Краматорськ – моє рідне місто. Я там народилась, там навчилася української від бабусі Орисі, і там у діда Михайла була свою пасіка і баштан із кавунами на Ясногірці… І потім щоліта їздила до маминих рідних, бабусі Каті, дідуся Павла, тьоті-дяді і ще бозна скільки двоюрідних. І жили вони саме неподалік цього вокзалу, який нині підірвали…
А ще вже дорослою я дізналася, що напевне маю походження від засновників Краматорська – Таранових, які походять від козака Тарана, що здобув цю землю за воїнську доблесть. Краматорськ – то ніби крама Тора – край річки Тор, яка так співзвучна з Богом Тором. І Тараном. Колись мене жартома назвали «делікатним танком» - бо «таран» у мене в характері таки є.
Моя прабабуся приховувала дворянське походження, але ж двір був засаджений трояндами, коли у всіх городи… Мої тьотя і дядя перетворили звичайний двір хрущовки на сад і квітник – просто так, щоб було гарно… І всі вражаються, бо ніде немає такого красивого двору.
Коли місто перший раз захопили орки у 2014, вони позрізали всі тітчині квіти. У тому році вони стали біженцями і переїхали до Києва, жили у брата, а брат – на дачі. Але на щастя місто звільнили, і за ці роки місто виросло і розквітло, і вокзал оновили…
А тепер і в Київ прилітає, і ми самі біженці… Я вмовляла їх раніше виїжджати, а тепер думаю – якби послухали, то могли бути в тому поїзді на підірваних рейках чи нині на вокзалі… Але їхати тепер не хочуть: це наше місто, наша земля, тут 9 могил, які ми доглядаємо…
Їхати не можна залишатися… Речення, в якому майже кожен стає перед вибором, де ставити кому. І нема на те ради…
А минулої пізньої осені мені раптом наснився дід Павло, мамин тато. З власним татом у мене не склалося, а от дід у мене був чудовий, дуже добрий і світлий. Не лише до своїх внуків, а взагалі до дітей. Він майстрував у дворі гойдалки і ремонтував усьому двору велосипеди і мопеди – бо золоті руки. Так от у тому сні він спустився з неба, щоб мене обійняти. Дід із роду засновника міста щось таки знав. Бо воював.
Помоліться за моє місто – і за тих, чиї душі відлетіли, і за тих, хто втратив близьких, і за тих, хто там лишається... Так тривожно, як зараз, після тих ракет на вокзалі, за нього ще не було ніколи...
