Зазначала й не раз: після кожного нашого творчого дівич-вечора, а стартанули ми ще 18 років тому на англійських курсах, залишилися реальні дивіденди — натхнення. Звісно, у нас ніхто із себе нічого не вдає, не нав’язує іншому тренд першого ряду, завжди кожна, приготувавши до зустрічі щось для загального настрою, прагне не бути одноманітною, здивувати друзів — ось все і грає. Того вечора, я б сказала, особливо пригощала сюжетами Івана Найда. Ми реготали цілий вечір, геть не переймаючись, що наші барвисті епізоди, можливо, не такі глобальні, дещо наївні, але вже точно не простакуваті, адже в них завжди є пустощі і спостережливість. Якоїсь миті наша розмова, вправно вильнувши, злегка спростилася чи, навпаки, ускладнилася й Іванка почала розповідати про свої строкаті творчі пристрасті, перескакуючи з теми на тему, але все про нові сюжети на плюсах (канал плюс плюс), де вона генпродюсер. Непомітно так втягнула нас у свою телевізійну кухню, що й ми почали захоплено гратися, як діти: у слова, в екозадачки, навіть в осу, корову, мурашку, але перед цим ми ще, хоч і заочно, побували і на смачній кухні в заміському будинку. Після тієї зустрічі вирішили ще раз призначити Іванці побачення, аби уточнити, що зацікавило мене, й можливо, вийде, вирішила, післясмак газетний. Замовивши столик на двох у вуличній кав’ярні біля фонтану, ми затишно вмостилися, вирішилися годинку присвятити собі. Зізнаюся одразу, мене захоплює, почала я, як ти пристрасно занурюєшся в чергову нову тему, прямо з головою. Ось цей помідорний-огірково, яблучно-грушевий твій монолог про вирощені у своєму саду овочі та фрукти. Ще недавно вони були на деревах і грядках, а зараз вже у банках. Щойно ти опустила руки в землю,зауваж, твоє визначення запам’ятала, як все закрутилося, перетворившись на теплий і бажаний процес, і головне, не нудний. Ти ж ніколи, наскільки мені відомо, цим не займалася, і раптом такий азарт, такі швидкості, такі обсяги. — До того ж ми удвох із чоловіком підсіли. Точно, відповіла подруга — захопилася, ніби спіткнулася, налетівши з розгону на літо з його гарячими ароматами, вишуканими фантазіями, що вже потихенько минає. Так оселилися в моїх банках тещин язик із кабачків, «одружилися» малюсінькі огірочки і малюки-помідорчики, ікра із баклажанів, часниково-базиліковий густий соус, повір, багато всього. До речі, я була колись совою, але телебачення давно мене перекроїло на жайворонока, а цього літа ще до того, як сідаю за кермо, аби їхати на роботу, встигаю кілька баночок поселити у своїх заміських засіках. Як щодо в’ялених пристрастей, чи немає в планах? «Авжеж — спробую: морська сіль є, помідори — соковиті й цукристі теж, сонце у нас — не гірше, ніж італійське. Наступного року розкладу рогожі і в’ялитиму свої делікатеси, а ще їх гладитиму, нюхатиму, укладатиму то так то так. Є в цьому щось сюрреалістичне, мене це й заводить».
Раптом, сидячи за філіжанкою кави, ми почули, по суті за спиною, що хтось замовляє: «Мені чогось подвійного, і повторіть, будь ласка». Ми одночасно, здивувавшись певному збігові, засміялися. Адже на плюсах все якраз невпинно повторюється, постійно інформуючи, розвиваючи дітляхів своїми мультиками. Особливе місце посідає навчальна соціально-важлива програма для першокласників «Говорімо українською», яка відкриє першовересневий старт у всіх школах. Вдалося досить простими, розумними сюжетами починати вчити, цікаво й просто. Мені здалося з розповіді, що головна дійова особа — слово, воно ніби само написало свою роль і зізналося маленьким глядачам, що, буває, ображається, коли його не розуміють, стає похмурим одразу ж, коли вживають недоречно, ластиться, відчуваючи ніжність, увагу, навіть хвалиться своєю місткою виразністю, яку не завжди зустрінеш в інших мовах. У цьому циклі слово вигадує майже детективні сюжети і може навіть посварити такі мирні «масло — олія — мастило», хто ж із них головний. Вони, звичайно, потоваришують, з’ясувавши, що кожне має своє значення і відтінок. У розробці экоцикл, в якому мовою інфографіки ми навчаємо з дитсадка, і навіть ранішого віку, берегти природу. Усе на простих прикладах: ллється вода, поки чистиш зуби, витікає на планеті біле озеро, або риби, мимоволі з’ївши пластик, яким переповнені океани і моря, нагодує потім ним кожного, хто захоче рибки. Діти дуже чутливо реагують, не хочуть стати «змилками» у вічній мильній опері бездушної байдужості. Ти ще розповідала, і дуже захоплено, нагадую, про тваринно-крилато-волохату серію. Що там витворятимуть звірі, пташки, комахи. Думка, як завжди, народилася з асоціації, охоче пояснила подруга. Мене вразив такий факт — корови, наприклад, уміють співчувати, дбати, підтримувати одна одну, навіть нудьгувати, якщо не побачить подруг, а дельфіни самі собі дають імена, добираючи різні звуки, домашня тварина з Африки не зрозуміє команди господаря, поки не звикне до нової мови, оса, закусивши ділянкою мозку мурахи, яка відповідає саме за її відповідальність і, по суті, за охорону її життя, перетворює того на зомбі й одразу ж використовує як живе гніздо, в якому все включено, відкладає туди личинки. Дуже прагматично, звісно, хоч і жорстоко, але цікаво. Ще не вирішили, як саме подати осину історію малятам, але знайдемо, як показати розмаїття життя, не налякавши.
Must have на всі часи для твоєї команди, я зрозуміла — самим насолоджуватися, грати, перевіряючи ідеї, сміючись і переживаючи в унісон зі своїми маленькими глядачами. Адже ми, дорослі, навчаючи, теж вчимося. Хочу тобі подарувати сюжет, який зберігся в моїй репортерській пам’яті після зустрічі з медиком, хіміком, натуралістом, винахідником Вадимом Корпачовим. Він тоді розповів, з-поміж інших приголомшливих історій з життя навкола нас, про павуків. По суті, вчений брав у них «відбитки пальців». Дізналися, що є спеціальний атлас з павуковими візерунками, адже павутини, сплетені під впливом різних речовин, кардинально відрізняються. У них, як і в людей, багато залежить від настрою і від того, що з’їв. Стрес чи ліки позбавляють павука математичної запрограмованості, і вони працюють, як п’яні. Цим він може навіть допомогти поставити правильний діагноз і поповнити новими знаннями і аптеку нептуна, і наземні комори цілющої фауни. Мені здається, можна створити пригодницький серіал, і можливо, він стане улюбленим.
І ще тост. Тобі і твоїй плюс команді, його я регулярно повторюю всім своїм друзям, бути здоровими, як морська губка, яка має дивовижну властивість: якщо її навіть протерти крізь сито, то частинки й не думають гинути, вони знову збираються в новий життєздатний організм. А від павука візьмемо таку мудру пораду — плести павутину свого життя в доброму гуморі. Малюнок буде зовсім іншим. І берегти свою пару, тому що одна павутина витримує навантаження 0,5 грама, а дві — вагу аж цілий грам. До того ж вона й блищить яскравіше. А ще завжди можна сказати: «Повторіть, будь ласка».
