Сан-Тро­пе, по­сунь­ся, на п’ят­ки нас­ту­пає «Ку­ря­чий бог»!

Йо­го ор­га­ні­зу­ва­ли со­ліст опе­ри Боль­шо­го те­ат­ру Ста­ніс­лав Су­лей­ма­нов, пі­а­ніс­тка Ал­ла Ба­сар­гі­на та пись­мен­ник Вік­тор Єро­фє­єв. Ук­ра­ї­ну на «Ку­ря­чо­му бо­го­ві-2008» пред­став­ля­ла ві­до­ма акт­ри­са те­ат­ру та кі­но Ада Ро­гов­це­ва. Вар­то за­у­ва­жи­ти, що Су­лей­ма­нов мрі­яв збу­ду­ва­ти в Кок­те­бе­лі літ­ній те­атр, аби на­да­ти фес­ти­ва­лю від­по­від­но­го роз­ма­ху. Зго­дом, за йо­го за­ду­мом, «Ку­ря­чий бог» міг би за­лу­чи­ти в Кок­те­бель ці­ни­те­лів мис­тец­тва з усьо­го сві­ту і якіс­но по­мі­ня­ти пуб­лі­ку, що при­їж­джає до се­ли­ща: фес­ти­валь ре­гу­ляр­но на­би­рав би обер­тів, ста­вав ку­рор­том сві­то­во­го мас­шта­бу, як, нап­рик­лад, Сан-Тро­пе. Силь­на, кра­си­ва лю­ди­на, чу­до­вий спі­вак і гур­ман Ста­ніс­лав Су­лей­ма­нов збу­ду­вав чу­до­вий кок­те­бель­ський бу­ди­нок за влас­ним про­ек­том у бол­гар­сько­му сти­лі. А от те­атр збу­ду­ва­ти не встиг. У трав­ні ми­ну­ло­го ро­ку Ста­ніс­ла­ва Бог­да­но­ви­ча не ста­ло, то­му ни­ніш­ній «Ку­ря­чий бог» прис­вя­че­но йо­го па­м’я­ті.

Фес­ти­валь по­ки не має сво­го ве­ли­ко­го й пос­тій­но­го май­дан­чи­ка — ли­ше зе­мель­ну ді­лян­ку й про­ект спо­ру­ди літ­ньо­го те­ат­ру-аль­тан­ки на 630 місць... Але тра­ди­цію мод­ної «ту­сов­ки» Сріб­но­го ві­ку, що бе­ре свій по­ча­ток від Во­ло­шин­сько­го бу­дин­ку, де що­лі­та при­муд­ря­ли­ся осе­ли­ти­ся до 400?пер­сон ар­тис­тич­ної пуб­лі­ки, від­ро­ди­ли й ре­тель­но під­три­му­ють із ро­ку в рік на віл­лі «BAS­SO» Ста­ніс­ла­ва Су­лей­ма­но­ва й Ал­ли Ба­сар­гі­ної. «Ку­ря­чий бог-2008» зіб­рав чу­до­вих гос­тей, зок­ре­ма, до Кок­те­бе­ля при­ї­ха­ли: чу­до­ва ба­ле­ри­на й акт­ри­са Іл­зе Лі­є­па з чо­ло­ві­ком — ге­не­раль­ним ди­рек­то­ром Об’єд­на­ної наф­то­вої гру­пи Вла­дис­ла­вом Па­у­лю­сом, пись­мен­ник Вік­тор Єро­фє­єв з дру­жи­ною та доч­кою, со­ліс­тка Боль­шо­го те­ат­ру Ок­са­на Лєс­ни­ча (соп­ра­но), по­ет-­са­ти­рик Во­ло­ди­мир Виш­нев­ський з дру­жи­ною, ук­ра­їн­ська при­ма­дон­на Ада Ро­гов­це­ва, ро­ди­на ху­дож­ни­ків Ци­галь-­Ша­гі­нян та ін­ші.

Пер­ший день фес­ти­ва­лю від­да­ли Аді Ми­ко­ла­їв­ні Ро­гов­це­вій. На Кок­те­бель­ській на­бе­реж­ній, у зна­ме­ни­то­му пись­мен­ниць­ко­му бу­дин­ку Мак­са Во­ло­ши­на, акт­ри­са роз­ка­зу­ва­ла з смут­ком і гу­мо­ром, лі­рич­ни­ми від­сту­па­ми і фі­ло­соф­ськи­ми вис­нов­ка­ми про свій твор­чий і жит­тє­вий шлях; при свіч­ках чи­та­ла вір­ші Лі­ни Кос­тен­ко та Ма­ри­ни Цвє­та­є­вої. Піс­ля ве­чо­ра пуб­лі­ка роз­ку­пи­ла май­же всі при­мір­ни­ки ме­му­а­рів «Мій Кос­тя», на­пи­са­них Ро­гов­це­вою про сво­го чо­ло­ві­ка, зна­ме­ни­то­го ак­то­ра Кос­тян­ти­на Пет­ро­ви­ча Сте­пан­ко­ва.

