В рамках старого радянського штампу «на злобу дня» наші медіа намагаються працювати вже давно ... Але відносно нещодавно ми перестали навіть помічати, що ключовим у цьому штампі стало слово «злоба» ... У нас зле телебачення, злі програми, які готують злі журналісти для доведених до крайньої межі агресивності телеглядачів. «Злий» і «крутий» в журналістському світі змішалися практично оптимально.
Ну, добре, легко зрозуміти злість ... ні, ну, це й не зовсім злість, а досада, радше... так ось — легко зрозуміти почуття журналістів, які на їхньому законному журналістському місці раптом почали дедалі частіше помічати політиків. Я щодо суті того, про що й для чого говорять в ефірі політики, словом навіть не обмовлюся. Я про інше. Про те, чому політики прийшли до ефірів, годинами тримають рейтинги на недосяжних журналістських висотах уже і як ведучі цілих програм ...
Висунемо власну версію, вона не претендує на абсолютну, але, скажімо, як варіант робочої, мені здається, має право існувати.
У нашій журналістській справі сталися певні тектонічні зрушення. Вони розкололи ту «крижину», на якій багато років медіа-світ відчував себе стійко. Журналіст — він немовби поєднував у собі «інженера людських душ» і «володаря дум»; ну, не без того, щоб і чорновою роботою «на злобу дня», звичайно, доводилося підробляти. Однак колом, яке завжди журналіста тримало на плаву й вело правильним курсом, було слово «автор». Журналіст — подобався він чи викликав роздратування — залишався автором, ніс у собі індивідуальність, штучність, оригінальність — причому не тільки у зовнішності, але й у висловлюваних думках. Журналіст аналізував, шукав пояснення, співпереживав разом із читачем і глядачем, — а той, у свою чергу, давав можливість зрозуміти журналістові, що його індивідуальністю він йому, читачеві й глядачеві, цікавий ...
Віднедавна «авторська» журналістика не просто відійшла на другий план, вона практично розділила долю бальзаківської шагреневої шкіри. У нас вистачає «ведучих», але майже зовсім не стало авторів програм. Принаймні, нових і яскравих так відразу й не пригадати ... І тектонічні зрушення пішли назустріч один одному: ми перестали бачити на екранах або читати в газетах індивідуальностей, авторів, аналітиків у прямому сенсі цього слова; з іншого боку, суспільство опустило свою вимогливість на рівень «ток-шоу» (у нас цим називають практично всі «серйозні» програми ТБ і радіо) — і не дуже хоче бачити у кадрі лише журналіста. Воно віддає перевагу іноді й політикові: він завжди готовий говорити голосно, пояснювати все просто, пропонувати багато. Як там? «...Я сам обманываться рад...».
І нам, журналістам, ображатися на це не варто. Політик просто іншого шукає: не сентиментальностей якихось. Його все — рейтинги й голоси, у найневдалішому випадку підійде «озвучка» партійної програми ... Але ж журналіст — то людина творча ... Він хоче й повинен подобатися навіть більше за політика ... Таких, які не подобаються (і не можуть подобається апріорі!), але їх дивляться й дивляться — в нас на екранах он скільки! ..
Індивідуальний, дошкульний, незручний, врешті-решт — просто освічений автор (благаю, не читайте особистих сторінок у соцмережах, розчаруєтеся!) не завжди вписується у «поставлені завдання». Кому ставлять завдання, запитаєте ви. Не доводиться дивуватися: як підрозділам, як прес-службам, як додаткам до холдингів творчим колективам теж давно вже ставлять завдання. А у таких системах «на злобу дня» авторське та індивідуально виживає не завжди. Добре, якщо взагалі виживає, тим цінніше ...
Взагалі-то я оптиміст. Але тут, мені здається, ми реально втрачаємо велику частину історичної спадщини, пардон за високий стиль. Тому що хороша авторська журналістика, високий рівень компетентності та підготовленості журналіста, його володіння пером (мікрофоном) у поєднанні з високими аналітичними здібностями, вміння перетворити інсайдерські «зливи» на політичні шахи й пояснення правил гри і прав гравців — впевнений, це все було «історичним» досягненням молодої журналістики незалежної України, й уже точно — перших 10-15 років її існування.
Трамп вів свою програму на американському телебаченні. І Трамп став президентом, це факт. Чи є тут взаємозв’язок? Я скажу лише одне: ось вже точно жоден із тих журналістів, які ведуть безліч авторських програм на дуже «авторизованому» американському ТБ, не впав у відчай, що не пішов із професії, боюся, навіть рейтинги не знизив ...
Можливо, тому що у них злих не так багато?
Володимир КАЦМАН, заслужений журналіст України
