Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Руслан ПОЛІЩУК: «Усі ми змінилися»

24 грудня, 2004 - 00:00
ДЛЯ ТЕЛЕВІЗІЙНИКІВ «ПОМАРАНЧЕВА РЕВОЛЮЦІЯ» СТАЛА СПРАВЖНІМ КАТАЛІЗАТОРОМ РОЗКРІПАЧЕННЯ / ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА / «День»

Про прорив українського ТБ, пов’язаний з політичною ситуацією в країні, «День» написав уже досить багато. Більшість наших телеканалів дійсно продемонстрували нову якість. А ТРК «Ера» — просто чудеса, що можуть відбутися з телеканалом, коли «цепових псів демократії» «відв’язують». Можна, звичайно, сказати, що на «Ері» зараз — надлишок політиків, але ж це цілком виправдано: журналісти просто намагаються «наздогнати» людей на Майдані. «День» запропонував відповісти на кілька запитань Руслану ПОЛІЩУКУ, що веде на «Ері» програми «Підсумки» і «Темник».

— В ефірі ви зустрічаєтесь із багатьма сучасними українськими політиками. Які ваші загальні враження від вітчизняної політичної еліти?

— Важко на такому історичному зламі говорити про загальне враження від еліти. Насправді, я політиків ніколи не залучав до цієї високої когорти. Для мене еліта — це генії, думки та кроки яких автоматично згадуєш у важливі чи важкі часи й переводиш їх у площину сьогодення. Якщо говорити про політиків, то ні президентів, ні прем’єрів, ні так званих лідерів політичних сил не зараховую до еліти. Адже вчасний і вирішальний аперкот Віталія Кличка для ствердження української нації означає набагато більше, ніж новорічна промова Леоніда Кучми. І пісні Славка Вакарчука чи Олега Скрипки за змістом і духом набагато привабливіші й важливіші за популістські промови багатьох із тих, кого я знаю, як облуплених, і часто втомлююсь пояснювати їм тимчасовість їхнього буття.

І, якщо чесно, я розумію, що повинні бути різні люди — ті, яких ти поважаєш не лише за те, що вони не шукають піарників для того, щоб їх почули; ті, які тобі не подобаються, але мають вплив. Мало хто з тих людей, які виступають із трибуни парламенту чи дають прес-конференції, брифінги або накривають шведські столи, викликає захоплення. Як правило, їхні рушійні сили відрізняються від прагнень пересічного глядача. Можу казати лише про міру їхньої відвертості. Вона, відвертість, напряму пов’язана з тими зобов’язаннями, кому вони давались, і тими, ким вони приймались. Що простіше, то святіше. Одначе, це вже філософія...

— Яким ви хотіли б бачити поствиборне ТБ?

— Поствиборне телебачення не буде суттєво відрізнятись від того, яке ми бачили раніше. Ще ніколи романтична об’єктивність не брала гору над політичними чи фінансовими інтересами власників каналів. Прикро, але питання не в тому, що всі ми повинні бути моральними індивідуумами. Питання навіть не у вірі, якій слід нас підтримувати й наставляти. Адже на останніх виборах пастирі зрадили не лише мене та своє покликання, а й посіяли сумніви у правдивість свого представлення Божого провидіння на Землі. Питання в тому, що всі ми змінились. Ще не знаємо, що з нами відбулось, але це було приємно, і при нагоді ми це повторимо.

А якщо більш конкретно, то я бажав би, щоб телепростором розпоряджався не хтось один. Адже навіть якщо 100% правдивості на одному фантастичному супер- каналі бути не може, то хоча б подивившись кілька каналів, ми складемо відносно об’єктивне враження.

— Як відобразиться на подальшій життєдіяльності ТБ «реанімація» прямого ефіру?

— «Прямі ефіри» були завжди. Хіба що можна говорити про появу підвищеного інтересу та більшої довіри до оперативного спілкування в «живому» ефірі. Особливо після того, як наші колеги заявили, що більше не будуть займатись піаром в одному напрямку. Взагалі, мені здається, що потреба глядача у прямому, відкритому спілкуванні не згасатиме, допоки глядач не переконається, що вже все скінчилось — тобто в країні — влада, якій я можу довіряти; не відбувається нічого важливого, про що б я не знав. Тоді глядач нарешті заспокоїться та знову почне дивитись телевізійні програми, які заспокоюють нерви — серіали, ток- шоу та всіляку приємну нісенітницю А працівники новинного тележанру продовжать пошуки засобів, які дозволять відволікти домогосподарок від плити й мильних опер та змусити взяти активну участь у формуванні коаліційного уряду й громадської думки.

