Горизонт подій, що чекають на нас після закінчення війни, з безодні її чорної діри зазвичай ледве помітний. І все ж, у нескінченній низці обговорюваних сценаріїв досягнення миру ні-ні та й промайне обрис повоєнної «нормальності». Спільним місцем цих сценаріїв є практично загальне визнання того факту, що переворот і повалення Путіна є найфантастичнішим з можливих варіантів. — Про це свідчить навіть не стільки небачена досі ізоляція російського диктатора, а повна відсутність у його оточенні хоч трохи здатних до самостійних рішень фігур. Не кажучи вже про те, що найкращою страховкою його безпеки від зовнішніх загроз є ядерна валізка в руках кремлівського безумця.
За цілеспрямовано вихолощеної путінськими євгеніками «еліти», за відмерлих у росіян за 22 путінські роки інстинктах політичного та національного самозбереження, навіть у разі публічного визнання поразки режим має майже 100% шанси на виживання. Тим паче що за ці 22 роки державні інституції, ідеологія режиму вже практично підготували населення (слово суспільство тут не доречне) до майбутньої трансформації. Пояснили його суть, історично довели її необхідність. Як і за часів СРСР, обіцянка перетворитися на прекрасного метелика в кінці в масі пом’якшить шок від неминучого лялькування. До того ж підготовленому десятиліттями пропаганди населенню в умовах скоро вже практично повної інформаційної ізоляції популярно пояснять, хто винен.
Безперечно, обов’язково будуть арешти та вироки за фіаско в армійській верхівці. Та, коли вже найближчими тижнями росіяни повною мірою усвідомлять глибину свого майбутнього економічного та соціального падіння, як ви думаєте, кого вони звинувачуватимуть? Не Путіна, не політичну систему, не генералів. Обурення населення буде каналізоване у бік Заходу, який «до зубів озброїв проти Росії Україну», а ще в рази більше проти нас. Ступінь шовінізму зросте в рази, тим паче що образу, ненависть, ідеологію реваншу на вже угноєному путінськими пропагандистами ґрунті вирощувати легше, ніж мертвонароджений «Русскій мір», і навіть культ «Вєлікой Пабєди».
Сьогодні багато пишуть і говорять про те, що Росія найближчими місяцями перетвориться на Північну Корею. Зазвичай у цей загальний образ вкладають тоталітарний вождистський режим, політичну та економічну ізоляцію, і, як наслідок, вкрай низький рівень соціального добробуту населення. Однак найбільш характерною рисою Північної Кореї завжди був найвищий на планеті рівень мілітаризації. Мілітаризація для майбутньої Росії це не тільки засіб зберегти режим, а ще й найпростіша, а тому найімовірніша відповідь на питання, що робити в умовах майбутнього економічного колапсу. Сотні тисяч тих, хто втратив роботу, можна поставити під рушницю, вклавши їм у голову ідеологію реваншу.
Безсумнівно, нинішня поразка спричинить глибоку перебудову російської армії. Армія спеціальних операцій показала свою неспроможність з огляду на поставлені перед нею завдання, а небачені досі санкції неминуче позначаться на рівні технічного оснащення майбутньої оновленої російської армії. Основою її могутності стане масовість. Зосередь Росія на кордонах України мільйон, а не 200 тисяч, заповни вона території між механізованими колонами, що прориваються вглиб країни, піхотою, результат вторгнення був би інший. Нехай «Армати» та російські «винищувачі п’ятого покоління» й надалі залишаться лише в роликах та на парадах, не слід забувати, що Другу світову виграли не шедеври інженерної думки, а тому супердорогі німецькі «тигри» та «пантери», а дешеві та прості у виготовленні, а тому на порядок масовіші «Т-34» і «шермани».
Хоч би як закінчилася ця війна, беззастережною перемогою, чи, радше, якимось компромісом, за 5 - 10 років Україна ризикує знову зіткнутися зі старим-новим ворогом. Ще масовішим, на порядок озлобленішим, озброєним не якимись примарними уявами про бандерівців, що пригнічують братський народ, а поголовним бажанням нищити усе українське. Якщо путінський (чи хто там стане наступником) режим встоїть, обов’язково буде нова війна. У повоєнній ейфорії найнебезпечніше для нас переоцінити себе, а ще більше, хоч би як бездарно їх армією та країною не керували сьогодні, недооцінити супротивника. Скільки б західні чи наші аналітики не твердили з екранів, що путінській Росії тепер уже точно настав кінець, сто років тому після Першої світової вони так само помилилися з Німеччиною.
