Росія вже сім років докладає багато зусиль, вкладає грошей та інших ресурсів, щоб «освоїти» окупований і приєднаний Крим. Віцепрем’єр Росії Марат Хуснуллін у Криму сидить більше, ніж в Москві — то добувають воду з-під Азовського моря, то будують опріснювальні установки, то перекладаючи туди-сюди труби водоводів, то рятуючи місцевих жителів від привезеної з Росії курортниками «дельти», утрясаючи конфлікти з сміттям, забрудненням місцевості, незаконними забудовами, екологічними проблемами.
Так званий глава Криму Сергій Аксьонов, спікер підпорядкованого Москві парламенту Владімір Константінов мотаються по регіонах, агітуючи йти на вибори в Держдуму і голосувати за кандидатів від «Єдіної Росії», яка, як він каже, зможе вирішити будь-яку проблему. Йому нерідко заперечують — ні проблему води, ні проблему карколомного росту цін на продовольство, товари і комунальні послуги, навіть на бензин, ні проблему інфляції, ні проблеми бідності кримчан ніяка «Єдіная Росія» не здатна вирішити в принципі. Кримські татари наполягають на розширенні вивчення кримськотатарської мови, розвитку культури, освіти, релігії. Українці — вимагають дерусифікації і розвитку статусу мови як державної. Міжнародні організації вимагають звільнення більше 100 політичних в’язнів. Володимир Путін ледве домігся зустрічі з президентом США Байденом, але на міжнародній арені продовжує залишатись ізгоєм, якого не запрошують до G7, не ведуть переговори, висувають вимоги спочатку вивести війська з Криму і Донбасу.
Селяни зібрали приблизно мільйон тонн зернових, хоч при Україні нерідко збирали до 2 мільйонів. Міністерство курортів всяк намагається натягнути цифру відвідувачів до спущеної Путіним у 8 мільйонів, хоч незалежні експерти передбачають тільки половину цієї кількості. Росіяни ж воліють відпочивати на турецьких та іншим зарубіжних курортах, де і дешевше, і рівень сервісу незрівнянно вищий. Про Крим кажуть — так у вас тут ціни вищі, ніж у Москві. Кримські пенсіонери, бюджетники, інші незахищені верстви продовжують стрімко бідніти, знижується загалом рівень життя і купівельна спроможність, у зв’язку з чим наростають протестні настрої. Дедалі частіше в соціальних мережах і навіть ЗМІ лунає висновок: а при Україні було краще. Навіть військовослужбовці Чорноморського флоту, які при Україні «служили на курорті» і отримували закордонні доплати, яких їх тепер позбавили і ганяють на навчання кожен тиждень, кажуть — так для чого ми той Крим забирали? То служили на курорті, а тепер будемо воювать?
Порти простоюють, служать лише для вивозу кримської пшениці в Сирію за безцінь, а відтак дедалі більше галузей економіки стають збитковими. Федеральний центр і так уже дотує приблизно 75% кримського бюджету. Інституції і Росії, і Криму з кожним місяцем все щільніше оточують санкції, які зривають економічні програми і проєкти, ускладнюють виробництво і управління. Ні будівництво Керченського мосту, ні ще двох електростанцій, ні прокладка енергомосту, ні будівництво дороги «Таврида» не зумовили ні зниження цін, ні повного забезпечення енергією, споживчими товарами, їх дефіцит продовжує засмучувати споживачів, віялові відключення так як були, так і залишились.
Своїми невизнанням Криму російським «замучили» міжнародні організації, правозахисні організації, міжнародні суди.
Дедалі більш загрозливо насувається перспектива утворення «Кримської платформи» як світової антипутінської коаліції, яка ще більше посилить міжнародний тиск на Кремль і покаже реальне місце Росії у світі.
...А тепер повернімось у 2013 рік.
Володимира Путіна радо приймали на самітах G8 і дослуховувались до його думки. Росія стосовно Криму не мала ні клопотів, ні витрат, жодного головного болю. Російські політики їздили в Крим не розв’язувати нерозв’язувані проблеми, а відпочивати і «дразніть хохлов». Згадайте безсовісного Лужкова з його «Севастополь — одиннадцатая префектура Москвы». Навпаки кримчани з задоволенням продавали Росії свою продукцію і продовольство. Кримський курорт був для росіян пріоритетним. Вони хоч і бурчали про «советскій сервіс», але їх влаштовувала близька і зручна дорога, зрозумілі стосунки, а більше всього — дешевизна відпочинку і всіх товарів, повна забезпеченість високоякісними продуктами. Росіяни заводили контакти з готельєрами і приїздили з року в рік, розкошуючи на дешевих харчах і вивозячи з собою додому цілі закупи українських продуктів і товарів.
Для Москви при Україні навіть складна проблема базування Чорноморського флоту в 2010 році була знята, їм не загрожувало перебазування в Новоросійськ як мінімум до 2045 року. Та й потім, якби були добросусідські відносини, то Україна хіба б заперечувала. А з ВМС України вже були налагоджені партнерські, а не войовничі стосунки, військові дружили екіпажами кораблів, сім’ями, проводили спільні навчання. Було таке, що «чорноморці» шастали військовими кораблями в Африку чи Середземне море і привозили на продаж в Крим заморські фрукти й інші товари.
Володимир Путін і інші чиновники високого рангу мали і в Криму особисті дачі, успішно відпочивали, проводили міжнародні конференції, круглі столи, переговори, наради. Українські органи влади тільки сприяли цим заходам, а на відомий «фестиваль» «Велікоє русскоє слово» навіть виділяло кошти. В Криму домінувала російська мова, програми її розвитку фінансувалися Україною — до 90% всіх сфер функціонувало російською, тут шанували і пропагували російську культуру, більшість шкіл навчалась російською, при цьому не забували і про українську, кримськотатарську, англійську, французьку, німецьку, інші мови, що давало учням та студентам можливість розвиватися більш гармонійно. Кримське радіо вело передачу семи мовами. Україна реалізувала велику програму з повернення й облаштування депортованих загальним обсягом до 1 мільярда доларів за всі роки. Приблизно стільки ж надала Туреччина, і тільки Росія навідріз відмовилась від виконання зобов’язань Бішкекського договору. Їх потреби дедалі більше задовольнялись. Не було політв’язнів, міжнаціональної і міжрелігійної ворожнечі.
... І все це зникло після лютого 2014 року. Чому? Чого не вистачало Володимиру Путіну для успішного «управління» Росією? Життя двох країн полетіло шкереберть і перетворилося на анексію Криму і війну Росії на Донбасі. Для чого він накинув собі, всій Росії, всій Україні, мільйонам росіян і українців цей вантаж і поламав всю систему міжнародних відносин, затверджену ще Гельсінським актом? Загинули з його провини десятки тисяч людей, мільйони стали біженцями. «Мы никогда не будем братьями» — написала українська дівчина. Вона повніше і глибше зрозуміла ситуацію, ніж Путін!
Загалом Україні не страшно. Рано чи пізно наші збитки Росія повністю відшкодує, хоч уже і як репарації і контрибуції. А от чи відшкодує Володимир Путін збитки від його правління росіянам? І чи поверне він народам Росії і України час, витрачений на війну замість злагоди і розвитку? Питання риторичні.
