Нещодавні події у Врадіївці Миколаївської області породили масу оцінок і пропозицій, висловлених представниками найрізноманітніших професій, включаючи і відомих політиків. Пролунали і вельми радикальні пропозиції — наприклад, за прикладом Михайла Саакашвілі звільнити абсолютно всіх українських співробітників МВС і набрати нових.
Незважаючи на солідарність з Михайлом Саакашвілі в його євроінтеграційних намірах і спробах модернізувати Грузію, слід, однак, відзначити, що його дії відносно грузинської міліції були грубим і навряд чи виправданим порушенням прав людини. Багатьох співробітників державних органів було звільнено тільки на підставі підозр і припущень, і діяв принцип: ти винен вже тому, що працюєш у МВС. Тим часом МВС Грузії офіційно не було визнано злочинною організацією ні в Грузії, ні в авторитетних міжнародних інстанціях. У країнах з розвиненою демократією суд негайно відновив би всіх безпідставно звільнених та ще й зобов’язав би відшкодувати їм матеріальні й моральні збитки.
Сумнівними були дії Саакашвілі і в практичному сенсі. Він зробив своїми політичними і особистими ворогами не тільки всіх колишніх співробітників МВС — а це чимала кількість —, але й їхніх найближчих родичів і друзів, а також всіх тих, хто став побоюватися його непередбачуваних скороспішних рішень. Багато хто з них стали активними противниками президента-реформатора. Природно, лідер-реформатор не повинен боятися когось образити своми реформами — всім не догодиш; але плодити ворогів огульними звинуваченнями і непродуманими рішеннями не варто. На жаль, Саакашвілі припускався й інших помилок. Кількість прибічників президента сильно скоротилася, і лише однієї передвиборчої провокації, пов’язаної з передбачуваним насильством в тюрмах, виявилося досить для того, щоб схилити чашу вагів не на його користь. Отже, в його поразці винен не лише бездонний грошовий мішок його противника.
Але якщо вже послідувати пропозиціям деяких наших політиків і розпочати радикальне очищення, то слід бути послідовними в своєму радикалізмі, і в такому разі радикальне очищення необхідно розпочати не лише в МВС, але й у системі вищої і середньої спеціальної освіти. І якщо вже звільняти всіх міліціонерів, то так само потрібно вчинити й з усіма їхніми колишніми викладачами. Адже корупційної порчі багато співробітників як правоохоронних органів, так і інших професій набувають ще в навчальних закладах, купуючи потрібні оцінки, дипломи й навіть наукові ступені. Ще в студентські роки чимала частина наших майбутніх фахівців звикає до думки, що чесність (у вчинках, а не на словах) — це різновид дурості. Та й список правопорушень, здійснених працівниками сфери освіти в Україні лише за останні вісім-десять років, вражає навряд чи менше за подібний список, що стосується співробітників МВС. Недоліків у системі спеціальної освіти у нас достатньо. Сам собою напрошується простий вихід: гнати геть усіх підряд, почавши з міністра і закінчивши останнім асистентом.
Після радикальної зачистки в МВС і навчальних закладах можна було б розганяти всіх лікарів, державних службовців, журналістів, політиків... Або краще розпочати суцільне чищення безпосередньо з політиків. Проте може виникнути велика і, можливо, нерозв’язна проблема: де їх знайти в необхідній кількості — нових, чесних і добре навчених міліціонерів, лікарів, викладачів, політиків?
Серед зими відключити від тепломережі весь шістнадцятиповерховий будинок через те, що десять відсотків його мешканців не сплачують за тепло, звільнити всіх підряд, вислати всіх підряд, розстріляти всіх підряд (або кожного другого) — це все прояви тоталітарного мислення. Авторитарні лідери можуть собі це дозволити, оскільки їм не потрібно боятися, що масово репресовані співгромадяни та їхні близькі можуть подати до суду або на найближчих виборах прокатають «улюбленого вождя». Вільних виборів у їхніх країнах просто немає, як немає і справедливого суду. Тому головне — щоб боялися, а масові каральні акції слугують цій меті непогано. До певного часу, звичайно. Покарати всіх підряд — це найпростіший і найлегший засіб. Для подібних радикальних заходів не потрібно великого розуму і копіткої праці, саме тому вони знаходять досить багато прибічників.
