Починаю цю статтю на ранок після нічної перемоги Джамали на Євробаченні-2016. Резонанс в Україні і за її межами величезний, хоча й різний. Соціальні мережі киплять від емоцій. Українці радіють, із-за кордону багато хто вітає. Ну і, звичайно, є й такі, що чомусь не радіють (?!-В.Р.).
Нарадівшись разом з усіма вночі, в момент оголошення підсумків всеєвропейського голосування, накричавшись «УРА!!!», на ранок перевожу дихання і хочу, не втрачаючи радісного настрою, кинути на все, що сталося, об’єктивний аналітичний погляд – до чого і запрошую читачів.
Камертон
Камертоном для статті оберу два висловлювання. Відомий поет-пісняр Юрій Рибчинський у газеті «День» емоційно заявив: «Я вважаю перемогу Джамали величезною подією для України і взагалі для мистецтва!».
А екс-прем’єр-міністр України Євген Марчук у соцмережах розважливо зазначив: «Це не просто перемога Джамали. Це філософська субстанція сьогоднішнього світу. Давайте осмислювати».
Погоджуючись, що це Подія, готовий разом з читачами спробувати її осмислювати – хоча б в першому наближенні.
Євробачення: статус і репутація
Пісенний конкурс Євробачення є найбільш популярною телепрограмою Європейської мовної спілки, і вже одним цим фактом визначається його домінуючий статус серед різноманітних пісенних конкурсів та фестивалів на просторах Європи.
А ось з репутацією цього суперконкурсу останніми роками були проблеми. Розважальність, перевага видовищності над музичним змістом номеру, посилена увага до різного роду нетрадиційних та «монстроподібних» учасників підривали його імідж як серйозного мистецького форуму.
Очевидно було, що назрівала потреба у якісному зрушенні сприйняття та оцінювання цього конкурсу – як фахівцями, так і телеглядачами.
А без допомоги учасників, особливо лідерів та переможців, цього не досягнеш.
У далекому вже 2004 році це вдалося Руслані. І нині перед Джамалою таке завдання стояло як виклик.
Українці на Євробаченні
До нинішнього року Україна 12 разів брала участь у пісенних конкурсах Євробачення. Хто, як, чому того чи іншого року робив вибір (чи вагомо впливав на нього) представника від нашої країни на цей конкурс – то окрема історія. І особливої логіки у виборі кандидатури на участь у цьому конкурсі вловити не вдасться.
Враховуючи максиму, що критерієм істини є практика, в даному контексті важливіше не виясняти обґрунтованість вибору українських учасників кожного року, а згадати їх результати на цих конкурсах.
Вони нагадують кардіограму хворого в лихоманці.
Зважайте самі – дебютували ми у 2003 році, посівши у підсумку 14-те місце. Ну що ж, перший млинець нібито і мусить бути грудкою. На другий рік несподівана радість – перемога Руслани, що вперше дозволила провести конкурс в Києві. Ну а за тим послідовно – вдома ганебне 19-те місце, потім 7-ме, поспіль два роки – ледь не перемога, але кожного разу друге місце, потім провал – 12-те, 10-те, потім випірнули – 4-те, знову провал –15-те, знову випірнули – 3-тє і у 2014 році 6-те. У 2015 з відомих причин участі у конкурсі Україна не брала.
Не називаючи імен, зазначу: інколи ті, на кого було більше сподівань, отримували гірший результат, ніж ті, хто в Україні мав набагато меншу популярність та й, правду кажучи, рівень обдарованості, майстерності. І навпаки.
Інколи не рятував і безумовний талант та голос – наприклад, у випадку з Олександром Пономарьовим, який отримав у дебютний для України рік несправедливе 14 місце. Інколи навпаки: при відсутності особливих вокальних талантів дивувало високе місце – як, наприклад, у випадку «срібної» медалі у 2007 році Вєрки Сердючки (хай не ображається на мене Андрій Данилко).
І практично завжди українські учасники намагалися потрапити у типовий формат цього конкурсу, вгадати формулу успіху, представляючи англомовну пісню і тією чи іншою мірою наслідуючи манеру виконання попередніх переможців.
Один тільки раз гурт «Ґринджоли» у 2005 році ризикнув вийти в конкурсі Євробачення з україномовним гімном першого Майдану «Разом нас багато», але в силу ряду факторів гучно провалився, чим і відбив охоту наступникам ризикувати з рідними піснями.
