Схоже, найеротичніша упряж на сьогодні — це гроші робити. Це збуджує і ніколи не набридає, особливо, в ці наші очерствілі часи здивуватися чомусь зворушливому, спокійному, безхитрісному так радісно, що підсвідомо, зрізуючи всі кути, хочеться відпочити на несподіваному цьому острівці щирості, хоч цей сюжет і не без печалі. На записочці від руки, що адресована мені Оленою Малишко з роду українського композитора XVIII сторіччя Максима Березовського, прочитала: «Цю гру «Флірт квітів» моя прабабуся Марія Павлівна Березовська вивезла з родинного маєтку в селі Старий Білоус Чернігівської губернії в лютому 1918 року в ніч, виїжджаючи зі свого дворянського гнізда останньою гарбою, куди похапцем були закинуті зібрані речі, прихопила й цю дрібничку — так звані «карти флірт квітів». Пояснювати навіщо, абсолютно нікому не потрібно, і так зрозуміло, як усі біженці з болем і особливою вірою, що варто узяти якусь свою улюблену іграшку, і світ спокійних задоволень і звично налагодженого життя обов’язково повернеться. Якось по-новому прочитала цю записочку шестирічної давності та з особливою увагою вивчала копії старовинних карт, ще раз перечитала її звернення до мене, і, здається, зрозуміла, що за тієї випадкової зустрічі я багато упустила. Тоді зібралися ми з подружками в, так званому, англійському клубі, в якому вже 20 років звикли збиратися без сторонніх, а тоді Олена Малишко була запрошена як виняток, ось і слухала я її у піввуха, ми звикли слухати тільки себе. Так і залишилася, ніби за кадром, її розповідь про те, що їй пощастило дещо повернути з втраченої садиби. І ще казала вона, що мріє створити там музей Максима Березовського, і навіть, начебто, вигадала і сама якийсь вальс, хоч до музики не має ніякого стосунку. Зараз я все відновила дуже чітко, яскравіше навіть, ніж тоді, коли слухала. Може, best h став на шість років старшим і підказав — це не була звичайна пересічна зустріч. Так, сумні сюжети в щоденній хроніці телевізійній і газетній ніби наблизили, став зрозумілішим біль людей, що втрачають усе. А найцікавіше, що в моїх руках ці стилізовані карти повелися абсолютно несподівано активно — вони ніби запропонували: давай пограємо, по-своєму врівноважимо внутрішні бурі. Що ж, квітковий флірт — теж своєрідний тренінг, нехай і жартівливий.
Цікаво, як можна грати самій з собою, подумала я, якщо квіти все-таки, фліртуючи, чекають відповіді від візаві, але заглибившись, перебуваючи в «убранні» троянди, незабудки, нарциса, конвалії та продовжуючи подумки писати цю п’єсу з відкритим фіналом, почала відповідати репліками, написаними на картах поряд з конкретною квіткою, і навіть заперечувати, кокетувати, повчати, туманити недомовленістю. Виходить — ніхто і не потрібний тобі, сиди та базікай сама з собою (щоправда, є навіть такий діагноз, не варто про це забувати). Але ж ця гра обіцяла дати можливість вести розмову під прикриттям квітів одночасно з різними особами і на різні теми, але чомусь обрала найдратівливіше, якось мимохіть так вийшло. Чомусь наткнулася на мaк, який порушив легку тональність розмови, прочитавши його категоричне: «Звичайно, щастя у багатстві» — заявив підпис під його картинкою, а додала наступна карта того ж персонажа: «Солодка самотність удвох» — щоправда, не згадано, де саме, але папрарацці не проминуть можливості з’ясувати, гадаю. Потім когось переконував: «Не підливай олію у вогонь». Утрутилася троянда: «Зі мною жартувати небезпечно», а гвоздика зупинила: «Ви не боїтеся пліток?». Тут і левкой підсумував: «Де сили взяти не можна, потрібна манера», а фіалка єхидно уточнила: «Чи бажаєте ви володарювати?», а я б додала від себе коротеньке слово «ще» із запитанням. Але щоб більше не заглиблюватися в якісь натяки та порівняння, різко зміню ракурс і зберу свій букет із зовсім простих — не глянцевих — спостережень на вулиці, в транспорті, на базарі врешті-решт.
Давно не бачила, до речі, на моєму звичному базарі, Лук’янівському, особливого меду з якогось хутора з майже жартівливою назвою Наливайка, де працює особливий бджоляр. Чесно кажучи, скучила за його медом, тому що він пропонував, ну настільки чесний, що зараз навіть і не зустрінеш. До того ж, завжди детально розповідав, як і що, як вибирати, як куштувати, як взагалі відчувати душу меду. На банках із медом, помітила тоді напис: «Зроблено в Наливайці» — причому, поруч він продублював напис англійською, і мені стало цікаво і трохи смішно. Made — ‘це вже занадто, що до вас приходять по мед іноземці, чи так для форсу?
— Якщо хочете, для самоповаги: продукція у мене високоякісна, не хімічу, і ціна не нахабна. Нещодавно купили мед литовці, стверджували, що у них такої якості набагато дорожчий, та й знайти такий, як у мене, важко. Написав англійською, звичайно, для жарту, але купувати почали жвавіше — індивідуальний підхід, розумієте.
Такі зустрічі дуже запам’ятовуються. Чесно кажучи, за пустотливою Наливайкою я дуже сумую, можливо, ще зустріну його мед на базарі.
У тролейбусі, коли їхала з маленьким букетиком квітів і оранжево-жовтою динею, що виглядає з сумки, жінка, що сиділа навпроти, раптом запитала: «Почім квіточки? Вони такі милі». Причому, навіть захисна маска не приховала її якусь таку сумну міміку, і я дізналася, що вона мала на увазі. Такої дрібниці як букетик квітів жінка тепер теж не може собі дозволити часто. Хоч раніше, розповіла, у неї завжди вдома стояли квіти і на робочому столі теж. Ну, 10 гривень за якусь, ну, не знаю, вона сказала айстру, хоча вони тільки починаються, а я бачила і по 15, вона дозволити собі не може. Чесно кажучи, я купую квіти не пафосні, тому що занадто глянцеві не люблю, а на дачі я взагалі свої квіти не можу зрізувати — шкода їх. Щось дивне відбувається з цінами на квіти і цьогоріч і минулого, навіть прості чорнобривці можуть дотягнути смішних цифр, але чомусь не смішно.
Флірт життя — вічний, це і натхнення і розчарування, і щастя, і горе, і перемоги. Таємниця гри, умовного садівника (тобто кожного з нас), що фліртує і практикує, зовсім не таємниця — виростити та зберегти те, що дуже дороге. Слушно зауважила примула (тільки помітила): «Не філософствуйте нудно». І тут же мені захотілося огризнутися: «Я і не збиралася». А цей мак, помітила в останню хвилину приписку на іншій карті, раптом настрахав: «Зі мною жартувати небезпечно». Нічого собі, а хто, власне, жартував?
Вочевидь не я.
