Президент Володимир Путін своїм указом визнав за необхідне засекретити дані про втрати російських військовослужбовців у період спецоперацій, що проводяться в мирний час. Йдеться як про загиблих, так і про поранених і зниклих без вісти. Доступ до такої інформації буде закритий рідним загиблих і журналістам, а її розголошування може призвести до кримінальної справи за звинуваченням у державній зраді. Зроблено це, без сумніву, у зв’язку з агресією Росії проти України, що триває, хоч би скільки спростувань робили із цього приводу в Кремлі. Тепер війна на Донбасі вважатиметься однією великою спецоперацією, засекреченою не лише від власного народу й усього світу, а й навіть від її учасників — солдат регулярної російської армії, багато хто з яких, можливо, навіть не підозрює, що вже не числиться формально російським солдатом. Тепер можна буде нічого не відповідати матерям і дружинам, чиї сини й чоловіки згинули невідомо де на Донбасі від «братських» українських снарядів і куль. А особливо наполегливим, так само як і занадто допитливим журналістам і громадським діячам заткнуть рот кримінальними справами за звинуваченням у розголошенні держтаємниці.
А для України прийняття відповідного указу — ознака грізна. Не виключено, що Путін готується до активізації бойових дій на Донбасі й хоче заздалегідь блокувати обговорення теми російських військових втрат у цій війні в російському суспільстві. Аби мовчали всі — рідні загиблих, журналісти, позасистемна опозиція.
♦ Зараз відбувається повернення до рівня цензури, що існував у доперебудовні радянські часи, коли ми, зокрема, не мали жодного уявлення про втрати в Афганістані. А в роки Великої Вітчизняної війни й іще кілька десятиліть ніхто з радянських громадян не мав навіть приблизного уявлення про втрати Червоної Армії й мирного населення.
♦ Не виключено, що путінський указ, серед іншого, викликаний публікацією 8 травня даних Роскомстату про раптове зростання смертності в Росії в першому кварталі цього року порівняно з попереднім на 23,5 тис. осіб. А якщо врахувати, що дитяча смертність і смертність від зовнішніх причин (вбивства, самогубства, нещасні випадки) продовжували зменшуватися, то зростання смертності від інших причин має бути ще більшим, ніж 23,5 тис. Зауважу, що торік порівняно з 2013 роком смертність у першому кварталі, навпаки, скоротилася на 16 тис. осіб. Пояснити мор, що спіткав росіян, невдалою реформою охорони здоров’я навряд чи вийде. Адже дитяча смертність продовжує падати, а якби ця реформа дійсно мала катастрофічні наслідки, то дитяча смертність теж мала б зрости. Але оскільки інших масштабних катастроф, окрім війни на Донбасі, в Росії за минулий рік не спостерігалося, залишається припустити, що раптовий приріст смертності пов’язаний з військовими втратами. Ймовірно, на перший квартал 2015 року записали не лише загиблих у цей період, а й основну масу росіян, що стали жертвами конфлікту на Донбасі з моменту початку інтенсивних бойових дій у травні минулого року. Зрозуміло, що ці смерті не могли включити ні в дитячу смертність, ні в смертність із зовнішніх причин (тоді довелося б по кожному випадку формально відкривати кримінальне провадження й накопичувати нові фальсифікації), а розкидали на різного роду природні причини — серцево-судинні захворювання, онкологія тощо. Оскільки втрати росіян на Донбасі, як солдатів регулярної армії, так і цивільних добровольців, сепаратистів, які б’ються в лавах, жодні офіційні органи не враховують, настільки різке й значне зростання смертності виявилося для Кремля неприємним сюрпризом. От Путін і вирішив засекретити дані про втрати, щоб не спокушати громадськість. Яку, втім, війна проти України, на жаль, не надто хвилює.
♦ Одразу передбачаю здивовані запитання. Невже російські втрати за 11 місяців війни на Донбасі виявилися, можливо, більшими, ніж втрати СРСР за 9 років війни в Афганістані, й більшими, ніж втрати російської армії за рік і 8 місяців Першої чеченської війни? Тут треба одразу усвідомити, що ці війни не можна порівнювати з нинішньою війною на Донбасі. Крім того, існують як офіційні, так і альтернативні оцінки втрат в Афганістані й Чечні. Так, офіційно в Афганістані радянські силові структури втратили 15 051 загиблих і зниклих без вісти, а за оцінкою групи офіцерів російського Генштабу, безповоротні втрати в Афганістані становлять 26 000 осіб. У Першу чеченську російські силові структури офіційно безповоротно втратили 5588 осіб. За оцінкою ж комітету солдатських матерів безповоротні втрати були значно вищими й досягали 14 тис. осіб. Але навіть якщо правильними є офіційні мінімальні оцінки, вони зовсім не суперечать оцінці російських втрат на Донбасі близько 20 тис. загиблих, рахуючи сюди не лише вбитих у бою з українцями, а й померлих від ран, нещасних випадків і в результаті розбірок між окремими бандами «ополченців» і російськими військами.
♦ Почнемо з того, що в Афганістані воювала регулярна радянська, а в Чечні — регулярна російська армія. На Донбасі ж основна маса втрат припадає не на російські регулярні війська, а на російських цивільних добровольців, які на момент ухвалення рішення поїхати на Донбас давно вже не служили в армії (або взагалі в ній не служили). По своїй прихильності військовій дисципліні, боєздатності й умінню діяти у складі підрозділів вони на порядок поступаються як російській, так і українській армії. Це багато в чому анархічний набрід, не звиклий підкорятися дисципліні й командам. Сюди треба додати відсутність з російського боку мережі польових шпиталів (з міркувань секретності, оскільки така мережа демаскувала б російське втручання). А внаслідок цього багато поранених вмирали, так і не діставшись до шпиталю.