Так що вибір учасника від України після річної паузи на конкурс-2016 був дуже непростим.
Вибір Джамали
За рівнем свого таланту та вокальної майстерності Сусанна Джамаладінова (Джамала), безумовно, виділяється серед нинішніх українських виконавців.
Вона має консерваторську освіту, співала оперні і джазові партії, отримувала у цих жанрах цікаві пропозиції. Маючи серйозну музично-акторську біографію, досвід участі і перемог у різноманітних музичних акціях, відборах та конкурсах, отримавши ряд музичних премій та відзнак, вона обґрунтовано взяла участь у національному відборі на пісенний конкурс Євробачення-2016 і впевнено у ньому перемогла.
Родзинки у кандидатурі Джамали було дві: перша – донька кримського татарина та вірменки ставала представницею України на Євробаченні (що декому в Україні здавалося нелогічним) і друга – співати на конкурсі вона забажала авторську пісню «1944». В її основі – художнє осмислення трагічного факту депортації з Криму до Середньої Азії 18 травня 1944 року кримськотатарського народу числом більше 183 тисяч осіб силами військ НКВС – у тому числі і сім’ї самої Джамали.
Україна ще у 80-ті роки ХХ століття прийняла до Криму переважну частину кримськотатарського народу, яка захотіла повернутися на землю предків. А нині з тією частиною цього народу, котрий після анексії Криму у 2014 році перебрався на материкову Україну, шукає нові шляхи інтеграції, не полишаючи планів і дискусій щодо бажаного майбутнього повернення Криму до складу України.
Сама ж Джамала позиціонує себе так: «Я — українка кримськотатарського походження, хоч мама — напіввірменка, батько — кримський татарин, а бабуся, мамина мама, — напівросіянка-напівукраїнка. В нашій сім’ї завжди лунали теми віротерпимості й толерантності».
Півжиття Джамала прожила і провчилася в Криму. Півжиття вона – на материковій Україні і звідси стартує по світах. Тому кримськотатарське та українське в ній нероздільне. Її національна та громадянська ідентифікація має двоїчний код.
Бар’єри
Напередодні конкурсу Джамала зіткнулася з двома видимими бар’єрами. По-перше, залунали голоси, передусім з Росії, що пісня Джамали – політична, а таких на Євробаченні за правилами бути не повинно.
По-друге, кримськотатарський прапор, котрий Джамала, чи частина її вболівальників, могла (і хотіла?) використати під час Євробачення, організаторами було внесено до списку місцевих, регіональних або провінційних прапорів, використання яких на конкурсі заборонено.
В Україні з цього приводу піднявся було шум, що кримськотатарський прапор, мовляв, прирівняли до прапорів так званої ДНР чи, скажімо, Ісламської держави. Але шум той швидко стих, коли стало відомо, що забороненими оголошені також прапори Країни Басків, Палестини, Північного Кіпру, Косово, Нагірного Карабаху.
Натомість було дозволено приносити з собою прапори країн-учасниць або будь-яких інших країн, які входять в ООН, а також прапор Європейського союзу і райдужний прапор. Вимоги ці оприлюднили на сайті концертного залу Stockholm Globe Arena, де проходив конкурс.
ФОТО РЕЙТЕР
Таким чином само собою відпали всі інші варіанти, тож український національний прапор посів чільне місце і в руках Джамали, і серед її прихильників у залі.
Щодо першого бар’єру, то його подолали разом з організаторами конкурсу, котрі прийшли до висновку, що пісня Джамали є не політичною, а історичною, отже під заборону не підпадає. Та й сама співачка в інтерв’ю західній пресі наголосила, що головною думкою пісні є пам'ять про страшні трагедії минулого, щоб уникнути їх у майбутньому.
Про інші бар’єри, не такі видимі, стане відомо з часом, коли Джамала та її команда матимуть змогу більш детально розповісти про підготовку до конкурсу та його перебіг.
Прогнози
Серед прогнозів різних експертів виділялося передбачення із Суомі, в якому Джамалі відводилося перше місце. Лунали також гучні голоси росіян, котрі дружно і впевнено твердили, що фаворитом конкурсу є їх представник Сергій Лазарєв.
Наприклад, відомий продюсер Діми Білана росіянка Яна Рудковська заявляла, що не вважає Джамалу серйозною загрозою для Лазарєва. На її думку, пісня українки не являє собою нічого особливого, тому Джамала, на погляд Яни, не зможе потрапити у трійку лідерів і в кращому випадку виявиться в top-5.
