6 лютого
Він — єдиний свідок усіх подій, що проходять в моїй оселі. Він бачив усіх, хто був тут. Чув усі розмови-діалоги, слухав навіть монологи ображеної на весь світ жінки. Часом, коли страждала від безсоння, кинувши на нього погляд, сприймала, як заспокоєння, його в різні боки розведені руки-стріли і повідомлення про те, що до ранку ще довго.
Сьогодні, як завжди, повертаюся з роботи. Заходжу в кімнату. Перший погляд — на нього. А він розведеними вверх-вниз руками-стрілами вже ділить день прожитий навпіл: до — на роботі, після — вдома.
Учора, коли йому не стало духу, вперше зупинився, не дочекавшись мене. Глянула на рідний циферблат, подумки присоромила його: «Чому не діждався? Ти ж знаєш, я все одно повернуся додому, заведу твого ключика. І таке рідне, звичне тік-так заповнить собою весь простір».
…І руки-стріли знову й знову вестимуть відлік мого життя.
