агресії Росії проти України ми будемо виконувати плани кремлівських мрійників, які передбачають, зокрема, постачання підручників... до країн СНД, а також (увага!) до республік Південна Осетія та Абхазія?
Тим паче, що крім програми, підписаної Д. Медведєвим, існує також «Концепція державної підтримки та просування російської мови за кордоном», затверджена (№Пр-2283) 3 листопада 2015 року президентом РФ В. Путіним. І тут російська мова розглядається як такий собі таран. з яким Росія збирається атакувати цілий світ, а передусім сусідів по планеті. Серед окреслених концепцією цілей: «Зміцнення міжнародних позицій РФ та просування її зовнішньополітичних інтересів». При цьому зазначено, що «одним із найважливіших інструментів... забезпечення освітнього, наукового, культурного та інформаційного впливу (саме так, впливу, а не співробітництва) РФ у світі є підтримка та просування російської мови за кордоном».
І знову старі мантри про «збереження російської мови в країнах, історично пов’язаних з Росією», «Забезпечення застосування російської мови в галузі інтеграційних процесів на просторі СНД», «формування єдиного російськомовного простору за кордоном» тощо.
Свого часу разом із колегою-дипломатом Олександром Данильченком я надрукував статтю «Україна і СНД: посібник для «чайників», у якій наголошувалося на необхідності виходу нашої держави з цього квазіутворення. Ось ще один аргумент на користь виходу: Росія розглядає пострадянський простір як сферу своїх інтересів і домагається міжнародного визнання за собою пріоритетного права на цей простір. Зволікання з виходом із СНД може призвести до того, що в наступному п’ятирічному плані Кремля поряд із республіками Південна Осетія та Абхазія ми побачимо ще й «ДНР»—«ЛНР».
Окремий пункт путінської концепції присвячений діяльності утвореного указом президента РФ від 21 червня 2007 року № 796 фонду «Русский мир» (знайома назва, чи не так?). Так-от, на сайті цього фонду позначені осередки в 45 країнах світу, в тому числі в перелічених на початку цієї статті містах України. Діють ці російські центри чи центри російської культури при бібліотеках, університетах, у театрах, а в місті Ізюм — це кабінет при... управлінні культури міськради (!). Є на сайті фонду «Русский мир» ще три адреси — в Луганську, Донецьку та Горлівці, але там свою місію адепти «русского мира», либонь, виконали, передавши повноваження бойовикам.
А є ще ж затверджена розпорядженням уряду РФ від 19 листопада 2014 року за №2321-р «Програма роботи зі співвітчизниками, які проживають за кордоном, на 2015 — 2017 роки», що передбачає проведення різноманітних заходів на кшталт щорічної міжнародної акції «Георгіївська стрічка», фестивалів «Виват, Россия!», «С Россией в сердце» тощо.
Реалізація експансіоністських псевдогуманітарних планів за кордоном фінансується з державного бюджету, а також коштом різних одіозних фондів, як уже згаданий «Русский мир» та Міждержавний фонд гуманітарного співробітництва СНД. Координують цю діяльність дипломатичні установи РФ за кордоном і Федеральне агентство у справах СНД, співвітчизників, які проживають за кордоном, та з міжнародного гуманітарного співробітництва («Россотрудничество»).
Не знаю, чи відомо нашим достойникам бодай що-небудь про роботу представництва «Россотрудничества» в Україні з різними категоріями та віковими групами наших громадян. Чи знають вони що-небудь, приміром, про конкурс «Моя Родина — СНГ», який зараз за планами із Москви проводиться серед учнів шкіл України з російською мовою навчання? Це ж українські діти, які народилися вже в роки незалежності. То як, мовчки погодимося з тим, що їхня Батьківщина — СНД? Віддамо наших дітей «Россотрудничеству»?
І звідси ще одне незручне запитання до Президента, Верховної Ради, уряду України та РНБОУ: коли нарешті українська влада в умовах збройної агресії РФ проти нашої держави припинить на своїй території діяльність цього форпосту «русского мира»?
Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ, письменник і дипломат, перший віце-президент Асоціації українських письменників, експерт Центру дослідження Росії