Деякі букмекери, чи то самі, чи то під впливом, підтверджували, що Лазарєву «світить» перше, максимум друге місце. Джамалі більшість з них відводила четверте місце. Хоча звучали і прогнози про її високі шанси на перемогу.
Відомо, що прогноз тільки частково є аналітичною спробою зазирнути у майбутнє і вичислити завтрашню закономірність. В умілих пропагандистських руках він є інструментом психологічного тиску і маніпуляцій. У цьому випадку пропагандистська функція таких прогнозів була видною неозброєним оком. Як і уміння потрапляти пальцем у небо.
Я вже не кажу про некоректні заяви деяких російських ЗМІ щодо того, що Джамала, мовляв, зганьбилася і у цьому поєдинку не має шансів. Вони були, такі заяви, їх і нині можна знайти у інтернеті. І це вже був неприкритий психологічний тиск з наміром похитнути впевненість співачки та її команди у своїх силах.
На жаль, багато з подібних висловів опинялися нижче ватерлінії пристойності.
Фінальна битва
Співочий конкурс все-таки є змаганням. Але події так складалися (чи їх так складали?), що у фіналі бачилося пісенне протистояння України та Росії. З огляду на анексію рідного Джамалі Криму та фактичну неоголошену війну на сході України це протистояння набувало обрисів чогось більшого, ніж мистецьке суперництво.
Учасники, правда, утримувалися від якихось гострих заяв, здатних розігріти ситуацію. Проте і в Україні, і в Росії ситуація очікування фіналу конкурсу включала в себе передчуття непримиренної битви Джамали і Лазарєва, України і Росії на сцені стокгольмського палацу.
Правила
Цьогоріч організатори поміняли правила визначення переможців. Зазвичай їх визначало голосування вболівальників кожної із країн-учасниць. Сума голосів європейської телевізійної публіки і була цифровим виразом успішності виступу кожного і результату переможця.
На Євробаченні-2016 оцінювання учасників розбили на дві частини. По-перше, виступ кожного (окрім свого представника) оцінювало музичне журі кожної країни - учасниці конкурсу. По-друге, за традиційною схемою, оцінки ставили вболівальники кожної з країн, які також не мали права оцінювати свого учасника. Сума двох оцінок і мала скласти остаточну оцінку кожного конкурсанта.
Нові правила вводили в систему визначення переможця адміністративно-політичний фактор, і це в доволі широкому діапазоні впливало на підсумкову оцінку, що я покажу нижче.
Виступи
У фіналі конкурсу виступило 26 учасників. Сергій Лазарєв співав вісімнадцятим, Джамала – під №21, що давало їй певну перевагу.
Характерною рисою більшості виступів, в тому числі і у фіналі, була їх денаціоналізація і глобалізація. Практично всі, окрім двох-трьох, співали англійською. Сценічна поведінка більшості була також схожою. Етнічний компонент сценічного оздоблення, костюму, слів та музики був зведений до мінімуму.
Багато хто робив ставку на два моменти. Перше – на сценічно-комп’ютерні ефекти. По-друге – на зовнішню привабливість.
В першому стилі найбільш видовищним був, напевне, виступ Сергія Лазарєва. В деяких моментах я ловив себе на тому, що перестаю слухати його спів, тому що слідкую за черговим несподіваним візуальним ефектом.
В другому стилі виступили декілька привабливих жінок. Вразила зрілою красою і напіввідкритим декольте співачка із Мальти з майже українським іменем Іра Лоско, що була до того ж і вагітною. Сміливим боді запам’яталась вірменка Іветта Мукучян, сором’язливою принадливістю – 22-річна азербайджанка Сямра Рагімлі. Навіть володарка блискучого вокалу австралійка Дамі Ім настільки акцентовано, вигинаючись назад, виставляла фасадний розріз свого плаття, що це вже виглядало не зовсім неестетично.
На цьому тлі чешка Габріела Гунчикова і особливо наша Джамала вирізнялися стилем та вишуканістю.
Щодо чоловіків, то молодий швед Франс явно «косив» під молодого Лео ді Капріо і його рятувала тільки бурхлива підтримка земляків у залі, поляк Міхал Шпак запам’ятався хіба що довгим накрученим волоссям, розсипаним по яскраво-червоному, старовинного крою довгополому піджаку, балтійські хлопці Донні Монтелл (Литва), Юстс (майже штірліцевський Юстас) Сірмайс (Латвія), а з ними Дауе Боб (Нідерланди), Joe & Jake (Велика Британія) були якщо й не на один копил, то мало чим відмінні.
