Не люблю скроєних на швидку руку слів, але й надмірного мудрування не терплю — аж надто оголюється старанно приховане бажання писати «розумне». Мабуть, утомилася від розумного мудрування, по суті, що втягує в багаторічний аналіз вічної політичної гри в режимі «собак притримати — собак спустити». Аналізи є, а ось одужання вони зовсім і не обіцяли, а ми все ялозимо. Чи не час бути корисній самій собі, підказала весна, ця вічна грішниця-пересмішниця, причому, майже завжди в максимальних позах — узяла й ударила своїм передозуванням по нашому авітамінозові, і відразу ступориш — як же так — регулярно, ніби й з ганчіркою, а пил не має ніякої совісті.
Адже так хочеться думати про щось витончене, піднесене, хоч би у власних очах, а вона, підступна, так і лізе, так і лізе: зітреш на меблях, доводиться відводити очі від утомлених за зиму віконних стінок, упораєшся з дзеркальними поверхнями, засмутишся у ванній. Ні, доведеться починати з найскладнішого — дуже високих і скроєних не зовсім зручно для миття вікон. Не так давно, у квартирах майже в усіх поступово утворювався невеликий хімічний склад із різних миючих засобів. Купували про запас і за імпульсом, за порадою друзів і ведучись на інтриги реклами. Зараз ціни настільки стрибнули вгору на всю це, що реакція загальмувалася, купуєш лише найнеобхідніше та ще й наражаєшся на постійне лукавство. Недорогі та якісні засоби зникли (зараз чесним виробником бути не модно), а дорогі поводяться, як шлюбні аферисти — багато обіцяють, та мало чого можуть дати: ні керамічній плитці, ні металевому посуду та кранам, ні оновленню килимових покриттів, ні сантехніці. Ні, трохи, звичайно, полірнуть, але як пригадаєш ціну, стає зрозуміло — не допрацювала.
Існують, як у гостьовому шлюбі — прийшли, пометушилися, ну, а що ви хотіли, ганчірки потрібно правильно підбирати, або до чогось ще чіплятимуться, а пропозицій, треба зауважити, сотні. У багатьох уже нічого рвати на ганчірки, хіба що дитячі бавовняні дрібниці, так їх якось шкода. Пам’ять усе ж. Зараз мало нових бавовняних речей, які вийшли з активного життя, та і бавовна поступово модифікується — не ті виходять ганчірки. Чого власне морочитися — ось скільки в маркетах спокусливих упаковок із провідних європейських країн і від українських виробників. Як начитаєшся анотацій, так голова обертом іде: практично без терміну придатності з антибактеріальним ефектом, такі, що не залишають ворсу і розводів, заманюють то целюлозною суттю, то мікрофіброю, дивують можливостями штучної замші, спіненого поліуретану, віскозними абсорбуючими волокнами. Стартове розігрівання грало з бажанням купити все найкраще та покінчити з весняним безладом, та пригальмував гаманець і обережність. Пригадала, як нещодавно «стартонула» в прибирання із ще не розпакованою залежалою шикарною ганчірочкою жовтого, як курча, кольору. Приїхала ця модниця з вельми яскравої європейської столиці, але коли намочила — на руках залишилися жовті плями. Взагалі-то, вона якось відразу зіщулилася, ніби усвідомивши, що краса її вже нікому не цікава, навіщо ж намагатися. Правда, потім линяти припинила і з пилом упоралася нормально, але й особливих відкриттів не було помічено. Та все ж консервативно вирішила знову шукати своє нове курча, хоч старіла ця штучка швидко, вкриваючись зморшками, але її можна, перевірила потім, негарну, довго використовувати, не відволікаючись на флірт із кольором ганчірочки. Він, до речі, швидко стає ніяким. Звичайно, якщо в гаманці добре пузириться, такими міркуваннями себе можна не стомлювати, але пил і втомлені вікна дратують і бідних, і багатих, і тих, хто між ними. Американські науковці в результаті складних підрахунків і ґрунтовних тестів прийшли до висновку, що найбагатші американці щасливіші від найбідніших усього в півтора рази. Нам, начебто і ні до чого заморські арифметичні одкровення, живемо, як на вічному протязі, і щодня чомусь доводиться перенавчатися.
Рано навесні, коли вже забуті розчарування минулого сезону, особливо гостро хочеться освіжити і дачний сезон, поніжити себе найсмачнішою їжею, тією, що їси руками — запеченою на вугіллі садового каміна картопелькою. Впевнена, обов’язково зустріну, приїхавши, і зелену домробітницю, вірніше, літню поливальницю з сусідньої садиби. Люблю побалакати, дізнаючись про сільські новини в «економної хімки». Декілька років тому, коли ми тільки познайомилися, вона відразу запитала мене: «На голові у вас хімка?» «Ні, у мене все життя самі в’ються», — мимоволі розсміялася на таке питання. І тут же почула висновок: «Уміють же люди жити економно, а тут що не роби з волоссям — одні витрати». Шланг тоді виразно здригнувся в її руках, ніби підтверджуючи та погоджуючись. У думках похвалила себе — хоч на чомусь заощадила, а то все на мені та на мені, а потім і почала називати її «економною хімкою». Тоді жінка все скаржилася, що дорослі сини ще не одружені — безробітні, хоч і майстрові та рукаті і з правами водіїв. «Вони, правда, в сусідньому селі, коли там відкрилася фабрика з пошиття фурнітури для авто, влаштувалися на шестиденку.
Правила були жорсткими — якщо день пропустив, навіть з поважної причини і з бюлетенем, знімається 100 гривень за кожен день. Років п’ять тому, пам’ятаю, це були ще повновагі гроші, але якось один син захворів, і з нього за вісім днів вирахували 800 гривень. Сказала собі: рабів нехай господар набирає без моїх хлопців. Тепер цей «крутило» місцевого розливу йде і заманює робітників, а ніхто йти не хоче, а пенсіонерів уже він не хоче. Мої сини тепер працюють у Польщі, мені допомагають. Цього літа ще пополиваю та пригляджу за господарським садом, а там теж, схоже, не захочу. Важко і безглуздо працювати майже безкоштовно. Навіть моя корова засмучує — вже тричі водила на уприскування, а вона все марнує мої гроші. Результату все немає, як тут заощадиш». Хотіла запитати хімку — бика не пробувала, але не стала, ще образиться, що злорадствую. Вона ніби здогадалася, і сама, розсміялася: «Жодного бика в окрузі не знайти. Схоже, теж до Польщі подалися», — напівжартом підсумувала вона.
Правда, на голові у неї була така бажана для неї завивка. І вона відіслала фотографію з новою (здається, вже немодною) зачіскою дітям до чужої країни. Знає: на свята приїхати ж не зможуть, хочуть копієчку назбирати, мужиками себе відчути.
Нічого, мама почекає, аби повернулися.
Треба будинок будувати. Свій.