На дру­гий день (у день на­род­жен­ня Ста­ніс­ла­ва Су­лей­ма­но­ва) гос­ті по­ча­ли зби­ра­ти­ся на віл­лі «BAS­SO» о сьо­мій ве­чо­ра. В очі­ку­ван­ні кон­цер­ту учас­ни­ки від­ві­да­ли «го­рищ­ну вис­тав­ку», екс­по­зи­ція якої пред­став­ля­ла фо­тог­ра­фії зна­ме­ни­тих кок­те­бель­ців, стенд, прис­вя­че­ний Су­лей­ма­но­ву, ху­дож­ні ро­бо­ти Сер­гія Ци­га­ля, ди­тя­чі ма­люн­ки най­мо­лод­шо­го по­ко­лін­ня кок­те­бель­ців зі зна­ме­ни­тих сі­мей, сма­ку­ю­чи мус­кат «Ка­ра-­Даг» з під­ва­лів Кок­те­бель­сько­го за­во­ду ма­роч­них вин, що бив фон­та­ном із хи­мер­ної де­ре­в’я­ної фі­гур­ки чи то ка­ра­дазь­ко­го чор­ти­ка, чи то до­мо­ви­ка. А за бу­дин­ком сма­жи­ло­ся 90-кі­ло­гра­мо­ве те­ля... О 20.00 гос­ті роз­сі­ли­ся «На шам­пу­рах мис­тец­тва» — гля­даць­ких міс­цях у виг­ля­ді ла­вок-­шаш­ли­ків (ху­дож­ни­ки Ма­ри­на Бе­ло­ва та Олек­сій По­лі­тов) на імп­ро­ві­зо­ва­ній літ­ній ест­ра­ді віл­ли, по­ви­тій май­же стиг­ли­ми ки­ти­ця­ми ви­ног­ра­ду. Ве­ла ве­чір ха­зяй­ка фес­ти­ва­лю Ал­ла Ба­сар­гі­на, якій до­по­ма­гав чо­ти­ри­но­гий по­міч­ник? — 11-річ­ний мопс Паб­ло, що чин­но си­дів бі­ля її ніг. Ал­ла Бо­ри­сів­на зга­да­ла «кок­те­бель­ців», яких не ста­ло ми­ну­ло­го ро­ку — спі­ва­ка Ста­ніс­ла­ва Су­лей­ма­но­ва, акт­ри­су Лю­бов По­лі­щук і по­е­та, ху­дож­ни­ка-­кон­цеп­ту­а­ліс­та Дмит­ра При­го­ва, — зіг­рав­ши на згад­ку про них три пре­лю­дії Олек­сан­дра Скря­бі­на. Пись­мен­ник Вік­тор Єро­фє­єв про­чи­тав міс­тич­не опо­ві­дан­ня про смерть і за­мо­гиль­не жит­тя зі сво­єї но­вої книж­ки «Світ­ло Ди­я­во­ла. Ге­ог­ра­фія сен­су жит­тя». Те­нор Ва­силь Гаф­нер, який пред­став­ляв на фес­ти­ва­лі Центр опер­но­го спі­ву Га­ли­ни Виш­нев­ської, ви­ко­нав арію Лен­сько­го з опе­ри «Єв­ген Онє­гін» П.I. Чай­ков­сько­го. По­тім Пуш­кін­ську те­му під­хо­пи­ла Іл­зе Лі­є­па, яка емо­цій­но про­чи­та­ла мо­но­лог Те­тя­ни з ос­тан­ньо­го роз­ді­лу «Єв­ге­на Онє­гі­на». А да­лі ста­ло­ся ди­во об’яв­лен­ня «кок­те­бель­сько­го со­ло­в’я» (зван­ня, прис­во­є­не на ми­ну­ло­му фес­ти­ва­лі) — со­ліст­ки Боль­шо­го те­ат­ру Ок­са­ни Лєс­ни­чої. Чи­ма­ло гля­да­чів від цьо­го чу­до­во­го го­ло­су, див­но­го та­лан­ту, слі­пу­чої чис­то­ти й щи­рос­ті на­віть пус­ти­ли бла­го­го­вій­ну сльо­зу... Піс­ля трі­ум­фаль­но­го вис­ту­пу опер­ної ди­ви до гля­да­чів вий­шла Ада Ро­гов­це­ва. Це був іще один ка­тар­сис у пуб­лі­ки, але вже від дра­ма­тич­но­го та­лан­ту. Акт­ри­са про­чи­та­ла лис­та Лі­ки Мі­зі­но­вої з вис­та­ви «Нас­міш­ку­ва­те моє щас­тя», мо­но­лог Ге­ле­ни з «Вар­шав­ської ме­ло­дії», мо­но­лог Ес­тер зі «Свя­щен­них чу­до­виськ», а по­тім вір­ші Ах­ма­то­вої, Цвє­та­є­вої... Ло­гіч­ним пе­ре­хо­дом до бен­ке­ту став іск­ро­мет­ний вис­туп по­е­та-­са­ти­ри­ка Во­ло­ди­ми­ра Виш­нев­сько­го, який, пре­зен­ту­вав­ши фраг­мен­ти зі сво­єї книж­ки «Бу­ти зна­ме­ни­тим не­гар­но», роз­смі­шив усіх при­сут­ніх, вклю­ча­ю­чи Ро­гов­це­ву, й зно­ву до сліз... Піс­ля кон­цер­ту по­ча­ли до­год­жа­ти «Ку­ря­чо­му бо­го­ві» не ли­ше ду­хов­ною, а й зем­ною по­жи­вою: те­лям, брин­зою, ово­ча­ми, ла­ва­шем, ма­роч­ним ви­ном, ча­чею й міс­це­вим ко­нья­ком.