Більшу індивідуальність продемонстрували Амір Хаддад (Франція), Гові Стар (Ізраїль), але все одно хотілося більшого. Так що у Сергія Лазарєва справжнього суперника-чоловіка у фіналі фактично не виявилося.
А ось у Джамали суперниця – і дуже сильна – проявилася одразу. Експресивна австралійка корейського походження, вже згадувана Дамі Ім, кинула виклик Джамалі і відразу пішла «у відрив». Практично усе голосування, включно до останнього, Джамалі довелося її доганяти, і тільки на останніх двох голосуваннях українка прискорилася і розірвала фінішну стрічку першою.
Голосування з двох боків
З чого складалася перемога Джамали? Які країни і за чий рахунок – журі чи публіки – забезпечили її успіх? Давайте розберемося. Нагадую, що правила забороняли голосувати за своїх як членам національних журі, так і публіці.
Результати голосування журі з усіх країн-учасниць
1. Австралія: 320 балів
2. Україна: 211
3. Франція: 148
4. Мальта: 137
5-6. Росія - 130
5-6. Бельгія - 130
Як бачимо, більшість національних журі віддало перевагу Австралії. Проте й Україну не образили – вивели її на друге місце. Якщо Україна відстала від Австралії на 109 балів, то Росія відстала від України на 81 бал, а від Австралії – на цілих 190 балів.
Результати голосування глядачів:
1. Росія: 361
2. Україна: 323
3. Польща: 220
4. Австралія: 191
5. Болгарія: 180
За рівнем симпатій публіки Україна відстала від Росії усього на 38 балів, а Австралія від України відстала аж на 132 бали. Саме глядачі країн-учасниць не тільки виокремили Сергія Лазарєва, але й забезпечили вирішальний відрив України від Австралії, який утворився після першого туру голосувань національних журі.
ФОТО РЕЙТЕР
Як висловився інтернет-користувач Ростислав Терлецький: « Професійні журі дуже хотіли на наступний рік в Австралію! Піпл дав таки найбільше голосів Росії. А виграла через те Джамала і Україна!!! Все буде добре! smile смайлик».
Україна в обох турах голосування йшла другою, а у підсумку ривком вийшла на перше місце. Так буває в легкоатлетичних забігах, коли змагальник весь час тримається за спиною фаворита, що веде гонку, а на фініші останнім зусиллям вириває собі перемогу.
Конкретика переможного голосування
Тільки дві країни – Польща і Сан-Марино – дали нам повну перемогу у 24 бали з двох сторін – по 12 балів від журі і від публіки. Від Польщі підтримки ми чекали, а ось до Сан-Марино варто тепер придивитися пильніше – країна хоч і маленька, зате як дружньо налаштована до нас.
По 12 балів від журі і 10 балів від публіки дали Латвія, Грузія, Молдова. Очікувана підтримка. Ті ж 22 бали – 12 від публіки і 10 від журі – дала нам Італія. Думаю, вагому частину голосів сюди додали українські емігранти і заробітчани на Апеннінах, яких там немало.
12 від журі дали: Ізраїль (8 від публіки), Сербія, Боснія і Герцеговина, Словенія (всі також по 7 від публіки), Македонія (6), Данія (3).
По 10 від журі дали: Італія (12 від глядачів), Азербайджан (10), Великобританія (5).
По 8 від журі: Литва (10 від глядачів).
По 7 від журі: Білорусь (10), Естонія (8), Німеччина (6).
Далі ручай підтримки почав стрімко міліти.
По 6 від журі: Швейцарія (4)
По 4 від журі: Норвегія (4)
По 3 від журі: Бельгія (2), Нідерланди (7).
По 2 від журі Греція (6), Австралія (8).
Проте наступна група країн зовсім не виявила підтримки Джамалі та Україні з боку журі. Судіть самі.
Від журі Джамалі дали нульову «підтримку» аж 17 країн. Ось вони:
Угорщина, Чехія, Фінляндія (зате всі троє дали по 12 балів підтримки від публіки);
Росія, Болгарія, Франція, Вірменія, Австрія, Хорватія- (всі дали по 10 балів від публіки);
8 від публіки дала Чорногорія; по 7 від публіки – Швеція, Кіпр, Іспанія; 6 від публіки – Албанія; по 4 – Мальта, Ірландія; 2 бали від публіки – Бельгія.
