Вперше мені було запропоновано очолити цей конкурс у 2015 р. Три роки тому ми ще не говорили про Нову українську школу (НУШ). У Миколаєві у 2015 році перше місце посіла Олеся Ківеждій (Калинич), учителька із Закарпаття, сьогодні уже — заслужений учитель України. Три роки тому вона розпочала вести блоґ про актуальні проблеми нашого освітянського життя, а сьогодні її блоґ належить до топових у середовищі викладачів. Сама Олеся — приклад молодої людини, яка змогла не просто здобути перемогу, а й утвердити її, формуючи навколо себе тих, хто потребує порад і підтримки. За Олесею ідуть інші викладачі, вона має свій стиль у методиці викладання, свою позицію. А головне: це людина, яка розуміє, що важливо працювати на випередження. Й коли торік ми працювали спільно над зошитами для 9 класу (з української мови та літератури), то запровадили у них різні методичні прийоми, які спершу були сприйняті вельми критично педагогічною спільнотою старшого покоління, а буквально за рік перетворилися на улюблений прийом, із яким працюють сучасні учителі на уроках (меми, qr-коди, розділ «оціни учителя» тощо).
Саме таке завдання ми (як команда журі) поставили перед конкурсантами й конкурсантками у 2018 р.: знайти свій неповторний методичний і «людський» ключ до тексту, на уроці української літератури відштовхуватися насамперед від тексту, даючи учням можливість створювати власні уявні світи. Лише так можна дійти до Казки, як у драматичному етюді Олександра Олеся: кожен має створити свою проекцію художнього твору, бо в Казці не буває збігів, повторів, одноманітності. Крім того, на конкурсі учителі мають представити навчальний проект, який стосувався таких ключових тем, як інклюзивна, медіаграмотність, STEAM-освіта. Конкурсантки маливиявитиумінняз розробкиментальних карт, а також пройти тестування з педагогіки, психології й фаху (українська мова й література). Не скажу, що всі конкурсні випробування виявилися для фіналісток посильними. Проте важливо було проговорити ті теми, без яких складно уявити освітню траєкторію ХХІ століття. Сьогодні в контексті реформ і змін середньої школи ми багато говоримо про НУШ, принцип дитиноцентризму, компетентніснийпотенціал на уроках…, проте, як виявилося, реалізувати все це на практиці вельми непросто.
Проблеми потрібно випереджати. І медіаграмотність передбачає на уроці української мови роботу з медіатекстами. У результаті юнаки та юнки мають уміти грамотно створювати пости, віртуальні повідомлення у соціальних мережах. Важливо усвідомити, що віртуальний світ потребує стратегій психогігієни й медіагігієни. Потрібно закладати ціннісне ставлення до цифрової медіареальності. Подібних проблем зазнали й проекти, які стосувалися тем інклюзивної освіти та STEAM-освіти. Останнєпоняттяпов’язане з конкурентноспроможністювипускниківнинішніхнавчальнихзакладів на відкритому, глобалізованому й динамічному ринку праці. Ми живемо у світі, де можливі стрімкі зміщення у професійній царині. Людина має уміти оперативно орієнтуватися у світі, здобувати для себе потрібні навички з тих царин, які начебто безпосередньо не пов’язані з її основним фахом. Тому у таких країнах, як Японія, скандинавські країни, Канада та ін. учням пропонують вивчати музику поруч із математикою. А хіба можна виховати якісного ландшафтного дизайнера без відчуття естетичного смаку?
Нас як журі цікавлять не готові відповіді на завчені запитання про суржик чи сленґ, хоч ці явища мають важливе значення в науці й методиці викладання, проте в період фундаментальної освітньої реформи середньої школи, яку розпочала міністр Л. Гриневич, важливо допомогти учителям вийти на інакший рівень осмислення проблем, щоб побачити освітній процес як процес обміну, як обговорення різних досвідів, правильних і помилкових, які мають тривалу історію і які тільки-тільки почали формуватися у юнаків і юнок. НУШ може бути реалізована за умови вчування кожного учителя у дітей. Учитель має бути координатором, модератором навчального процесу, а не джерелом абсолютних, непорушних знань і володарем права на безпомилковість.
Під час конкурсних випробувань нам важливо було розгледіти тих учителів, які мислять креативно, які на уроці ідуть від тексту, які інспірують дітей і закликають читати, бо лише так можна реалізувати ключову компетентність «навчатися упродовж життя». На мою думку, з-поміж усіх ключових компетентностейНУШ саме ця постає найважливішою. Сучасний урок української мови чи літератури — це урок життя, а тому на ньому неможливі фальш і штучні емоції.
Від першого конкурсного випробування «Аналіз художнього твору» усі ми були вражені тим людським ресурсом, який мала одна з конкурсанток, — Ольга Кецмур. На її уроці було використано метод психодрами, причому це було зроблено і професійно, й дерзновенно водночас. Пані Ольга із тих учителів, які не бояться дерзати, вони не можуть проводити урок відповідно до догматичних рамок. Часом це може викликати занадто драматичні моменти, проте водночас така форма проведення позначає й вияв особливого «неформатного» світовідчуття, притаманного О. Кецмур. Вона незалежна, самокритична й професійна в багатьох моментах. Зізнаюся, що пані Ольга була нашою фавориткою від першого дня (як і ще одна конкурсантка, яка, на жаль, продемонструвала недостатньо потужний урок на фінальному етапі). О. Кецмур наділена колосальним ресурсом людяності. Вона жива й щира в емоціях, уміє вести за собою й надихати учнів, розкриваючи перед ними різні грані слова. Хочеться, аби таких учителів у нас було якнайбільше: незалежних, тонких і внутрішньо шляхетних. Ми прагнули розгледіти в конкурсантках не лише професійні риси, не лише їх уміння оперувати методичним інструментарієм, а й «людяність», без якої неможливо говорити про ціннісний потенціал НУШ. Лише ті, хто відчувають дітей, їх біль, емоції, їх прагнення й боріння, — лише такі учителі зможуть сформувати нову платформу для освітньої траєкторії ХХІ століття. Вразилащирість пані Ольги, її готовність працювати над собою. Ця перемога — не корона, яка вростає в людину, а вогонь, який весь час потрібно розпалювати. Тепер Ольга Кецмурмає усвідомити, що її слова, її голосу чекатимуть інші молоді викладачі, яким потрібно мати ось такий приклад справжніх позитивних змін. Наведу слова О. Кецмур, які вона написала у своєму пості у фейсбуці: «Брала участь в конкурсі, щоб подолати свою вершину, перемогти свої слабкості. Тому не конкурувала з учасниками. Зовсім не вважаю себе кращою, зате відчуваю, що ми - команда сильних, креативних, розмаїтих учителів. Адже команда - це різні здібності й ролі, але спільна мета. А вона в нас є.Так, я перемогла, але свою вершину ще не здолала… Я не знаю, як завершити війну в Україні за два дні чи навіть за два роки. Але це знатимете ви. Це наш дім. Треба навести тут лад. Кожен на своєму місці.Я дуже багато чого не знаю і не вмію. Але я швидко вчусь. Переглядаючи відео із випробувань, ви побачите купу недоліків. Але я маю намір вдосконалюватись (до речі, буду відкрита до конструктивних зауважень і порад в коментарях).Вдячна усім, хто вірив у мене, і тим, хто ні.
P.S. Дякую організаторам конкурсу за ламання стереотипів. Можна все робити чесно. Можна жити без корупції». Що ж, це справді слова людини нового покоління, яка живе у світі гармонійного мислевідчуттяслова й дитини, для якої точність думки поєднана з глибинною інтелектуальною чуттєвістю, у її слові етичне й естетичне нерозділені, а отже, все підказує, що пані Ольга ще напише не один посібник для учителів із підготовки «щирого», емоційно наснаженого уроку. Використанийна її уроці літератури метод психодрами уже був поштовхом, аби діти замислилися над власним внутрішнім світом, його глибинами й лабіринтами, які часто можуть промовляти на поверхні, постаючи для людини джерелом нещасть або чинником успіху.
Хіба не в тому покликання учителя, щоб дарувати учням можливість зустрітися з дивом, пережити хвилини справжньої радості й розуміти, що школа — це проект життя, його своєрідна мініатюрна проекція.
