Це щоразу інше музичне відкриття — через поєднування
мелосів і взаємні переходи відбувається «реставрація втраченого раю», простору
без фобій, ненависті та геноцидів. Розчищеного музикою простору, де збуваються
міфи й на очах постають легенди
Віднедавна перебуваю у самому епіцентрі гарної
музики. На тлі повсюдного ефірного поп-тероризму й майже офіційно нав’язуваної
«блатоти» це схоже на порятунок.
Добре мати друзів, які часом про тебе згадують, добре зрідка отримувати
від них поштові несподіванки. Ім’я нинішньої — «Когелет 3». Так називається
перший програмовий компакт-диск однойменного австрійського тріо, з учасниками
якого я познайомився восени 1996 року в Зальцбурзі під час велелюдної літературно-мистецької
забави з пивом і танцями.
Назва «Когелет 3» є цитатою із Cтарого Заповіту. «Усьому свій час і
своя пора» — саме ця максима стала узагальнюючим гаслом для спільної дороги
трьох музикантів, які вирішили присвятити себе традиційним мелосам Центрально-
Східної Європи, але — сказано в анотації — «перенесеним у сьогодні».
Перенесення полягає насамперед у надзвичайно живому, безмежно чуттєвому
і водночас відверто провокативному підході до виконуваного матеріалу. Надзавданням
групи було й залишається поєднувати і примирювати те, що донині багатьом
видається застиглим у нерозв’язному міжетнічному протистоянні на цій сторозтерзаній
середземноморсько-балтійсько-чорноморській території, в цьому густо политому
кров’ю і посипаному попелом квітнику народів, мов і пісень.
За своїм складом і характером аранжувань тріо нагадує вуличні (в Галичині
їх називали «подвірковими») капели тих іще благословенних доелектричних
часів, коли музика була живою і чесно супроводжувала людину в усіх її примарних
і реальних драмах. Разом із тим жоден із музикантів аж ніяк не нагадує
таку собі «пам’ятку старовини» чи «антикварний уламок». Я щасливий, що
живу з ними в одному часі. Що можу слухати цю музику наживо.
Богдан Ганушевський (акордеон, гітара, спів), українець за походженням,
який народився в Америці і згодом переїхав до Австрії, стверджує, що особливо
зацікавлений синтезом нового й давнього в теперішній музиці східноєвропейських
народів. Його дружина Ева (спів, альт-саксофон), австрійка зі словенськими
коренями, художниця й авторка кількох десятків веселих і мудрих казок,
людина-перфоманс, намагається шукати поєднань і порозумінь там, де це видається
просто неможливим — не тільки малярства з музикою, але й особи з суспільством,
театру з дійсністю. Курт Едльмайр (кларнет, спів), за фахом викладач музики,
власник «інструмента, котрий уміє розмовляти і плакати», здатний невимушено
пливти в океані звуків — від щедро нюансованих схлипів американського джазу
і аж до печальної циганської чи близькосхідної орнаментики.
Платівка «Когелет 3» складається з чотирьох тематичних циклів — «Житейські
танці», «Житейські турботи», «Житейські молитви» та «Житейські кохання».
Це щоразу інша версія людських історій, відтворених через музику, — історій
ромських, хасидських, гуцульських, пійманих із голосу якої-небудь помираючої
чаклунки або знайдених у звіяних вітрами приватних бібліотеках, історій
про дітей, птахів, Бога, про щасливі й нещасливі кохання, про танцюючого
рабина і лиховісну лемківську «чорну куру», історій, часто напівспалених
або зітлілих — із Румунії, Болгарії, Греції, України. Це щоразу інше музичне
відкриття — через поєднування мелосів і взаємні переходи відбувається «реставрація
втраченого раю», простору без фобій, ненависті та геноцидів. Розчищеного
музикою простору, де збуваються міфи й на очах постають легенди. Усередині
цих легенд починаєш відчувати себе чимось на кшталт човна — ти серед ріки,
вона тебе несе, її течія вічна. «Дунай» — саме так буде називатися друга
платівка «Когелета».
№172 10.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету
обов'язкове. © «День»