— Чим, власне, завдячує ТБ зокрема та ЗМІ загалом останнім подіям в Україні?

— Для тих, хто цими днями не був на Майдані, навряд чи можна пояснити, що то було... А ті, хто бачили це через призму деяких телеканалів, навряд чи складуть вірне враження. Події в центрі Києва й деяких містах України зробили усіх нас розкутішими. Ми стали більше довіряти одне одному, незалежно від того, чи є ми колегами. Відверто скажу, що в моїй квартирі ці дні жили люди, яких я абсолютно не знав і навіть не був із ними знайомий. Вони приїхали зі Львова. В мене навіть не виникало меркантильних думок про наслідки їхнього перебування. Я був переконаний, що недобрі люди не можуть кинути свої клопоти та приїхати до Києва. Здавалося б заради чого: відстояти якусь незрозумілу, абстрактну річ, яку в кишеню не покладеш і на хліб не намастиш — свій вибір. Саме такі речі вразили світову громаду, саме такі речі надихнули якусь частину журналістів на впевненість у своїй позиції. Наголошую — не опозиційну до брехливої влади позицію, а на свою особисту. А вона збіглася з позицією Майдану.

— Вас вважають опозиційним журналістом. Після виборів (незалежно від їхніх результатів), чи ви будете продовжувати підтримувати цей статус?

— Я не вважаю себе опозиційним журналістом. Я вважаю себе просто людиною, якій доля дарувала до і під час помаранчевої революції можливість бути почутою і якій не довелося боротися за можливість говорити те, про що думаю. Задовго до виборів ми давали, з нашого погляду, збалансовану інформацію. Не було такого, щоб сказавши «А», ми не вимовляли «Б». Щоденні «Підсумки» завжди подавали увесь спектр політичних думок, а гостями програми «Темник» були люди різних політичних команд. Отже, тут справа не в опозиційності, а в пошуку та висвітленні правди.

— Але часто у ваших програмах відсутній інший погляд. Чи не думали ви над тим, що «Ера» ризикує стати дзеркальним відображенням ТРК «Україна»?

— Існує класична об’єктивність. Та, про яку нам розповідають викладачі в університетах, а потім примушують голосувати за одного кандидата. В такому разі — кому ми віримо і як ми чинимо? Звісно, можна й треба дотримуватися принципів об’єктивності в межах структури, в якій ти працюєш. Але пригадайте, яким був інформаційний простір напередодні виборів, між першим і другим туром... Якби ми не стали свідомо проривати інформаційну блокаду, в яку потрапила опозиція, якби ми згодом не стали відверто та свідомо підтримувати мільйони людей, які вийшли з протестами не лише на центральний майдан столиці, якби ми не врівноважили інформацію... Хто б тоді вибачив нам нашу класичну академічну об’єктивність? Насправді ми вносили і продовжуємо вносити баланс в інформаційне поле України, тим часом, як багато наших колег продовжує працювати під тиском.

Що ж до відсутності іншого погляду... Якщо цього не видно серед гостей студії, то вона завжди присутня в сюжетах. Ще перед виборами нам закидали, що в нашому ефірі був Ющенко, а Януковича не було. По-перше, на всіх каналах і так «з ранку до ночі тільки його очі». По- друге, ми неодноразово тодішнього чинного прем’єра кликали в свій ефір в зручний для нього час. Він не приходив. Ющенко, хоча проводив свою кампанію, знайшов час прийти і відповісти на наші запитання. Відтак самі вирішуйте та формуйте критерії об’єктивності й опозиційності. А відсутність іншого погляду часто залежить не від нашого бажання, а від того, наскільки високо політики літають поміж хмарами та чи вважають вони за потрібне спілкуватись зі своїм народом. Особливо, якщо мають намір складати йому присягу на вірність.

Підготувала Ольга ВАСИЛЕВСЬКА, «День»
Газета: 
Рубрика: