…Але ось тільки чого: нашої поразки, чи перемоги? Залежить від нас.
Найнещасніша категорія "туристичного" міста Одеси – приїжджі. Найгірший ворог не заплутає їх так щодо назв вулиць як все, що вони тут побачать та почують. Починаючи з того, що багато осіб всіх статей, вікових категорій, рівня освіти продовжують використовувати комуністичні назви ("Передайте 5 грв. на остановке на Советской армии" Насправді - вулиця з красивою назвою Преображенська), незважаючи на одеську декомунізацію 1990-х років, яка, на жаль, супроводжувалася наполегливим відродженням російсько-імперських назв, часто неоковирних, ігнорацією українських національних героїв і взагалі самого факту української приналежності міста. Паралельно співіснують кілька назв з різних епох та різного ідеологічного спрямування. Тут доречно було б нагадати любителям «русскава міра», що у такі омріяні ними російсько-імперські часи, аби змусити народ забути назву Хаджибей, тих хто її вживав, просто сікли батогами та змушували повторювати: «Їду до Одеси, Їду до Одеси…». Але в нас час найтемніші російські елементи добре навчилися у своїх цілях мімікрувати під європейську толерантність та використовувати її як укриття та прикриття ментально-мовно-історичної русифікації.
Новітня історія підкинула нові випробування. 10 трамвай. Позитивний момент: збільшилася кількість маршрутів, на яких не досить як на мене вдалий голос з не дуже вдалою дикцією, оголошує назви зупинок, але ж УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ! Але з деяким запізненням. Тому оголошення "Обережно двері зачиняються" лунає вже через хвилину, після того як двері зачинилися. Водій трамваю наполегливо дублює всі назви російською. І ось тут відбувається найцікавіше. "Вулиця Івана та Юрія Лип" - оголошує з відчутним оживленням УКРАЇНСЬКИЙ голос. "Улица Пишенина" - не менш наполегливо, «назло ворогу» дублює голос реального діючого водія-жінки.
Нагадаю, йдеться про те, що Труханов та його міська Рада (хіба ж не ці рішення найяскравіше свідчать про їх російське громадянство та головне – ментально-мовні орієнтири? Тут і якихось журналістських викриттів не треба) кілька років тому перейменували вулицю видатних одеських українців Івана та Юрія Лип на Пішеніна, російського купця ХІХ ст., швидко замінивши всі таблички на приємну для себе російську «фамилию».
І ось тепер так символічно співіснують в Одесі - УКРАЇНСЬКИЙ голос-мова та РОСІЙСЬКИЙ голос-язик. Але не просто співіснують як мова-язик, але й як сенси, світогляд, історична пам'ять. Це таки має значення. Але таке відверто шизофренічне співіснування, як і будь-яка хвороба не може існувати вічно. І справа тут далеко не у незручностях для приїжджих на одному з найважливіших трамвайних маршрутів міста (хоча і це теж має значення), а в незручностях для побудови української свідомості, мови та патріотизму. А ці поняття не можуть бути вічно роздвоєними. Бо розірвемося... Вочевидь, у здавалося б постреволюційній Україні неправомірне злочинне рішення про перейменування назви вулиці Лип має бути скасовано. Ось тоді УКРАЇНСЬКИЙ голос буде лунати впевненіше у всіх сенсах. І не лише у трамвайних оголошеннях.