В цій групі країн Джамалу, при повній блокаді з боку журі, виручили глядачі, давши 141 голос «за». Всі вони ой як пригодилися і забезпечили перевагу українці.
Одна-єдина Ісландія чомусь залишилась до Джамали глухою – дала два нулі від журі і глядачів. Значить, варто туди відправитися в турне і розбудити публіку.
Таким чином журі в сумі дало Джамалі 211балів. Публіка – 323 бали. Вони і склали переможну суму у 534 бали.
Симпатії, упередження, дискримінації
Уважний аналіз показує, що стовідсоткових закономірностей у результатах голосування багатьох країн знайти не вдається.
Ось, наприклад, російські ЗМІ ремствували, що глядачі різних країн дали Сергію Лазарєву в три рази (!) більше балів, ніж нібито політизовані національні журі. Але це тільки часткова правда, і вона повною мірою не пояснює програш Сергія Джамалі. Адже журі з 17 країн також не дали жодного балу Джамалі. Однак це не завадило її перемозі. З іншого боку, рішення національного журі має бути обґрунтованим, а не волюнтаристським.
Скажімо, можна бажати перемоги будь-якому кандидатові, але ж не можна ігнорувати певний рівень лідерів конкурсу, які вже окреслюються після півфіналів.
Можна було дати Джамалі не 12, не 10, а хоча б 8,7 чи 6 балів – ну ніяк не нижче – від кожного національного журі. Але ж журі п’яти країн дали їй від 4 і нижче балів. А 17 національних журі не дали майбутній переможниці Євробачення-2016 жодного балу! Це як може бути?
З яких музичних позицій виходили ті національні журі, які ось так явно дискримінували майбутню переможницю? Чи їх позиції були політизовані?
Я вже не кажу про сліпоглухонімих членів журі вкупі з публікою з чудової країни Ісландії, які не дали Джамалі жодного (?!) голосу. Невже не ворухнулося нічого в душі чи в музично-естетичному спектрі членів журі та глядачів, коли вони слухали цей сильний голос, бачили це драматичне, сповнене болю, проживання пісні на сцені, споглядали цей аскетично-виразний сценічний образ української виконавиці?
В цьому аспекті варто звернути увагу на те, що українське та російське журі взаємно не дали представникам іншої сторони жодного балу. Джамалі від російського журі був нуль і аналогічний «бублик» від українського журі – Сергію Лазарєву.
Політика? Війна? Чи малокваліфікованість членів журі?
До речі, в складі російського журі двоє телеведучих, актор, що не співає (він замінив у журі співачку, екс-киянку А. Стоцьку), співак Д. Майданов та композитор Г. Гладков. Скажемо відверто – не найбільш кваліфікований склад із всіх можливих. Два музиканти проти трьох не музикантів. Парадокс.
Але ж глядачі обох країн вирішили інакше. Російська публіка дала Джамалі 10 балів – і це при тому, що тема депортації кримських татар не дуже популярна в Росії, та й антиукраїнська пропаганда від Кисельов-ТБ ось уже 2 роки накриває російських телеглядачів «килимовим телебомбардуванням».
Хіба що татари, які живуть у Криму, і тому отримали можливість підтримати Джамалу, бо формально перебувають поза межами України, використали своє право на 20 дзвінків від одного номера телефону і масово проголосували за співвітчизницю.
А українські глядачі – так ті взагалі виставили Лазарєву максимальну оцінку у 12 балів! Як це інтерпретувати? Об’єктивне визнання сильного виступу? Виклик своїм політикам? Протест проти антиросійських тенденцій? Чи просторікуватість малоросійської публіки?
Тут філософська субстанція сьогоднішнього світу, про яку говорив Євген Марчук, також проявляється і має бути осмислена.
У виборі українських глядачів сплелося декілька причинно-наслідкових ланцюжків. Недостатньо сформована нація, багаторічні людські та емоційні зв’язки з Росією, звичка до російського музичного продукту, прихильність до російської поп-музики і Сергія Лазарєва персонально, мовчазний протест частини публіки, особливо зі східно-південного поясу України, проти антиросійських тенденцій та прихований виклик владі, з політикою якої не згодна дуже вагома частина населення . Це та дещо інше й сформувало той масив підтримки російського співака (а, значить, і Росії?) з боку українських голосувальників.
Світовий ефект
Виступ і яскрава перемога Джамали мають не тільки європейський, але й світовий резонанс. Адже цього року вперше, окрім традиційних країн - учасниць Європейського мовного союзу, Євробачення-2016 транслювали США і КНР. А через усі ці країни відеокліпи переможниці, звичайно, швидко розійдуться по усьому світу.
Так що попереду у Джамали європейські і світові турне. А у України – підготовка до Євробачення-2017, яка, сподіваюсь, в окремих вітчизняних головах розпочалася уже вночі, одразу після оголошення Джамали переможницею.
Хто переміг?
Організатори пісенного конкурсу Євробачення заявляють, що він далекий від політики і дехто цьому вірить. Ті, що програли, інколи ображено заявляють, що цей конкурс заполітизовано, тому переможців визначають не з музичних, а політичних міркувань. Думаю, що істина посередині.
Конкурс і його практично всесвітня трансляція, як і робота національних журі, не може не містити у собі політичних аспектів, мотивів, уподобань, емоцій.
Хтось когось не любить чи, навпаки, полюбляє з політико-ідеологічних міркувань. Хтось когось намагається присадити, а іншого вивищити. Інколи справедливо. Інколи «назло ворогу» чи, скажемо дипломатичніше, неприємній країні.
А ось українські соцмережі не слухають ніяких мудрствувань Вони переповнені подяками Джамалі і запевняннями, що перемогла Україна.
Напевне, це прояв задавненої української психотравми від багатьох поразок, розчарувань, настроїв безвиході – і палкого масового бажання подолати наслідки цієї травми. Нація прагне побачити, відчути, отримати перспективу перемоги! Хоча б де-небудь, від кого-небудь – для початку.
Тому й на Великдень так часто було чути – Христос Воскрес – Воскресне й Україна!
І після Стокгольму у мільйонах українських сердець завирувала надія – Джамала перемогла, значить перемогла і Україна! Значить, можемо перемагати сильних суперників у складних умовах!
Потрібно тільки, щоб кожен на своєму місці вчиняв так, як зробила Джамала – викладався на 100% своїх талантів та можливостей у ім’я перемоги для свого народу! Кожен – від очільників держави до останнього працездатного громадянина України.
А всі, хто осипає Джамалу вітаннями, свідомо чи несвідомо вітають також і Україну, бо вбачають у перемозі співачки перемогу держави і країни. Ось приклади.
"Вітаю Україну з перемогою на Євробаченні. Слава Україні!" - написала у Twitter президент Литви Даля Грибаускайте. "Вітання Україні з перемогою на Євробаченні. Прекрасне шоу", - написала єврокомісар з торгівлі Сесілія Мальмстрем. "Вітаємо Джамалу і Україну. Приголомшливий виступ минулої ночі на Євробаченні. З нетерпінням чекаємо проведення в 2017 році!" - написала посол Британії в Україні Джудіт Гуф. "Вітаю Джамалу та Україну. Ви заслужили всі 12 балів від Данії та перемогу", - написав посол Данії в Україні, Грузії та Вірменії Крістіан Донс.
Джамалу також привітали з МЗС Німеччини та австралійський прем’єр Малкольм Тернбулл: "Вітаю Дамі Ім із перемогою за результатами голосування членів журі у фіналі конкурсу Євробачення і Джамалу з перемогою в конкурсі".
Не змовчали і вітчизняні очільники…
Потужний психоемоційний заряд, який дала перемога Джамали кожному притомному українцеві, має бути реалізований у тих конкретних справах, які нас чекають уже з початку нового тижня.
Важливо, щоб цей заряд не згас у болоті байдужості, не розчинився у тумані безвір’я.
Подія мистецька повинна породити події громадянські і психолого-політичні. І чим більше українців буде виховувати у собі психологію лідера і налаштовуватися на перемоги, тим успішнішою стане Україна.
Дякуємо, Джамало, за твій мистецький, людський та надихаючий подвиг! За твій сеанс загальнонаціональної психотерапії, який має стимулювати кожного, хто хоче і може, до особистісного зростання, до розкриття та реалізації всіх своїх потенціалів.
Побільше б таких психотерапевтів!
Віктор Рибаченко, віце-президент Асоціації політичних психологів України
