Уряд підвищив зарплати вчителям, але «забув» про працівників дитсадків та позашкільної освіти, залишивши їхнє забезпечення на розсуд місцевої влади. Не виправивши цю помилку, ми створюємо для українців нерівні умови з самого дитинства, адже одні діти отримуватимуть добрі знання в комфортних умовах, а інших «навчатиме» вулиця.
Серед багатьох реформ українська влада оголосила й освітню. Законодавці привели так звану національну рамку кваліфікацій у відповідність до європейських стандартів. Були визначені рівні освіти: від дошкільної до вищої. І тепер, коли ми говоримо про зміни, логіка підказує, що вони мають стосуватися всіх цих рівнів.
Але в питанні підвищення зарплати освітянам логіка чомусь виявилася іншою. У Законі «Про освіту» написано, що вчителі середньої школимають отримувати не менше ніж три мінімальні зарплати. Множимо 3 на 3725 грн — і отримуємо майже 11 тис. грн. І хоч ця новація не почала діяти з 2017 року, а триразове підвищення розтягнули аж до 2023-го — краще так, аніж нічого. А ось працівникам позашкільної та дошкільної освіти не пощастило зовсім. Їх це підвищення не торкнеться.
З такою дискримінацією ми, народні депутати від УКРОПу, змиритися не можемо. Реформа має охопити всіх педагогічних працівників, усю систему: дошкільну, загальну, позашкільну, професійно-технічну та вищу освіту.
Тому ми зареєстрували законопроект №8188, який поширює підвищення зарплатні на працівників закладів дошкільної та позашкільної освіти. Ми свідомо не згадуємо в нашому документі професійно-технічні заклади та вищу школу, тому що зараз у комітетах напрацьовуються законопроекти щодо цих категорій, і ми просто не хочемо їх дублювати.
Зарплати освітян дошкільної та позашкільної ланки наразі не вписуються в рамки здорового глузду. Вихователь у садочку отримує в середньому три тисячі гривень! І нехай хтось спробує сказати, що це неважка робота...
Крім того, є один важливий момент. Працівникам середньої освіти зарплату виплачує держава. У дошкіллі та позашкіллі це роблять місцеві бюджети. Гарантовано працівники цих ланокотримують «мінімалку» — 3 тис. грн, а премії та доплати — якщо є «зайві» гроші. І виходить так: бюджет заможного міста чи ОТГ вихователям заплатить, а в небагатому районному центрі або селищі з не дуже сумлінним керівництвом освітянам немає на що сподіватись.
Деякі місцеві ради виявилися мудрішими за Міністерство освіти. Вони оперативно відреагували і, розуміючи реальний стан справ, ухвалили на своїх сесіях рішення про збільшення зарплати тим, хто працює в дошкіллі й позашкіллі. Це — Луцька, Львівська і Тернопільськаміські ради. Деякі районні ради теж ідуть освітянам назустріч, надаючи доплати, ухвалюючи рішення додати, скажімо, 20% до окладу, щоб хоч трохи поліпшити ситуацію.
Але ми ж розуміємо, що все це — ручне регулювання. Сьогодні вирішили, а завтра передумали. Не завжди місцевий керівник робитиме освіту своїм пріоритетом. Хтось може подумати, що ремонт у власному кабінеті важливіший. Або захоче спрямувати кошти на збільшення кількості чиновників уапараті. Це не абстрактні приклади — я знаю такі історії. Тому маємо вирішити питання зарплатні на законодавчому рівні.
Як депутат-мажоритарник, я часто буваю в садочках і бачу, як сильно вони залежать від очільника місцевого самоврядування та від депутатів. Наприклад, у районному центрі Маневичі на Волині голова селищної ради поставив садочки в пріоритет. За рік там утеплили приміщення, замінили вікна, зробили ремонт, а в одному закладі навіть планують облаштувати басейн.
Бачила я й інше. Маленькі приміщення, ліжка в три яруси, старі радянські меблі. Такі дитсадки викручуються як можуть. Або просто перекладають проблеми на батьків, які за фактом сплачують двічі: спочатку податки із зарплатні, а потім — «благодійні внески».
Передати фінансування дошкільних та позашкільних закладів державному бюджету — не вихід. В Україні триває процес децентралізації, і більше відповідальності переходить на місця. Але за однакових обов’язків фінансові можливості місцевих бюджетів різні. Є заможні області, міста, райони, але є й украй бідні. Децентралізація не працює в тому варіанті, який запропонував уряд. І за допомогою дотацій вирівнювання ми ситуацію не змінимо.
Ось ще один приклад з моєї рідної Волині. У Камінь-Каширському районі технічним працівникам дошкільної та позашкільної освіти не виплатили заробленого, бо в місцевому бюджеті не вистачає понад 20 млн грн. Це при тому, що їхня зарплатня ледь дотягує до 3 тис. грн! Причина ж у тому, що з 64 тис. осіб, що проживають у районі, працевлаштовані лише 10%. Понад половину з них зайняті в соціальній, освітній сфері, тобто офіційно працюють на державній службі й мають мізерні зарплати. Зрозуміло, що коштом податків, які сплачують ці працівники, увесь район не витягнути.І такі райони є в кожній області.
Їх слід розвивати: заводити інвестиції, створювати робочі місця, переходити від планової радянської економіки до сучасної. У межах одного району можна реалізувати пілотний проект, а потім поширювати досвід на всю Україну. Економісти знають, що робити. Була б політична воля.
Нехай яка складна ця проблема, та її потрібно вирішувати. Адже в дитинстві закладаються основи майбутнього людини. Допускаючи дискримінацію маленьких українців за місцем проживання від самого дитсадка, ми позбавляємо їх права на подальшу якісну освіту. Діти не повинні розплачуватися за помилки дорослих!
Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, народний депутат від УКРОПу, голова підкомітету з питань позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої освіти та освіти дорослих комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти
