Довіряти інтернету. Цей вислів звучить, як парадокс, але не для окупованого Донбасу. Там інтернету довіряють (в інформаційному плані), бо довіряти насправді більше майже нічому. Саме онлайн-ЗМІ донеччани та луганчани відслідковують майже цілодобово. Звичайно ж, вони читають не «весь інтернет». Є певний пласт сайтів, які люди в окупації зробили своєю «періодичною бібліотекою». І від цих сайтів сьогодні залежить дуже багато, бо окупований Донбас важливо не лише інформувати, йому потрібна як інформаційна, так і «емоційна» підтримка, і вона має бути дуже тонкою, дуже особливою.
Донеччани та луганчани здебільшого читають український сегмент інтернету (російського інформаційного простору їм вистачає й «у телевізорі»). При цьому загальнонаціональним ЗМІ приділяється не дуже багато уваги порівняно із місцевими сайтами. Місцеві — видання, які колись працювали в окупованому Донбасі, але загроза журналістам (іноді пряма загроза життю) змусила їх змінити умови роботи. Деякі ЗМі — як-от «УРА-Інформ. Донбас» — були вимушені закритися, бо не змогли гарантувати журналістам безпеку. Деякі переїхали всією редакцією й продовжили працювати для окупованих територій у вільній Україні. Саме вони зараз створюють локальний інформаційний простір для донеччан в окупації. І саме вони могли б стати джерелом для їхньої деокупації, але не всі це роблять.
Коло «донецьких» сайтів — це «Острів», DonPress. «Острів» був найпопулярнішим навіть до окупації й не сильно втратив свої позиції після її початку. А от 62.ua «підріс» у рейтингу, бо якщо «Острів» дає як донецькі та луганські, так і загальноукраїнські новини, він намагається охопити одразу все, то 62.ua публікує переважно оперативні новини про життя окупованої Донеччини. За цими ж новинами пильнує DonPress — ресурс, який з’явився лише за часів війни і ставить на меті інформування саме окупованих територій. Останні два сайти не просто дають інформацію, вони працюють як сайти-накопичувачі: журналісти відслідковують соціальні мережі щохвилини, і це допомагає отримати всі дані, навіть ті, що поки циркулюють на рівні чуток.
Про плітки варто говорити окремо. Взагалі-то вони не є інформаційним приводом, якщо їх не можна перевірити. Але не у даному разі. Далеко не все, що відбувається в окупації, сьогодні можна перевірити. Тому завдання інтернет-ЗМІ — постійне «полювання» на геть усе, що є в мережі: думки, почуття, власні спостереження людей, що страждають від окупації. Це потрібно «спіймати», щоб оперативно винести у новини. Це вкрай важливо, бо не просто інформує людей, а допомагає їм корегувати життя в окупації з огляду на власну безпеку. Скажімо, чутки про те, що якийсь район Донецька чи Луганська очепили автоматники, або про те, що десь на вулицях перевіряють паспорти, можуть допомогти скорегувати маршрути й захистити людей. Тож про це варто писати.
Інтернет-ЗМІ у даному сенсі — не як «швидка допомога», а як термінова консультація «лікаря». Тобто вони можуть й не допомагати напряму, але завжди на зв’язку, вони слідкують за усім і здатні іноді дати слушну пораду. Нічні обстріли, постраждалі райони, розтрощені будинки, зіткнення автомобілів на дорогах, згорілі будівлі, активізація бойовиків у певних районах міста, «пошук» чергової «ДРГ» — все це, якщо опубліковано вчасно, дозволяє кожній людині в окупації завжди тримати «руку на пульсі». Можливо, це не рятує життя. Але це точно допомагає одразу знати те, що потрапить у зведення лише наступного дня або навіть не потрапить туди взагалі. Бо більшість подій, які відбуваються на окупованих територіях, бойовики просто замовчують. Вбивства педофілами дітей, напади на жінок, крадіжки та інші злочини — це все поза увагою, місцеві ЗМІ не пишуть про таке взагалі, бо це псує «обличчя республік». Уся інформація — про те, як солодко жити в «ЛНР/ДНР». І саме «продонбаські» сайти з вільної України розповідають про те, що діється насправді.
Але важливою є ще емоційна складова. Коли жителі окупованих територій втрачають надію, потребують роз’яснення, підтримки або просто розповіді про те, що відбувається, саме інтернет дає інформацію якнайшвидше. І дуже важливо робити це... правильно.
«На мій погляд, у своїй інформаційній політиці для окупованих територій Україна повинна дотримуватися трьох принципів — толерантності до мирного населення, правдивості й адекватності інформації, що подається, актуальності її для мешканців непідконтрольних Україні територій», — каже журналіст з Горлівки Микита Синіцин, який наразі виїхав з окупації. У своєму Facebook він постійно інформує велику кількість фоловерів про події у Горлівці та сусідніх містах (Єнакієвому, Дебальцевому, іноді — Донецьку).
Микита Синіцин нагадує: на окупованих територіях живуть мільйони людей, більшість з яких — не бойовики, не активні спільники НЗФ, не колаборанти. Так, вони залишаються мовчазними спостерігачами, а іноді навіть вимушені прикидатися «прихильниками» «ДНР» або «ЛНР». Але насправді вони чекають на Україну, і саме їм потрібна зважена інформація. Агресивне нав’язування, тиск неприпустимі, бо це буде сприйматися як така ж сама російська пропаганда й може відвернути багатьох людей від України. Бо якщо її ЗМІ опускаються до російського рівня, то чим вони кращі?
«Агресивна риторика початку 2014 року, що супроводжувалася картинкою різних груп, вкупі з грамотною пропагандою ЗМІ Російської Федерації, сильно вплинула на зростання протестних настроїв у регіоні. Недовіру до українських ЗМІ, що там існує, підбурюють неправдиві та повністю позбавлені реальності репортажі деяких журналістів. Люди, що там залишаються, багато бачать своїми очима, і вони просто не будуть довіряти повідомленням українських ЗМІ. З іншого боку, необхідно оперативно реагувати на дезінформацію, що її розповсюджують ЗМІ «ДНР» та «ЛНР» — фактами, які спростовують ці посили», — говорить Микита Синіцин.
Він нагадує: інтернет-ЗМІ, як, власне, і телебаченню, що працюють на Донбас, дуже важливо відійти не лише від брехні, а й від зловтіхи, насмішок, кепкування та приниження навіть ворога. Бо це не лише не сприяє інформаційній деокупації та викликає недовіру, це ще провокує психологічне відторгнення. Якщо Україна хоче повернути Донбас, їй варто зважувати емоції, але не варто відмовлятися від них взагалі. Основа новин — співчуття, розуміння, свідома відмова від стигматизації, але при цьому жорсткість до колаборантів та окупантів. І це є головним інформаційним тлом для окупованих територій. Саме воно може створити підґрунтя для звільнення територій. Бо якщо тло вивірене до дрібниць, звільнення, деокупація будуть проходити без внутрішнього спротиву та негативного ставлення. Просто тому, що на терпимість люди, які жили в окупації й відчули її у важливий період свого життя, теж відповідатимуть терпимістю. Навіть тоді, коли на неї майже не залишається сил.