Чи є в Україні чесні й висококваліфіковані співробітники МВС? Звичайно ж є; як є у нас хороші фахівці й в інших сферах діяльності. Але в корумпованому суспільстві чесним і добропорядним міліціонерам так само складно працювати, як і чесним, добропорядним журналістам, викладачам, лікарям...
Тому набагато розумніше не звільняти всіх підряд поодинці лише за підозрою в нечесності, а так змінити умови служби або роботи, щоб нечесним, професійно неспроможним працівникам було невигідно залишатися на своїх посадах і щоб вони, поміркувавши, йшли самі, не чекаючи, коли їх звільнять або навіть відправлять до в’язниці.
Без часткового оновлення кадрів в епоху реформ обійтися неможливо — не всі можуть працювати по-новому. Але кожному, кого звільняють, мають бути висунуті конкретні й засновані на доведених фактах претензії, інакше таке «оновлення» кадрів виглядатиме розправою, яку чинять політики-самодури, або, в кращому разі, просто невдачею: потрапили під гарячу руку начальства.
Людині має бути вигідно працювати сумлінно і якісно — це головний принцип організації праці, який застосовується розумними працедавцями відтоді, як було скасовано рабство. Людям має бути економічно вигідно й психологічно комфортно жити чесно, а забезпечення дієвості цих принципів є одним із головних завдань і для політиків, і для всієї свідомої частини суспільства. Для цього з давніх-давен застосовуються стандартні заходи: покарання й заохочення — у поєднанні з дієвим контролем. При цьому і покарання, і заохочення мають бути адекватні провині й заслугам — це банальна істина. Інколи стверджують, що важлива не жорстокість покарання, а його невідворотність. Проте цей вислів не відображає реальності через свою логічну незавершеність. Покарання має бути не лише невідворотне, але й пропорційне злочинові, тобто справедливе. Якщо хтось вкрав сто тисяч гривень, а був покараний штрафом у п’ятдесят тисяч, то це покарання порушник цілком може сприйняти як заохочення до подальших крадіжок. Подібні явища ми регулярно спостерігаємо в Україні. Серед багатьох постраждалих — або родичів постраждалих — несправедливо м’які покарання для злочинців викликають обурення і протести. І невідповідно м’яке покарання, і невідповідно суворе — це прояви несправедливості, які дезорієнтують суспільство в моральному відношенні.
Заохочення в соціально здоровому суспільстві більш менш адекватні якості роботи. А у нас навіть заробітна плата переконує багатьох її одержувачів у тому, що працювати чесно й сумлінно — це дурість. Посади у нас можуть продаватися і купуватися (навіть місце в парламенті), або ж вони роздаються з меркантильних міркувань; високоякісну роботу не помічають або навіть встромляють хорошому працівникові палиці в колеса, а вгору по службових сходах просуваються завдяки родинним й інших зв’язкам, підношенням начальству, умінню догодити особисто «самому» тощо. І характерно це не лише для МВС, але й для інших сфер, зокрема й найвищих.
Якщо не змінити всі ці абсолютно збочені системні стосунки, то двісті тисяч нових міліціонерів, чиновників або лікарів через декілька років нічим не відрізнятимуться в професійному і моральному відношенні від звільнених попередників.
На жаль, значних якісних і системних змін ні «реформатори» від влади, ні «реформатори» від опозиції фактично не пропонують. У влади все, зрештою, зводиться в кращому разі до напівзаходів, а в гіршому — до «поліпшень», які лише посилюють ситуацію. В опозиції, окрім зовні привабливих гасел типу «Банду геть!» і «Всіх міліціонерів звільнити!», у стратегічному запасі теж явно немає нічого вартісного.
І це вселяє тривогу.
