Дисонанси помітніші за консонанси. Ріжуть слух і впадають в очі. Якщо жовта преса в Росії друкує перли свого Проханова з нашим Чаленком, все начеб виглядає гармонійно. Але, коли на одному з ними інформаційному полі з’являється головний рабин Москви і Європи Пінхас Гольдшмідт, одразу відчуваєш каверзу і потребу пояснити парадокс. Він, на жаль, не один і полягає не стільки у виборі компанії, скільки у тлумаченні сенсів, очевидних для одних народів і зовсім незрозумілих іншим.
• «Диалог религий поверх политических раздоров» так назвав свою статтю в «Известиях» духовний пастир двох світів, які ніяк не можуть зійтися на ідейному ґрунті. Приводом для статті послужила зустріч автора з Папою Франциском I, яка, за словами ребе Гольдшмідта, була першою в історії двох релігій. Хоча контакти Ватикану з іудеями носять регулярний характер. Понтифік Бенедикт XVI 2009 року відвідував Святу землю з офіційним візитом і довго розмовляв з головними рабинами Ізраїлю Йоною Мецгером і Шломо Омаром, президентом Всесвітнього єврейського конгресу Рональдом Лаудером, лідером Конференції президентів провідних єврейських організацій США і Канади Малкольмом Хенлайном та іншими, не менш важливими персонами, ніж блогер газети «Известия». І це не просто констатація честолюбного перебільшення. Йдеться про міжнародну конфесійну співпрацю, яка ніколи не уривалася з часів створення сучасного Ізраїлю. Тоді про який же новий діалог релігій говорить головний рабин Європи і Москви?
• Предмет дискусії, за Пінхасом Гольдшмідтом, — релігійна нетерпимість, що культивується в Європі, і культурно-національна толерантність, що панує в Москві. «Парламентарі Заходу періодично намагаються обмежувати свободу віросповідання. Заборонити носити хіджаби, наприклад, або обрізувати своїх синів. З іншого боку, Європа, на жаль, «пригріла на грудях» паростки ісламського фундаменталізму, і сьогодні це обертається жахливими терактами і середньовічною різаниною...» — стверджує ребе. І далі наводить факти, що ще більше бентежать. Цитую: «Нижня палата голландського парламенту намагалася обмежити виробництво халяльного і кошерного м’яса. Конференція європейських рабинів, яку я очолюю, втрутилася в процес, законопроект не пройшов. А в Гамбурзі мало не ввели заборону на обрізання. Для мусульман і іудеїв це рівносильне заяві: «Виїжджайте звідси!». Ми провели велику Раду рабинів. За два дні Ангела Меркель виступила проти заборони. У Москви в цьому сенсі великий потенціал не лише як у моста між цивілізаціями. Єврейська Москва сьогодні перебуває в мейнстримі єврейської Європи. У Брюсселі, наприклад, немає жодного кошерного ресторану, тоді як російська столиця — дуже комфортне для мешкання іудеїв місто».
• Ну як тут не порадіти за євреїв, які дізналися, нарешті, де їм на планеті жити добре! У якій ще країні їм створюють автономні області для компактного проживання і пропонують чисті продукти місцевого виробництва? Не в Голландії ж! Шкода лише, що росіяни, включно з євреями, продовжують, кажучи словами російських чиновників, «валити з країни», не оцінивши гарантій обрізання і кошерності їжі. За даними неполітичного російського сайту компанії, що сприяє імміграції з Росії, країну щороку залишає до мільйона громадян. На першому місці переміщення на ПМП — Німеччина, за нею США, Ізраїль, Канада тощо.
Справа дійшла до того, що до Ізраїлю з СРСР і Росії виїхало більше мільйона євреїв, утворивши там громаду розміром у 20 % місцевого населення. І всього 250 тисяч громадян, які сповідають іудейські традиції, залишилися на батьківщині комфортного, але не історичного проживання. Причому 90 % з них — у Москві. В іншій єврейській столиці Росії, тобто в Біробіджані, з 74 777 жителів всього 1 % євреїв (дані директора Центру біблеїстики та іудаїки РДГУ, демографа Марка Куповецького). Ясно ж — хто, куди і чому їде.
• Можна наводити безліч доказів очевидного правила. Якщо Росія займає лідируюче місце в рейтингу найбільш небезпечних для життя людини країн, поступаючись першістю лише Габону, Афганістану тощо, то навряд чи знайдеться етнос і релігія, яка б визнала цю країну комфортною для проживання. Фундаменталістів до уваги не беремо. Чому ж тоді в єврейському європейському співтоваристві не викликають здивування дифамації колег в чорносотенних виданнях?
До недавнього часу президентом Європейського єврейського союзу (EJU) був шановний Ігор Валерійович Коломойський. Не пам’ятаю, аби він висловлювався про Москву як місто комфортного проживання євреїв, де всім живеться погано, а ось євреям — просто чудово. Просто якийсь третій Рим із іудейським благополуччям. Навряд чи після захоплення Криму і розв’язування війни з Україною євреям усередині Садового кільця відкрилися принадні перспективи. Швидше за все, види відкрилися одній, зараз потрібній Москві людині.
