У двох останніх матеріалах рубрики «Медіа і релігія» ми зосереджували увагу на основних проблемах плекання й пошанування людського життя. Пропонуємо підсумувати роздуми розмовою із монсеньйором Рензо ПЕГОРАРО, канцлером Папської академії Pro vita («За життя»), яка займається розглядом проблем біоетики.
— Отче Рензо, оскільки ви є канцлером Папської академії Pro vita, розкажіть про роботу інституції та її проекти.
— Академію Pro vita було засновано 1994 року Папою Іваном Павлом ІІ. Основна мета створення академії — навчально-дискусійний центр, дослідження суспільно важливих питань, серед яких — проблеми біоетики. Особливість інституції — її науковість, а також міждисциплінарність, оскільки тут працюють лікарі, філософи, священики, юристи та інші експерти. Все це дає змогу Церкві на внутрішньому рівні відповідати викликам, але також бути відкритою до світу у співпраці з академічними середовищами та суспільними лідерами. Понад 130 осіб є членами Папської академії, вони представляють різні країни світу. Центральний офіс інституції — у Римі. Кожного року Папська академія проводить Генеральну асамблею, що присвячена певним біоетичним питанням. Наступна асамблея відбудеться в лютому 2014 року, тема зустрічі — старість людини, її самотність і кінець життя. Останніми роками академія Pro vita порушувала чимало проблем, серед яких — статус людського ембріона, останні дні людського життя, проблема постабортного синдрому. Після кожної зустрічі маємо спеціальні публікації напрацювань. У майбутньому прагнемо розвивати два напрямки. Перший — проблема людської старості, її причини, самотність, зниження активності у суспільстві; тобто займатися підтримкою літніх людей. Другий напрямок — спроба заглиблення у фундаментальні питання біоетики. Наприклад, два роки тому Папська академія порушувала питання неплідності. Основний акцент — налаштувати науковців і лікарів використовувати різноманітні методи лікування безпліддя, щоб не вдаватися до технології запліднення у пробірці. Тобто важливо, що Церква не намагається сказати «ні» заплідненню in vitro, але і «так» хірургічному втручанню та іншим можливостям. Окрім того, пропагувати той стиль життя, який попереджає неплідність.
— Сьогодні є чимало документів Католицької церкви щодо питань біоетики. Чи є такі біоетичні питання, які потребують нового розгляду в Церкві?
— Церква не повинна висловлювати власних рефлексій з приводу всіх біоетичних проблем. Адже світські науковці чи богослови також можуть пробувати давати відповіді. Сьогодні у світі ми маємо багато країн із власними специфічними середовищами. Тому потрібно зважати на ці особливості. На мою думку, Церква має наголошувати на принципах і цінностях, які є фундаментом збереження й пошанування людського життя. Важливо у сучасному світі сформулювати поняття про людину, її життя, зв’язок цих понять зі світом. Зрозумівши це, визначимо для себе роль науки, техніки й медицини, їхній вплив лише на благо, але ніколи не на шкоду. Тому перший рівень — антропологічний, збагнувши який, визначимо інші напрями — етичний і моральний. Без сумніву, що у питаннях біоетики — чимало недопрацьованого. Серед таких тем — початок людського життя, пренатальна та передімплантаційна діагностика. Друге питання, про яке вже я згадував, — допомога людині в останні миттєвості її життя, опіка над людьми літнього віку. Окреме питання стосується медицини, зокрема бізнесового виміру, адже на хворобі інших не можна робити власного прибутку. І останнє, на чому маємо зробити акцент, — проблеми екології, які, безумовно, мають зворотний вплив на здоров’я людини.
— Коли ми говоримо про діалог між Церквою і суспільством, найчастіше відбувається неприйняття думок однієї сторони іншою. Як можна сьогодні зробити цей діалог більш ефективним?
— Є дві речі, про які варто говорити. Перше: Церква повинна зрозуміти, чому те, про що вона говорить, не сприймає суспільство. Адже потрібно усвідомлювати, що є завжди хтось, хто не прийматиме цих думок, відкинути наївність. Друге — важливо зрозуміти суспільство, його позитивні і негативні аспекти. Тобто налагодити комунікацію так, щоб суспільство розуміло: Церква прагне йому допомогти.
— Коли Церква говорить про власні позиції суспільству, зокрема це примітно через проблеми біоетики, часто люди кажуть, що Церква їх обмежує у власних рішеннях. Чи мають вони рацію?
— Саме протягом останніх місяців Папа Франциск також звертається до цієї теми. Він часто говорить про те, що Бог — милосердний, рятує все людство. Коли суспільство зрозуміє цю основу християнського вчення, воно зовсім по-іншому плануватиме свій поступ. Папа наголошує, що коли людина приймає Бога, вона говорить йому «так», проте це не виключає появу «ні»: «так» — любові, «так» — справедливості, «так» — життю, «так» — пошані до інших, свободі і відповідальності. Тобто, коли ми говоримо «так», автоматично кажемо «ні» протилежному. Проте, якщо людина не знатиме важливості «так», вона не зможе визначити вартісність «ні».
— Кілька тижнів тому у Швеції єпископи протестували проти законопроекту Комісії освіти і науки про легальну селекцію і використання для дослідів людських ембріонів. Звертаючись до діалогу Церкви і суспільства, ми вже говорили про важливу присутність у ньому науки. Проте, знову ж таки, позиції науки з приводу розуміння людського життя, на жаль, часто виглядають споживацькими...
— У цьому питанні, безумовно, звертаємось до статусу людського ембріона. Гадаю, що у цій дискусії мають брати участь усі — науковці, філософи, медики. Звісно, у цьому аспекті варто говорити про пошанування людського ембріона. А селекція, яка породжує євгеніку, тобто вибір найкращих поза материнським лоном — не містить морального підґрунтя. Тому завжди постає питання, наскільки те, що популяризує наука, може бути морально для нас прийнятним. Через те сьогодні суспільство постає ще перед однією спокусою — можливість контролю за всіма процесами.
— У налагодженні діалогу Церква — суспільство, безумовно, свою важливість мають медіа. Якою мірою сучасні ЗМІ можуть бути ефективними каталізаторами цього діалогу?
— Як Папа Іван Павло ІІ, так і сучасний Папа Франциск мають дуже добрі стосунки із журналістами, адже їхнє служіння справді цінне. Наступного дня після обрання на Конклаві Папа Франциск зібрав на аудієнцію всіх журналістів, а їх було 6-7 тисяч! Папа намагався знайти із ними шляхи для комунікації, адже розумів: серед них — чимало тих, які не вірять у Бога. Тому через цей приклад бачимо, наскільки важлива співпраця між Церквою і медіа. Важливо, щоб журналісти були підготованими, справжніми професіоналами у своїй роботі, достатньо вільними від «логіки ринку» і власника.
— Якщо б вас попросили сформулювати визначення одним реченням «що таке життя», як ви б відповіли?
— Життя — прекрасне. На мій погляд, ми не маємо прагнути зашорювати його у визначення, вимірювати вигодами і грошима. Життя — це життя, треба відкрити його таємничість, дар, красу, динамізм. У християнському розумінні життя — це Любов, яка також включає Радість!
