Звичайно, я не відповідаю на полемічні репліки, але занадто багато помилок і необ’єктивності було у дописі пана Петра Кралюка «Міф про українськість УПЦ» («День», № 157). І взагалі потрібно поговорити саме про церковний «синдром Фаріон». Усі пам’ятають, що самі спічі полум’яного політика, м’яко кажучи, не сприяли порозумінню зі сходом, і наші хлопці воюють там не лише з вини Путіна: є у цьому і частина вини Ірини Фаріон. До речі, коли я кажу наші хлопці, то це не метафора. Там — половина моїх друзів. Вже кілька людей — із нашої невеличкої громади, деякі — з перших днів. Можливо, пану Кралюку хотілося щоб ці хлопці були у рядах сепаратистів, але всі вони — в армії та в добровольчих батальйонах. Люди воюють за Батьківщину, за народ, за свободу. Нікому не приходить в голову вип’ячувати: я із УПЦ. Там — усі разом. Там — нове братство. Коли всі брати і коли всі — проти зла.
• Чому пан Кралюк незадоволений офіційною позицією УПЦ? Він хоче чогось більшого? Прекрасно! А що він зробив для того, щоб ця позиція була більш українською? Назвав зрадниками? Від цих образ у дусі Фаріон хочеться дійсно лише мовчати і молитися.
• Але нехай пан Кралюк порівняє тексти церковної Москви та церковного Києва. Тому що порівнювати із полум’яними проповідями Філарета і знаходити, що УПЦ «не дотягує» — це одне. А от порівняти із тим, що говорить патріарх Кирило — слабо? Чорноморець сильно ризикує, але такий аналіз робить. І різниця між тими всіма хвилями ненависті й проукраїнською миротворчою позицією УПЦ — разюча. Вона мала заслужити хоч б на якесь схвальне слово — і я про цю різницю дійсно пишу. Можу мовчати.
Але наші люди не мовчать. Загальноцерковна допомога біженцям, здійснена УПЦ та за допомогою УПЦ — не менша, ніж допомога від УПЦ КП. Це та справа, яку УПЦ робить щоденно і систематично. Це не потрібно робити, тому що це не вкладається у картину світу пана Кралюка? Зціпимо зуби і працюватимемо далі.
Пан Кралюк незадоволений тим, що УПЦ бажає єдності та ще й на канонічних началах. Прекрасно, нехай засудить Київський патріархат! Бо він бажає того ж самого. У звернені до УПЦ, прийнятому на Архієрейському соборі УПЦ КП 11 березня 2014 року, сказано: «Ми, як і ви, бажаємо здійснити це об’єднання на основі канонічного порядку і традицій Православної церкви». Так що, тепер не можна говорити про те, що канонічність — це міф, бо за канонічність — і УПЦ КП. І на користь обраного УПЦ КП шляху говорить ряд канонів — зокрема, знамените 34-те апостольське правило, згідно із яким в Україні має бути своя помісна церква.
• Знайти шлях до формування такої церкви через об’єднання — не просто. Але УПЦ бажає віднайти реальну формулу об’єднання. Вже давно від УПЦ не чуємо закликів: покайтеся і приєднуйтеся! Таких закликів немає в жодному офіційному документів УПЦ. Навпаки, в численних зверненнях УПЦ КП звучить один і той самий грубий заклик: визнайте Київським Первосвятителем Філарета і приєднуйтеся. Нічого — крім грубої вимоги «кинути Москву» і сісти у човен УПЦ КП.
То тоді хто шукає єдності? А хто лише намагається скористатися нібито сприятливими обставинами і ціною брутального знеславленням УПЦ отримати якусь кількість парафій? Але чи буде користь від цих парафій, якщо від того може розгорітися вогонь релігійної війни, в якому загинула б уся Україна?
