Ставлення до солдатів – ознака зрілості суспільства. І рідко яке суспільство виявляється достатньо зрілим для того, щоб шанувати воїнів не лише під час війни, але й у мирний час. Свого часу Ред’ярд Кіплінґ працював кореспондентом військової газети, стояв табором з солдатами, витримував разом із ними тривалі марші. Він знав про те, в яких умовах виконують свої обов’язки британські воїни, відчув це на власній шкурі.
Водночас він згадував не завжди поштиве ставлення до простих солдатів у Англії, так і з’явився вірш «Томмі» (Томмі – загальне прізвисько солдатів у Англії). Цей вірш – драматичний монолог, популярний у тодішніх англійських мюзик-холлах. Поет не даремно обрав таку форму оповіді, сподіваючись ще й через пісню донести людям на Батьківщині ідею, що «форма – честь, а не ганьба, якщо ти чоловік».
Ці рядки Кіплінґ написав у 1892 році, а у 2009 вони знову стали актуальні для Великобританії. Тоді уряд збирався обмежити видатки бійцям, які зазнали поранень під час служби, і великі газети знову цитували цілі строфи з Кіплінґового вірша…
Здається, нині саме час процитувати їх і в українській газеті.
Р. Кіплінґ «Солдат»
Зайшов я до пивниці раз, щоб горло промочить,
Аж чую: «Правила у нас, свій камуфляж змініть!»
Дівки за стійкою у сміх: «Тримайте, бо впаду!»
Я відвертаюся від них, на вулицю іду…
«Солдате, те, солдате, се! Солдате, геть іди!»,
Але «Спасибі, наш герой», як дійде до біди.
Як дійде до біди, синки, великої біди.
Тоді «Спасибі, наш герой», як дійде до біди!
В театр увечері пішов, не брав ні краплі в рот,
Пияк без клопотів пройшов, я знов надворі – от…
Навіть на виставці якій кричать: «Куди попер»,
Та щойно гряне, Боже мій, то садять у партер!
«Солдате, те, солдате, се! Солдате, зовні жди!»,
Але «Героя наперед!», як дійде до біди.
Заграє барабан, синки, тоді вже в стрій іди,
Тоді «Спасибі, наш герой», як дійде до біди!
Та що ж, пошарпався мундир, який ваш сон хранив,
Простий солдат – не командир, не густо заробив.
Попробуй, жевжику, разок, то й докоряй мені,
Зробити хутко марш-кидок з вагою на спині!
«Солдате, те, солдате, се! Напився вже, гляди!»,
Але «Там воля або смерть!», як ворогів ряди
Супроти нас ідуть, синки, що спробуй обійди,
Тоді «Там воля або смерть!», тоді вперед іди.
Ні, не герої ми, проте не сміття і не грязь.
Хоч не в казармі живете – не кращі й ви од нас!
Хто у тилу знай кривить рот від нас – людей простих,
То хай би сам пішов на фронт і там шукав святих.
«Солдате, те, солдате, се! Не швендяй, одійди!»,
Але коли повіє дим, то перші ми завжди.
Коли повіє дим, синки, коли повіє дим,
«Проходьте, пане, наперед» кричать мені завжди.
Держава пільги нам дає у цей буремний час,
Та важливіші речі є для нас, але й для вас.
Затямте – важко вам хіба – щоб кожен знати звик,
Що форма – честь, а не ганьба, якщо ти чоловік!
«Солдате, те, солдате, се! Із килима зійди!»,
Але коли ведуть вогонь: «Спаси і одведи!».
Вони кричать «Спаси!», синки, за них на фронт піди…
Солдат – не дурень, знає все. Та все ж іде туди.
