Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Флірт з Indian Summer

3 вересня, 2021 - 10:15

У стосунках будь-якої пари бувають щасливі дні і не дуже, трапляються й хвилі, але, як мені сказав один актор, на них можна і зайнятися серфінгом. Він, звичайно, не мав на увазі осінній бонус — бабине літо, а я от маю на увазі саме його. У цьому сезоні важко було скучити за сонцем, усі знемагали і мріяли про прохолоду хоч на дачі або у квартирі, якщо вона не на сонячному боці, а краще — в краях морських або хоча б під кондиціонером. Хоч я була довго противницею цього приладу, і то — цього літа я повелася: в спальні оселився він. До речі, черга на встановлення тягнулася майже місяць, настільки тісно від охочих. Тож свій сонячний келих кожен випив сповна, а ось тепер пару дощів сипнуло — і тут же спливло це дивне відчуття: літню смакоту ще подарує бабине літо. Чомусь англійське звучання «Indian summer» — для мене привабливе, ніби пробую на смак або готуюся до подорожі, ось починає дзюрчати настрій веселіше, відчуваю в цьому щось музичне.

Останній день літа легко і непомітно допоміг зібрати з вуличних розмов такий собі букет, що не вперше, але перед тим поспішила запитати у київської оригінальної і помітної керамістки Світлани Гібаленко, що в багажнику її машини, яку вона пакувала перед поїздкою до Швейцарії. Треба сказати, що її запросили на художню виставку. А шлях, звісно, ??буде неблизьким, та й везтиме свою кераміку. Зрозуміло, що експонати досить уразливі й об’ємні, але вона не вперше пакує свої скульптури в дорогу. Мотивація аж надто сильна, хоч і доведеться пройти через протокольні тести. Її строкату оригінальну колекцію з Києва, не перевантажену безглуздим розфарбуванням або зайвими деталями, впевнена, помітять. І смак, і філософські нони в кожному образі, натякаючи на якусь таємницю, ниточку її власного прожитого життя, часто несуть добру іронію. У цій експозиції здебільшого українські мотиви, цього року вона обіграла фольклорну гостросюжетність — і, звичайно, з’явились її керамічні мотанки — мовчазні, мудрі, зрежисовані й обіграні так масштабно, що ці українські мотиви зазвучали об’ємніше. І чомусь мені здається, що кожен відвідувач подумає: треба б запам’ятати прізвище автора.

А тепер трошки про керамічну роботу «Музи». У них своя історія. Я, чесно кажучи, не знаю, взяла вона їх чи ні, але вони чомусь завжди опинялися в машині. Проте це не важливо. Так от, якось у день її народження сфотографувалися ми — шість близьких подруг у жвавому настрої, які вмить, ніби з розбігу зупинені пустотливим вітром. Вийшла чудова картинка, подивилася на ту фотографію господиня і взялася за глину, глибоко впевнена, що глина — віща, що вона пам’ятає все. Так народилось керамічне прочитання фотографії, об’єм не тільки зберіг атмосферу того, що відбувається, а й примножив її. Зазвичай робота висить у Світлани в майстерні, і всі, хто приходить, чомусь тягнуться рукою, намагаючись погладити кожну фігурку й отримати віддачу. Запевняють, до речі, що отримують. Так от музи — це наш англійський гурток, а у вересні спливає 20 років, як ми зустрілися в ньому і не розійшлися досі, на щастя.

Ще додам, що стильна Світлана (я точно знаю) взяла із собою прикраси відомої київської художниці Алли Жмайло, у яких завжди живе особлива емоція, настільки індивідуально несподівана, що з часом не зникає і заворожує. Жінки, придбавши її браслети, намиста або забавні дрібнички, запевняють, що змінюється навіть хода. Але найцікавіше, що ці прикраси зроблені з автомобільних шин, та про це ніхто навіть не здогадається, настільки цікава ідея в кожній, та й виглядають вони, як шкіряні, тому що обробка і всі оригінальні рішення всередині прикраси абсолютно вишукані.

Нарешті побігла на вулицю послухати, про що говорять люди перед першим вересня, хоча б ті, що мені зустрілися. Біля найулюбленішого київського пам’ятника на Андріївському узвозі героям фільму «За двома зайцями» чоловік фотографував дружину, підказуючи: «Обійми чоловіка, а потім жінку. Ні, я тобі кажу спочатку чоловіка, а потім жінку», — повторював він. Мені стало трохи прикро, що він знеособив імена відомих улюблених акторів, назвавши їх просто — «чоловік і жінка». Хоча ж пам’ять вибіркова, і ці актори не намагалися свого часу щосили зачепитися за полу історії, вони просто були талановитими. І все ж — не так уже й погано — залишилися в нашій пам’яті молодими, але хотілося б, щоб люди знали, кому пам’ятник присвячений.

