2 лютого
Заходжу днями в одну з книгарень відомого українського видавництва на Подолі. Щоб швидше зорієнтуватись, запитую в миловидної господарки, що сидить біля каси, де мені знайти поетичний відділ.
— Нема його у нас окремого. Погляньте в сучукрліт, — була відповідь.
І дійсно, дивлюсь на полички і знаходжу надпис «Суч. укр. літ.».
Ох уже ці мені абревіатури і складноскорочені слова!.. Як вони вряди-годи нагадують «велику національну гордість» — «забористый русский мат».
Ця пухлина століттями дрімала в лоні неньки України. Моя бабуся Федора, народжена в 1886 році у селі Бірках на Київщині, де й прожила все своє свідоме життя, стверджувала, що до радвлади в її рідному селі майже не матюкались. Хіба що ті два-три старих діди-соромітники, які по 25 років відслужили в царській армії. Та й то не при жінках і не при дітях.
А вже після того як у 20— 30 рр. XX століття з’явились «комиссары с партбилетами», то словесна онкологія повсюдно закріпилась і зараз переможною ходою йде по всіх просторах світу, де тільки ступить «русская нога», не обминаючи навіть таке явище, як «сучукрліт».