• УПЦ — не ідеальна. Але коли паном Кралюком окремі випадки підносяться до рівня узагальнення, — тут просто використовується маніпулятивний прийом: «Доходило до того, що окремі клірики цієї церкви не лише матеріально допомагали терористам, а й навіть самі брали зброю до рук та йшли воювати проти Української армії». Із 11 тисяч священиків УПЦ поки що із зброєю в руках був лише один священик, затриманий у Новоайдарівському районі 25 травня цього року. Можливо, будуть встановлені ще окремі випадки. Але пан Кралюк пише так, нібито цей піп — це загальне явище. І так, ніби він не був заборонений у служінні негайно ж по тому, як було викрито його злочин! Пан Кралюк прямо викривлює дійсність, коли пише про те, що ці факти не засуджені УПЦ. Двічі Синод засудив політичну проповідь з амвона будь-якого змісту, а підтримку політичних течій поза храмом шляхом слів чи дій категорично заборонено, і всім, хто до цього вдається, документи Синоду загрожують позбавленням сану. Але пан Кралюк бажає, щоб були винними всі 11 тисяч священиків, усі вірні УПЦ МП... Може, пан Кралюк ще й Президента Порошенка намагатиметься приєднати до того ж ряду злочинців — адже він також із УПЦ, як і піп із Новоайдарівського району, що із автоматом у руках намагався зірвати вибори 25 травня. Мені завжди здавалося, що некоректні узагальнення — це найближчий шлях до пекла. Не лише у плані відповідальності перед обличчям вічності, а ще й тому, що за усі намагання розпалити міжюрисдикційну ворожнечу можуть дійсно стати успішними. І що тоді будемо робити, пане Кралюк? Підете громити храми УПЦ? Нам потрібна своя Варфоломіївська ніч тільки тому, що УПЦ не така, якою вона мала б бути в ідеалі?
• Не менш дивними є свідомі перекручення фактів. Пан Кралюк пише, що офіційний речник УПЦ протоієрей Георгій Коваленко заявив про засудження окупації Криму та дій Росії лише нещодавно. Але в дійсності вперше він про це заявив 1 березня і після цього повторював сказане неодноразово.
Пана Кралюка не влаштовує, що я критикую УПЦ КП. Позиція дивна, оскільки кожен аналітик, особливо ж релігієзнавець, має бути критичним, при всій любові до предмету свого вивчення. Я сам — найбільший критик Московського патріархату, маю безліч гострих публікацій про недоліки церковного життя в УПЦ, маю критичні статті про УГКЦ, католицизм, протестантизм... Низка матеріалів про внутрішні негаразди в УПЦ стали предметом обговорення на найвищому рівні. І критика була врахована — починаючи з 2005 року кілька разів це суттєво вплинуло на УПЦ. Я радий, що правильна реакція на критику дозволила церквам стати сильнішими, а від деяких церков я навіть мав подяки за те, що вчасно «відкрив очі на внутрішні нариви».
• Дивно, але пан Кралюк пише так, ніби у мене немає права говорити нічого позитивного про УПЦ, якщо я хочу бути релігійним аналітиком. Але в мене є статті, в яких я хвалю за конкретний позитив і УПЦ КП, і УГКЦ. Я не каюся, що знайшов більш точні слова для позитивних характеристик і патріарха Святослава, і патріарха Філарета. Я ніколи не відмовлявся від цих позитивних слів, а навпаки — знову і знову їх повторюю, коли є привід. А якщо з’являються нові позитивні моменти у діяльності будь-якого видатного релігійного діяча України, то про них я говорю обов’язково. Навіть якщо це стосується патріарха Філарета.
• До речі, я особисто люблю всіх. Патріарх Філарет — це людина з мого дитинства, це людина із наших родинних переказів. Мені не треба довго розповідати про масштаб, значення, характер, достоїнства чи недоліки Владики. Все це мені занадто добре відоме. Саме тому я і стараюся із повним співчуттям об’єктивно писати про все, що відбувається навколо патріарха Філарета. Як про помилки, так і про досягнення.
Звичайно, деякі ура-патріоти вже звикли до картини світу, подібної до світогляду російського, тільки на наш манер. Там від УПЦ може бути лише погане, а від УПЦ КП — лише добре. Але вже були в історії люди, які так само говорили: «Чи може бути щось добре із Галілеї?» І ці люди були синедріоном, який розіп’яв Христа. Із патріотичними мотивами у цих людей було все добре. Але вони не вміли придивитися до конкретних людей, їх слів та дій. Вони занадто довіряли своїй здатності узагальнювати...