У маршрутці, що йде на Печерськ, мимоволі прислухалася до розмови мами і семирічного хлопчика, вловила, що їхали вони до престижного, дорогого ліцею напередодні 1 вересня, щоб познайомитися з учителями. Можна подумати, що в цьому немає нічого дивного, але до такого ліцею, більш ніж престижного й обласканого пухкими гаманцями, в маршрутках дітей не возять, туди няні та водії доставляють чад, ну, принаймні мами й тата на своїх машинах. У маршрутці скромна ця сім’я, хлопчик — навіть не напівмажор, от зовсім стало зрозуміло, до якого усвідомленого самозречення підготувалася родина заради освіти дитини. Я навіть подумала: невже народні лідери вже підростають і в громадському транспорті, та все ж себе зупинила: не треба заграватися в казки.

У красивому парку біля дитячого майданчика мама підгодовувала свого п’ятирічного малюка чимось смачненьким і примовляла:

— Коли я буду старенькою, ти будеш годувати мене, правда, рідненький?

— Мамо, не хвилюйся, старенькі самі їдять, їх не треба змушувати. Я бачив.

Мама в цей момент ніби дала собі наказ, це, до речі, було дуже помітно: «Ні, старіти не буду, нізащо!» І тут же дістала пудреницю і перевірила, чи не з’явилися зморшки або пігментні плями. І, помітивши щось непотрібне на щоці, побігла до дерева в тінь і ще раз перевірила свою тривогу. «Точно, це зовсім не веснянка, як себе переконала, а противна пляма — літній непотрібний автограф. Терміново до косметолога!» — схоже, вона дала собі команду...

До речі, вже давно солідні магазини, які продають косметику, готові до бабиного літа: тут і клієнтські дні зі знижками, і підбір засобів, що пом’якшують наслідки засмаги, і все, що хочете, правда, не все подарує те, що обіцяють. У цієї жінки з дитиною, щоправда, ще й зайва вага очевидна. Швидше за все, вона сидить періодично на різних дієтах, а потім себе заспокоює: мовляв, атеросклеротичні бляшки, може, й будуть у когось, але до чого тут вона, у неї такий маленький малюк, він її так молодить. Проте все ж помітна її тривога; народивши досить пізно, вона ніколи не забуває свого страху: не дай Боже хтось із друзів синочка, побачивши її, скаже: «Он бабуся по тебе прийшла».

Додам від себе, спостерігаючи цю картинку: аж надто багато розплодилось останнім часом порад від психологів і курсів, яких видимо-невидимо, і всі про одне й те саме: «Тільки позитивне мислення, говори собі зранку, що я красуня, і у мене все добре, звичайно, в майбутньому часі, але це ж усе лукавство. Я, звичайно, не за депресію і песимізм, але ось ці посили про позитивне мислення створені настільки штучно і примітивно, що не знаю, кому це може допомогти. Мені, скажімо, запам’яталися слова одного старенького дідуся (тоді, коли він був стареньким, мені було років 15, тому для мене він був дуже старенький). Він завжди говорив: «Навіть якщо всі брехали — це все одно може бути правдою». У нас вдома ніхто не розумів, що він мав на увазі, як можна взагалі розшифрувати цю фразу? Але йому вдалося не впасти в згубну наївність, залишатися для себе і близьких настільки життєствердним, не вдаючись до якихось засобів психологів (тоді про це взагалі не чули), і у нього все виходило ніби природно, через працю і мотивацію, а головне його правило — не відповідати ліні взаємністю. Наш мозок уміє зустрічати у всеозброєнні загрозливу біду або небезпеку миттєво, але він майже беззахисний перед обличчям нудьги, тривалої паузи, зокрема й від перегляду цих нескінченних порад у мережі. Адже найголовніше в усьому — це бажання: якщо є, то обов’язково прийде сильне подолання. Його далеко не завжди варто шукати на курсах, нехай пробачать мене ті, для кого це хліб насущний, але це моя думка.

До речі, каштан перед вікнами мого кабінету (хотіла сказати «старий каштан», але ні, зараз це слово вважається образливим), ну, скажімо, зрілий, височенний каштан випустив на одній гілці нові молоді весняні свічки — просто як подарунок бабиному літу. Вловила: цей солдат вічного флірту вже в очікуванні, власне, як і ми.

Газета: 
Новини партнерів