Наші телеканали жваво обговорюють новий уряд і обіцяні реформи. Щоправда, деякі, наприклад Перший Національний в особі Савіка Шустера, вирішили спочатку дати слово тим, хто вже має досвід, так би мовити, ветеранам реформ, а саме — грузинським товаришам. Так, у Грузії адміністрації Михаїла Саакашвілі вдалося завдати потужного удару по корупції, реформувати МВС, максимально спростити бюрократичні процедури. Але це світла сторона грузинських реформ. А є й темна. Тут виникає запитання про соціальну ціну всіх цих перетворень. Українські журналісти соромляться ставити грузинським гостям «непристойне» запитання: якщо реформи у вас були такі успішні, чому все закінчилося тріумфом московського олігарха грузинського походження Бедзіни Іванішвілі й чому сьогодні ви вимушені покинути свою країну? Чому більшість грузинів від вас відвернулися? Чому проти вас була грузинська інтелігенція? Це дуже важливо знати в Україні, оскільки є небезпека повторити всі грузинські помилки й не реалізувати грузинські успіхи.
Реформатори в цій країні все робили правильно з погляду ліберальних моделей (Каха Бендукідзе: «Треба продати все, окрім совісті»). Але окрім таких моделей, є ще реальне суспільство й живі люди, сотні тисяч яких реформатори «помножили на нуль», викинувши за межі соціального життя. І отримали сильну негативну відповідь. Сьогодні чимало їхніх реформ розсипаються на очах. Усе це тим більш тривожно, що нині й українська влада явно намірилася ощасливити український народ, перетворивши його на піддослідного кролика «змін» (які по суті мало що міняють).
ЗА ЧИЙ РАХУНОК?
У таких випадках завжди виникає питання: за чий рахунок реформи й у чиїх інтересах? Тут уже в рухомому рядку в телевізорі пройшло повідомлення про новації міністра фінансів: нібито пенсійний вік для чоловіків і жінок збільшено до 65 років. Авжеж, у деяких країнах Європейського Союзу на пенсію виходять у 67 років, але там середня тривалість життя набагато більша й рівень здоров’я нації вищий. А у нас мало чоловіків доживають до 60 років. І мало хто після 50 років похвалиться нормальним фізичним станом, оскільки такими є умови буття...
Отже, мільйони українців будуть позбавлені пенсій, оскільки просто до них не доживуть. Уже зараз (хвала Януковичу!) щоб отримати скромну наукову пенсію, ученому й викладачеві вишу треба працювати до 62 років. І навіть ці пенсії спочатку скоротили до 80% від зарплати (спочатку було 90%), а тепер пропонують скоротити до 60%. Враховуючи рівень інфляції, кандидатам і докторам наук доведеться у старості ритися в сміттєвих баках, а кількість тих, хто бажає займатися наукою, різко зменшиться. Ось чому грузинська інтелігенція й зараз нічого чути не хоче про Саакашвілі...
Більше того, контора пані Яресько (новий імпортний міністр фінансів) запропонувала повністю скасувати стипендії в навчальних закладах. Тут їй, звісно, далеко ще до радикалізму «ДНР», де вже розповідають населенню, що в СРСР з 1945 до 1951 року взагалі більшості людей похилого віку пенсію не платили, чого ж вона обмежується стипендіями...
Не хочу бути Кассандрою, але бачу, як тисячі студентів з усієї України встановлюють намети на Майдані в Києві й зносять в історичне небуття і Порошенка, і Яценюка, і Яресько.
А доросліші люди студентів масово підтримають. У першу чергу їх підтримає ще не добитий владою середній клас, який, судячи з усього, Яценюк і Ко вирішили принести в жертву.
А чом би не провести реформи не за рахунок жебраків і напівзлиденних, а за рахунок найбагатших? Хоч щось за 23 роки зробити країні за їхній рахунок. Між іншим, у Стародавній Греції, яка подарувала нам поняття «олігарха», на цю публіку накладалися дорогі суспільні обов’язки, так звані літургії. Ти, Ксенофонте, сплатиш за будівництво міських мурів, ти Аристархе, сплатиш за будівництво бойових кораблів, ти Поліекте, сплатиш за театральні видовища для вільних громадян. А у нас чомусь унаслідок реформ бідні повинні стати ще біднішими, а багаті — ще багатшими.
ГРОШІ ПРОСТО ПЕРЕКАЧУЮТЬСЯ...
