14 грудня в редакції газети «День» ми провели своєрідну спробу «діагнозу» медіа-середовища в Україні — круглий стіл за участю відомих медійників та журналістів. Давно назрілий, адже розмови щодо змістової та ціннісної наповненості журналістської роботи в Україні — нечасте явище, і водночас продиктований нещодавніми неприємними новинами, а саме — свіжою дискусією довкола звіту представника із питань свободи ЗМІ ОБСЄ Дуні Міятович і співпрацею НСЖУ під егідою цієї відомої міжнародної організації... з Союзом журналістів Росії.
«Підручник, «мирні збори» української і російської спілок — це великий дезорієнтуючий сигнал для суспільства. Хто дав право і мандат керівництву НСЖУ брати участь у подібних колабораціоністських проектах, як у випадку «Дві країни — одна професія», ОБСЄ, чи питали ви у членів своєї організації?», — засипали ми питаннями секретаря НСЖУ Гліба Головченка, що брав участь у круглому столі по Skype. Той відповів не на всі запитання, але оголосив, що цілком підтримує ідею щодо нової якості Спілки.
— Настю, а чи хотіли б ви вступити в НСЖУ? — під кінець круглого столу запитала мене головний редактор
— На даному номенклатурному етапі цієї організації – ні, абсолютно.
— Так, чи є зараз шанс боротися за абсолютне оновлення Спілки Молоді журналісти не хочуть ставати вашими членами, це вирок... — адресувала питання Глібу Головченку Лариса Івшина.
З того моменту розмова кілька разів поверталася до питання проблем організації й їх вирішення, навернення молоді. Але... який сенс у «старі міхи» вливати «нові вина»? Спробую викласти свою позицію, чому ми з НСЖУ — на різних планетах.
Так, мені 20 років. Так, я журналіст-початківець. І, так, я не бачу сенсу в НСЖУ. І якщо раніше це була просто непотрібна організація, то зараз, видається, що вона є і шкідливою.
«Журналісти можуть і мають зробити свій внесок у деескалацію нинішнього конфлікту; вони не повинні роздмухувати стереотипи та упереджені судження. Ми будемо публічно і сумісно засуджувати практику тих представників ЗМІ, які вдаються до стереотипів, роздмухують упередженні думки, просувають мову ненависті та ксенофобію», — йдеться у меморандумі представників російських і українських медіа організацій щодо ситуації в Україні і навколо, виставленому в них на сайті.
Такі інструктажі проводять журналістам, в тому числі в регіонах? Чи не є це фактом капітуляції під виглядом акту примирення? Я не хочу у своїх матеріалах називати злочинців, які привели війну на схід України, «неупереджено». Для мене герой Володимир Рибак – закатований російськими окупантами депутат Горлівської міськради, що віддав своє життя за український прапор на рідній землі, а не терористи та колаборанти. Чи то це брак освіти, чи то засилля «корисних ідіотів» (useful idiots), але за основу беруться не, наприклад, ізраїльські практики боротьби з пропагандою ворожої сторони і просування власних національних інтересів на національному та міжнародному медіаполі — створення словників, максимальна дипломатія з метою тиражування тільки тих формулювань, що вигідні країні, а сервільні стандарти мови приминення. Не дивно, чому без нас за нас вирішують — спробуй зрозуміти, чи ми воюємо, чи то «робимо діалог». Натомість НСЖУ засудила діяльність волонтерського проекту «Миротворця» і закликала припинити цькування журналістів, може, наступним кроком скаже легітимізувати терористичні організації?..
Я зі Слов’янська Донецької області, й знаю, що таке російська журналістика. Приїзди телеканалів за півгодини до «прильоту» або моментально після — задля своєї пропагандистської «картинки», як було у моїй рідній школі, коли її кришу протаранило снарядом. Вибіркове інтерв’ювання і пересмикування слів місцевих. Перекручення реальності і психологічний тиск. Свідомі й системні маніпуляції, які були змістом інформаційної роботи тривалий час на сході. В Росії у медіаполі — суцільна пропаганда, а ті поодинокі «острівки» здорового глузду і совісті у вигляді окремих журналістів стараються дистанціювати від організацій типу СЖР і потужних медіаресурсів. Так із ким НСЖУ там співпрацює і чиє замовлення виконує?
Крім того, не виконується головне, що могло б виправдати існування НСЖУ, — освітнє менторство журналістів у регіонах, а яких беруть під крило опіки — то проводять навіювання контенту, невигідного Україні. Цієї осені сумновідомим став непрофесійний сюжет телеканалу «ДоТеБе», коли найкращим сценарієм вирішення конфлікту на Донбасі оголосили боснійський приклад. Знову ж таки — неуцтво чи притворство — Дейтонські угоди спрацювали тільки в частині припинення вогню, але залишили Боснію і Герцеговину з непрацюючою державною структурою. Чому про це не говорять журналістам на місцях? Непривнесення корисних сенсів, проблема з комунікаціями і відірваність від регіонів — то який сенс у цій структурі?
Зараз актуально говорити про стандарти і принципи в умовах інформаційної війни, а не влаштовувати формальні дискусії, на одну з яких — «Професійні та освітні стандарти з журналістики: стан, проблеми та перспективи», наприклад, я потрапила. Йшлося про створення робочих груп, напрацювання вимог до журналіста з метою донесення їх до викладачів, але не про проблему поверхневості викладання в університетських кабінетах новітньої історії, іноземних мов, журналістської етики тощо. Чи не є це головним викликом і проблемою журналістської освіти в Україні? Суцільна недовіра, «джинса», цензура власника й самоцензура, поверховість журналістики — про це потрібно говорити.
Варто пам’ятати, що, за висловом відомого редактора Джозефа Пулітцера, преса «творить людей за своєю подобою». Для якої країни існуючі медіаплатформи виховують журналістів? Чому хочуть плодити «Дюранті» замість здорового порядку денного, професіоналізму та патріотизму?
Зараз назріло усвідомлення принципів для журналістів, що в умовах загрозу суверенітету України в першу чергу ідентифікують себе громадянами.
Позиція «Дня» — це «ні» пустопорожній журналістиці, наскрізному матеріалізму, дешевим сенсаціям. Я рада, що приєдналася до такої команди і хочу, щоб така позиція набувала все більшого поширення.
Наостанок лише скажу: кожен може підписати звернення учасників круглого столу в редакції газети «День» разом з однодумцями. Не відкладайте.