♦ Найважливіша ж відмінність воєн в Афганістані й Чечні від війни на Донбасі полягає в тому, що афганці й чеченці вели проти російських військ партизанську війну й не мали артилерії, танків і реактивних установок, а воювали головним чином стрілецькою зброєю, гранатометами, легкими мінометами й мінами на дорогах. На Донбасі ж обидві сторони воюють головним чином за допомогою артилерії, безконтактно, й на артилерію припадає понад 90% безповоротних втрат. З цього погляду війна на Донбасі має велику схожість з Другою світовою війною й навіть перевершує її за роллю артилерії. Російські військові свідчили, що стільки артилерії й танків, скільки вони нагнали до Донбасу, не було в Чечні навіть у розпал бойових дій. Не менше цього добра там і з українського боку. А це зовсім інший порядок втрат.
♦ У Велику Вітчизняну війну нерідкісними були випадки, коли радянська стрілецька дивізія чисельністю 10—12 тис. осіб (з яких безпосередньо в бойових діях брало участь 5—6 тисяч) за один день втрачала близько тисячу вбитих. На Донбасі з російського боку воює близько 40-50 тис. осіб, з яких у бойових діях постійно беруть участь 15—20 тис. осіб. У Афганістані максимальна чисельність обмеженого контингенту досягала 100 тис. осіб, але з них постійно в бойових діях брали участь ті ж 15—20 тис. осіб. А з урахуванням прогресу артилерії за повоєнний період потужність української артилерії перевершує артилерію вермахту. А російські добровольці навряд чи перевершують за боєздатністю тодішніх червоноармійців. Командири ж ополченців і російські офіцери, які керують ними, в основному повторюють тактику Червоної Армії у Вітчизняну війну, що веде до великих безповоротних втрат. Якщо вважати, що лише 10% російських втрат припадає на війну, яку можна уподібнити партизанській війні в Афганістані, то абсолютна величина цієї частки буде порівнянною з середньорічними безповоротними втратами в Афганістані — від 1,65 до 3 тис. загиблих за різними оцінками. Зауважу, що в тих окремих випадках, коли відомо про загибель російських солдатів, то йдеться про загибель близько 70 осіб в одному бою, як у випадку з псковськими десантниками під Іловайськом.
А окрім російських солдатів і добровольців на Донбасі напевно загинуло й кілька тисяч місцевих сепаратистів, чиї втрати, звісно, ніхто не рахував.
♦ Тепер же, цілком можливо, і цивільних добровольців прирівняють до контрактників і пообіцяють їм ті ж виплати, що має оживити їхній потік, що вичерпується, а заразом підведуть під чинність указу про засекречування втрат. Пообіцяють — не означає зроблять, як свідчить та ж доповідь Нємцова. Але, принаймні, тоді не треба буде турбуватися про приховування смертей, оскільки рідні загиблих будуть зв’язані законом про держтаємницю. Але те, що в армії й серед населення відродиться потік добровольців, здається дуже сумнівним. А без «гарматного м’яса» Путін не зможе розпочати велику війну проти України. Про втрати ж, яких росіяни зазнали й, ймовірно, ще зазнають на Донбасі, ми, напевно, не дізнаємося. І не через секретність, а тому, що ніхто не складатиме їхніх зведень навіть під грифом «цілком таємно. Екземпляр єдиний».
♦ Втрати українських військ президент Петро Порошенко у виступі 8 травня оцінив у 1675 загиблих військовослужбовців. При цьому, як вважає Юрій Бутусов, офіційні дані дещо занижують втрати, але не на критичну величину. Так, з 1 січня до 6 березня загинуло, за офіційними даними, 356 військовослужбовців, а за оцінкою Бутусова, що базується на даних пошукових груп, — понад 420 воїнів. Якщо передбачити, що в такій же пропорції занижені й втрати за весь період АТО, то до 8 травня вони мали досягти приблизно 2020 солдатів. Бутусов, щоправда, вважає, що загальне недорахування могло бути вищим і досягати 30—40%. Тоді загальні безповоротні втрати можна оцінити в 2180—2345 осіб. Сюди слід також додати кілька сотень солдатів, що померли від ран і нещасних випадків. Але навіть у цьому випадку загальна кількість загиблих ніяк не перевищить 3000 осіб. Приховати втрати в демократичній Україні, з розвинутим громадянським суспільством, на відміну від Росії, практично неможливо. Проте той факт, що втрати противника поки що виявилися на порядок вищими, ні в якому разі не повинен заспокоювати українську армію. Знищувати ненавчених і погано організованих сепаратистів, як це було влітку минулого року, — слава невелика. При зіткненні з регулярною російською армією такого співвідношення втрат і близько не буде. А тепер, у разі масштабного загострення конфлікту на Донбасі, мати справу доведеться переважно з російськими військами. Можливо, їхні втрати обчислюються вже не сотнями, а першими тисячами убитих, але це — противник грізний, такий, що має десятки тисяч готових до бою солдатів.
♦ Найтрагічніше те, що російське суспільство досі не усвідомило всю злочинність «брудної війни» (вона ж — гібридна) на Донбасі, не підвищує голос протесту, не бореться за її припинення. І за будь-якого результату його чекає гірке похмілля.
Борис СОКОЛОВ, публіцист, Москва, спеціально для «Дня»