Ніколи не повірю в реформаторство Порошенка та Яценюка, поки не почнеться реальна боротьба проти олігархату й офшорів. Тоді б і МВФ був не потрібен, оскільки у нас йдуть два паралельні процеси: по одному руслу мільярди доларів вводяться до України, а по іншому — вивозяться за кордон. Який же сенс у таких позиках? Гроші просто перекачуються із Заходу на Захід, а Україна виступає як транзитна територія.
Олігархи й корупціонери тримають в офшорних зонах десятки, а може й сотні мільярдів доларів, які вони приховали від нашої країни за 23 роки. А є ще й процвітаючі спонсори тероризму й сепаратизму.
Тут нещодавно у Шустера побував російський мільярдер Слава Рабинович. Він, узагалі-то, — В’ячеслав, як і Савік Шустер — Савелій. Ну, це, напевно, наслідування американської фамільярності, коли президент США Джеймс Картер називав себе Джіммі, а президент Вільям Клінтон — Біл. Ну гаразд, це справа особиста, хоча «Біл Шекспір» різатиме вухо. Слава Рабинович виступив полум’яним захисником українського олігархату. Виступав гість у суто російському стилі — зверхньо й авторитарно, висуваючи безапеляційні вимоги. Погрожував тим, що не інвестуватиме до України гроші, якщо його не послухають. А хіба раніше наша економіка існувала на гроші пана Рабиновича? Джордж Сорос, висловлюючись про Україну, тримався набагато скромніше й дипломатичніше, хоча думаю, що Сорос у світових фінансових колах володіє значно більшою вагою, ніж Слава Рабинович. У будь-яких спробах обмежити олігархів пан Рабинович убачав «більшовизм». Але олігарх — це не просто дуже багата людина, а той крупний підприємець або фінансист, який тіньовим чином керує державою, не маючи на це легальних повноважень. Пан Рабинович сказав, що він розчарувався в Україні. Це нічого. Головне, щоб ми самі не розчарувалися. Україна вже 20 років перебуває в кігтях олігархів і результат їхньої необмеженої влади — очевидний. А будь-які спроби закликати їх до порядку здаються їм «більшовизмом». Але при критичному ставленні до «олігархофілії» Слави Рабиновича, він викликає пошану тим, що є одним з найгостріших публічних критиків політики Володимира Путіна, що в нинішній Росії вимагає чималої громадянської мужності.
ПРОМИСЛОВІСТЬ НЕ ПЕРЕВЕДЕНО НА ВІЙСЬКОВІ РЕЙКИ
На каналі «112» радник шефа МВС Зорян Шкіряк, нардеп, а ще недавно заступник глави СБУ Андрій Левус і полковник Володимир Шевченко обговорювали актуальну військово-політичну ситуацію, зокрема подальші агресивні плани Кремля щодо України.
У нас незрідка схильні легковажно вважати, що Путін уже не піде далі вглиб України. Звідки така впевненість? Цілком може піти. Сьогодні ми й світ залежні від психічного стану однієї людини в Москві. Учасники дискусії стурбовано говорили про те, що проти нас РФ може застосувати авіацію, а тут ми вельми слабкі й помітних екстрених заходів за 9 місяців не вжито. Можлива й морська атака на Одесу та Миколаїв з десантною операцією. А у нас досі замість війни якась АТО... Промисловість і вся країна не переведені на військові рейки. Це ослабляє Україну й робить її вельми вразливою. Досі «ДНР» і «ЛНР» не визнані тимчасово окупованою територією України. З самообманом треба закінчувати, пацифісти воєн не виграють. Необхідно розв’язати руки військовим і дати їм можливість воювати, а не бути мішенню для ворога. Пригадали й мінські переговори. На думку Зоряна Шкіряка, сьогодні сідати за стіл переговорів з терористами — Захарченком, Пушиліним, Плотницьким — це зрада України, з ними можна говорити лише через посередників з ЄС і США. Але в будь-якому разі ми маємо бути готові воювати. Андрій Левус, кажучи про нинішні вугільні проблеми України, нагадав про корупцію людей з «Опозиційного блоку», які перешкоджають вивозу вугілля з шахт на звільненій території Донецької та Луганської областей і навіть висловився в тому плані, що не завадило б «розкуркулити» спонсорів тероризму й сепаратизму.
