Все починається з людини — і здобутки та перемоги історії, і соціальний прогрес, і реформи, і революції та контрреволюції. І деградація нації теж. А точніше — все починається з освіти, яка єдина (не безмежна сума непотрібної інформації, хай навіть тисячу разів «модерної» та «інноваційної», а точне і адекватне знання про етику, людину, суспільство й навколишній світ) може вилікувати сущих на нашій землі від тяжкої хвороби — світоглядної сліпоти. Хвороби, що страшніша за СНІД та недугу Дауна.
Ліки від цієї хвороби давно відомі цивілізованому людству — Освіта. Наука. Демократія. Проте складається враження, що в Україні занадто багато людей, від яких залежать державні рішення, не розуміють, що нація з хибною системою освіти та зруйнованою наукою приречена. Як іще можна пояснити ту, делікатно кажучи, вкрай важку ситуацію, в якій перебуває Національна академія наук України, заснована ще в листопаді 1918 року гетьманом Скоропадським (укази від 14 листопада 1918 р. та від 27 листопада 1918 р.). НАН України невпинно «старіє», фінансується в ганебно мізерних масштабах, до її експертних порад влада вперто не дослухається, натомість звинувачуючи Академію у «низькій ефективності».
А тим часом лише справді цивілізована, гуманістична, ретельно вивірена, продумана система освіти нації (не лише «від 6 до 25 років», проте впродовж цілого життя, безперервно, аж до схилу років. Ще майже 2000 років тому Сенека стверджував: «Скільки років ти не прожив би, усе життя слід вчитися») — оце і є наша найкраща «летальна зброя» проти підступів імперського агресора, найкраща «стіна» проти зазіхань «вічно вчорашніх» путіноїдів. Тому що освіта дає людині головне — істинну, правдиву систему цінностей (не варто звужувати її, освіту, лише до сфери дії навчальних закладів, від дитсадків до вишів. Справжня освіта — це уроки життя, уроки людей, близьких, рідних, уроки, відшукані у великих, нетлінних книгах. В той же час безглуздо применшувати значення освіти у вужчому, конкретному сенсі слова — як системного процесу набуття індивідуально і суспільно необхідної суми знань).
Додамо також, що неосвічена людина — це не тільки й не стільки (не обов’язково) та, котра не має оцієї суми знань. Як схильний вважати автор цих рядків, це — така людина, яка не має (втратила, ніколи й не здобувала) чіткого розуміння причинно-наслідкових зв’язків процесів, що відбуваються в суспільному та природному просторі нашого буття. «Незабутнім», «неоціненним» є тут внесок наших дрімучих, порожніх і пихатих ЗМІ, котрі (даруйте за слово) буквально дебілізують мільйони людей, викривляючи їхнє мислення, не навчаючи їх правильно мислити, а натомість «годуючи» їх примітивними «битвами екстрасенсів» та «мильними» серіалами. Це — злочин. Зокрема, і тому, що такі глядачі позбавлені цінностей і відтак нездатні на справді демократичний вибір.
Основа основ гуманістичної національної освіти — це виховання (плекання!) здатності самостійно мислити. Блискуче написав про це (ще 1787 року) великий Іммануїл Кант: «Освіта — це вихід людини зі стану свого неповноліття, в якому вона перебуває цілковито з власної вини. Неповноліття є неспроможністю користуватися власним розумом без керівництва з боку когось іншого. Неповноліття з власної вини — це таке неповноліття, причина котрого криється не в слабкості розуму, а в браку рішучості й мужності користуватися своїм розумом без стороннього керівництва. Наважся бути мудрим! Май мужність користуватися власним розумом!» Здається, краще не скажеш. Причому це застереження Канта й сьогодні має потужний, жорсткий політичний аспект. Російська агресія на сході України була б неможливою без «зомбування» сотень тисяч, мільйонів людей, органічно нездатних вільно мислити і аналізувати навколишній світ (хай навіть певна частина таких людей і мала «престижні» дипломи — суті справи це не змінює).
До речі, лише абсолютно неосвічена людина може вважати філософію (так само, як і історію, мову, високу літературу) «абстрактними», відірваними від реального життя дисциплінами (наведене висловлювання Канта якнайкраще це спростовує), натомість інтенсивно вводячи у навчальний процес «основи» тих чи інших «технологій». Правий, очевидно, був Лев Толстой, свого часу стверджуючи: «Важлива не кількість знань, а їхня якість. Можна знати дуже багато, не знаючи водночас того, що є найбільш потрібним». Це — не кажучи вже про виховання громадянських та патріотичних цінностей, що зараз має бути безумовним пріоритетом. Адже той же Луцій Анней Сенека ще в античні часи мав усі підстави стверджувати: «Безграмотна людина є довірливою та легковажною» (а сьогодні? Треба лише мати на увазі, що Сенека говорив про світоглядно неграмотну людину, яка ставала, стає й ставатиме легкою здобиччю пропаганди злобних покидьків). А Дені Дідро слушно вважав, що «освіта надає людині гідності, і навіть раб починає усвідомлювати, що він не народжений для рабства». Варто також звернути увагу і на думку Гете: «Ті, у яких ми навчаємося, правильно вважаються нашими вчителями, проте не кожен, хто навчає нас, заслуговує на це звання». Мудро написав і Мішель Монтень в своїх «Пробах»: «Щоб навчити іншого, потрібно більше розуму, аніж для того, аби навчитися самому».
Підсумовуючи, зауважимо, що і головний редактор «Дня», і наша команда не втомлюється підкреслювати: майбутнє України взагалі, української освіти зокрема — в органічному поєднанні національної ідентичності та модернізації. Це — ключ до розв’язання проблем. Варто лише пам’ятати про триєдину природу людини: соціальну (отже, зокрема й національну), неповторно-індивідуальну та біологічну. Варто не забувати, що софійність, мудрість є «доданою вартістю», котра не залежить від суми знань. Варто, зрештою, осмислити слова Конфуція: «Навіть у товаристві двох людей я неодмінно знайду, чого саме в них навчитись. Їхні чесноти я намагатимусь наслідувати, а на їхніх недоліках сам буду вчитися».
А поки — «топ-темою» новин на «українських» телеканалах є бійка між народними депутатами Олегом Ляшком та Юрієм Бойком...
