Черговий саміт «Великої сімки», що відбувся цього разу в канадській провінції Квебек, передбачувано вибився із звичного протокольного формату. Дуже гострими стали суперечності між США та рештою членів G7 після обрання Дональда Трампа, до того ж, суперечності не так політичні, як суто торговельні, пов’язані із запровдженням Трампом високого ввізного мита на сталь та алюміній. Євросоюз і Канада розраховували домовитися з американським президентом якщо не про скасування, то про значне пом’якшення мита і про відтермінування його запровадження. Домовитися не вдалося, і в Квебеку суперечності виплеснулися назовні. Трамп же постарався відвернути увагу преси від реальних тем, що обговорювалися на саміті, і одразу зробив кілька епатажних заяв.
Він запропонував повернути до складу «сімки» Росію і цим знову перетворити її на «вісімку», оскільки, мовляв, Росія — важливий гравець на світовій арені і з нею все одно треба вести перемовини. Водночас американський президент чудово розумів, що ніхто серйозно цю пропозицію не обговорюватиме. Необхідна умова для відновлення російського членства в G7 — це припинення російської агресії на сході України і відмова від анексії Криму. Ні того, ні того Путін робити наміру не має. Проте преса отримала сенсаційну новину. Відповідаючи на запитання, чи слід визнати Крим російським, Трамп вибухнув сентенцією на тему «в усьому винен Обама»: «Крим упустили в період адміністрації Обами. Він дозволив Росії взяти Крим. Навіщо він це зробив?» І додав, що «в мене, можливо, була б абсолютно інша позиція». Знову-таки, Трамп чудово розуміє, що жодна машина часу його у 2014 рік не поверне і, тим паче, не зробить у той час президентом.
Суворо кажучи, запобігти російській окупації та анексії Криму в лютому — березні 2014 року США могли лише поєднанням жорстких дипломатичних і військових заходів: перекиданням американських бойових кораблів до берегів Криму і відкритою заявою про те, що спроби Росії встановити свій контроль над півостровом призведуть до постачань американської зброї Україні і до американської підтримки українського збройного опору всіма засобами, зокрема й військовими. Це, напевно, могло б зупинити Путіна. Але Обама на таке ніколи б не зважився. Максимум, що він зробив, то це запровадив антиросійські економічні й політичні санкції, до того ж безпосередньо після анексії Криму — досить символічні. Чи наважився б за тих обставин на круті заходи Трамп, якби був на місці Обами, сьогодні гадати марно. Але заявити про те, що у випадку з Кримом він, Трамп, можливо, був би крутішим, ніж Обама, сьогодні можна абсолютно безпечно. Адже історію назад не повернеш.
Учасники «Сімки» встигли погодити дії проти Росії, що втручається у вибори в західних демократіях, підтримує режим Асада в Сирії і використовує методи гібридної війни, навіть пригрозили Путіну, за словами британського прем’єра Терези Мей, що будуть готові «в разі потреби вжити додаткових обмежувальних заходів проти Росії». Але без жодної конкретики. Проте головним на саміті було аж ніяк не досягнення згоди щодо дій Росії, а гострі розбіжності щодо торговельних воєн, які розпочалися із запровадженням американцями ввізного мита на метали. З цього питання жодного зближення позицій, судячи з усього, не відбулося. І Трамп використав різке висловлювання господаря саміту — канадського прем’єра Джастіна Трюдо, який після, як здавалося Трампові, цілком конструктивної розмови з американським президентом на прес-конференції критикував американську торговельну політику, як привід для того, щоб відкликати свій підпис під уже погодженим комюніке «Сімки». Американський президент вибухнув обуреним твітом: «Прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо поводився так покірливо і м’яко під час наших зустрічей на G7 лише для того, щоб дати прес-конференцію після того як я поїхав. Він сказав, що «мито США було своєрідною образою», і він «не дасть сісти собі на шию». Дуже нечесно і слабко. Наше мито — це відповідь на його 270% на молочні продукти». І в наступному твіті пригрозив подумати про запровадження мита на імпортні автомобілі.
Комюніке — це всього лише набір загальних фраз, які нікого ні до чого не зобов’язали, на зразок такої: «Відповідати на зовнішні загрози як разом, так і індивідуально, щоби протистояти викликам, із якими стикаються наші демократії». Тут набагато важливішими є не слова, а підписи. І ось уперше за 44 роки, що минули з моменту створення клубу високорозвинених економік світу 1975 року, один із учасників саміту не підписав підсумкового комюніке. І цей єдиний — лідер найбільшої економіки і наймогутнішої держави світу, що перевершує за військовою та економічною потужністю решту шість разом узятих. Навіч — явна криза «сімки», що вже викликала тріумфування в путінській Росії. Для неї набагато важливішими є не спрямовані проти неї декларації, за якими не стоїть нічого конкретного, а реальний розкол у лавах G7.
Як довго триватиме торговельна війна США з Євросоюзом і Канадою і чим завершиться, сьогодні передбачити неможливо. Її причина в тому, що упродовж багатьох десятиліть американська адміністрація орієнтувалася на дешевий і не оподатковуваний митами імпорт споживчих товарів, що забезпечувало порівняно високий рівень життя американців, не звертаючи особливої уваги на високі мита на американські товари в низці країн. При цьому держава йшла шляхом нарощування державного боргу, який покривав за потреби і зовнішньоторговельний дефіцит. Оскільки долар залишається головною резервною світовою валютою, проблем у нарощуванні державного боргу у США в принципі не виникає. По-перше, запозичення йдуть передусім у Федеральної резервної системи. По-друге, нікому не вигідно доводити до банкрутства США і перетворювати ні на що долари, в яких у більшості країн світу накопичені валютні резерви.
Але прийшов Трамп, і все змінилося. Він хоче, з одного боку, збільшити американський експорт, а з другого — збільшити обсяг промислового виробництва, захистивши американську промисловість від іноземної конкуренції. Цим самим Трамп сподівається підвищити рівень життя і скоротити безробіття, передусім у тих штатах, які проголосували за нього 2016 року. Від успіху цієї політики багато в чому залежить можливість переобрання нинішнього президента США на другий термін. Отже, американський протекціонізм ризикує тривати до кінця 2024 року.
Але є певні межі, які не дадуть змоги партнерам «сімки» розірвати зі США союзницькі відносини. По-перше — це роль США як найбільшої військової держави, яка захищає союзників від різних загроз, — російської, китайської чи міжнародного тероризму. По-друге — величезний американський споживчий ринок та його імпортні можливості. Ці два чинники передусім приведуть до того, що найближчим часом певний компроміс між США та їхніми західними партнерами у сфері зовнішньої торгівлі все ж буде знайдено.