Чимало уваги телеканали приділяли псевдоісторичній маячні пана Путіна про «священне значення» Криму для Росії. Ну, у них там усе «священне» — «славное море священный Байкал», «Россия — священная наша держава» (з нових слів сталінського гімну СРСР, а нині РФ) і так далі, суцільна святість на кожному кроці... Особливо зловживав диктатор словом «назавжди», мовляв, те, що ми хапнули, — це назавжди. Краще не казати «ніколи» й «завжди» — це атрибути Бога, а не земних царств. Земні царства мають властивість виникати й зникати. Наприклад, «тисячолітній Рейх» закінчився за 13 років. Московське царство проіснувало (разом з Московським князівством) трохи більш як 300 років. Петербурзька імперія — трохи більш як 200 років. Радянська імперія — 70 років. Історія прискорюється. Путінський Рейх існує вже 15 років. Забагато...
Дуже розчулив великий диктатор (ех, як змалював би його покійний Чарлі Чаплін!) своїми історичними «пізнаннями». По-перше, історики російської православної церкви ще до 1917 року писали про те, що є три припустимі місця хрещення князя Володимира — Константинополь, Васильків і Корсунь (Херсонес). Де саме — досі точно не визначено. По-друге, князь Володимир Святославович був князем Київським, а київські русини Х століття ніякого стосунку до Москви, якої тоді й у проекті не існувало, не мали. Утім, чого дивуватися в країні, де головним істориком є генерал армії Шойгу, який виступав з ініціативою ввести кримінальну відповідальність за «неправильне трактування» історії «Великої вітчизняної війни», а недавно міністр оборони РФ став головним географом, запропонувавши переписати підручник географії. У Росії військові часто «наводять лад» у далеких від їхніх службових обов’язків сферах. Наприклад, за часів Пушкіна такий собі адмірал Шишков почав захищати російську мову від іншомовних запозичень, зокрема фраза «франт іде по бульвару з театру» мала за Шишковим звучати так: «хорошиліще грядьот по гульбищу з ристалища». Словом, як справедливо зауважував Салтиков-Щедрін: «Ніхто не хоче займатися своєю справою, але всі охоче беруться за те, що поруч».
До речі, путінське порівняння Криму з Єрусалимом нагадує фразу Януковича про те, що він «відвідав гору Афон у Палестині». Хоча Афон нікуди з Греції не переміщався...
Ще дивніше звучать тези Путіна про особливе «містичне» значення Херсонеса для російського християнства. Але якщо звернутися до реальної історії, то у Візантії Херсонес мав репутацію міста закоренілих язичників, яких дуже довго не вдавалося християнізувати, є переказ про херсонеських мучеників, які постраждали внаслідок невдалих спроб навернути на справжню віру впертих прихильників Зевса в Херсонесі. Щоправда, до часів Володимира Київського херсонеситів уже встигли привести до спільного знаменника християнської константинопольської імперії. Херсонес був далекою периферією навіть Візантії, не кажучи вже про весь християнський світ.
І, звісно, немає нічого спільного між винятковою роллю Єрусалима (й Храмової гори) для іудеїв, християн і мусульман і роллю Херсонеса для православ’я. Я вже не кажу про величезне значення Єрусалима для єврейського народу, для якого він упродовж тисячоліть був надсимволом. Єврейські патріоти, які відновили Медінат Ісраель, повторювали один одному як клятву: «Зустрінемося наступного року в Єрусалимі» — це означало, що єврейська держава неминуче воскресне, й в її столиці відбудеться довгоочікувана зустріч тих, хто мріяв про повстання з пекла національного Фенікса. А знаменита єврейська молитва говорить: «Нехай відсохне моя рука, якщо забуду тебе, Єрусалиме!» Ну, і коли росіяни, мов євреї Єрусалимом, присягалися Херсонесом? Не було такого! Абсолютна більшість росіян навіть не підозрювали про існування Херсонеса. Ну, тепер знатимуть, якщо Путін наказав... Отже, нині старогрецький поліс, на руїнах якого пройшло дитинство автора цих рядків, буде оголошений «всеросійським Єрусалимом». А хто не погодиться, з тим поговорять «археологи» та «релігіє знавці» в штатському.
А поки, за повідомленням ТРК «Чорноморська» в Криму почали закривати синагоги, не залишилося жодної діючої, рабин Сімферополя був вимушений покинути місто, оскільки вперше за 23 роки з’явилися антисемітські написи. Триває терор проти мусульман, православних Київського патріархату та греко-католиків. Така-от Храмова гора за Путіним...