Нас­туп­ний, тре­тій день був прис­вя­че­ний по­до­ро­жі куль­то­ви­ми кок­те­бель­ськи­ми міс­ця­ми, що три­ва­ла ці­лі­сінь­кий день. Чор­тів па­лець Ка­ра­да­гу, де Ок­са­на Лєс­ни­ча в при­род­них де­ко­ра­ці­ях зас­пі­ва­ла ук­ра­їн­ську на­род­ну піс­ню, на­со­лод­жу­ю­чись чу­до­вою акус­ти­кою цьо­го міс­ця, а Іл­зе Лі­є­па «стан­цю­ва­ла» сво­ї­ми бо­жест­вен­ни­ми ру­ка­ми, ос­вя­тив­ши цей чу­до­вий пей­заж. Да­лі твор­ча ту­сов­ка пе­ре­міс­ти­ла­ся до бу­дин­ку ху­дож­ни­ці Мі­рель Ша­гі­нян (доч­ки ав­то­ра зна­ме­ни­тої «Ле­ні­ні­а­ни» Ма­рі­ет­ти Ша­гі­нян, уче­ни­ці Олек­сан­дра Дей­не­ки й свек­ру­хи Лю­бо­ві По­лі­щук), звід­ти пе­ре­ї­ха­ла до аб­со­лют­но ульт­ра­су­час­но­го сві­ту бу­дин­ку те­ле­ве­ду­чо­го Дмит­ра Ки­си­льо­ва, зій­шла на Пла­нер­ну го­ру, уса­міт­ни­ла­ся в гір­сько­му лі­сі у вір­мен­сько­му мо­нас­ти­рі XIV ст. Сурб Хач і зно­ву спус­ти­ла­ся до Кок­те­бе­ля, щоб ос­вя­ти­ти сво­єю при­сут­ніс­тю див­ні й не­пов­тор­ні за сво­ї­ми різ­ни­ми ар­хі­тек­тур­ни­ми сти­ля­ми БУ­ДИН­КИ ві­до­мих твор­чих кок­те­бель­ців.

Од­ним сло­вом, усе на фес­ти­ва­лі бу­ло про­сяк­ну­те во­ло­шин­ським ду­хом. На­віть чи­нов­ник, ко­лиш­ній екс-­мі­ністр куль­ту­ри Кри­му, а ни­ні за­ступ­ник ме­ра Кок­те­бе­ля, ро­ман­тик-­спог­ля­дач Олек­сандр Хач­ко — який ор­га­ні­за­цій­но га­ря­че під­три­мав «Ку­ря­чо­го бо­га», влив­ся пов­но­цін­ним учас­ни­ком-­по­е­том, за­ду­шев­ним кок­те­бель­цем у ла­ви учас­ни­ків фес­ти­ва­лю.

Під за­ві­су фес­ти­ва­лю за­ро­ди­ла­ся дум­ка ство­ри­ти опі­кун­ську ра­ду «Ку­ря­чо­го бо­га» й зби­ра­ти гро­ші на літ­ню сце­ну, що мог­ла б уміс­ти­ти понад 600?гля­да­чів. І як­що «Ку­ря­чий бог» згля­неть­ся, ми та­ки от­ри­ма­є­мо но­ве крим­ське ди­во?— Кок­те­бель­ський Сан-Тро­пе й ос­та­точ­но зіт­ре­мо дер­жав­ні кор­до­ни, бо в цьо­го фес­ти­ва­лю кор­дон один: сту­пінь сма­ку, сту­пінь та­лан­ту і якос­ті ду­ші...

ВРА­ЖЕН­НЯ

— Усе, що від­бу­ва­єть­ся в Кок­те­бе­лі, — річ уні­каль­на, — ска­за­ла Іл­зе ЛІЄПА. — У будь-я­кої по­дії має бу­ти стри­жень. У цьо­му ви­пад­ку ним бу­ла Ал­ла Ба­сар­гі­на — її енер­гія, та­лант, її люд­ська сут­ність, що сфор­му­ва­ла­ся й на­пов­ни­ла­ся по­е­зі­єю цьо­го міс­ця. Цей фес­ти­валь не­ве­ли­кий за об­ся­гом. Як­би в ньо­го бу­ла біль­ша ау­ди­то­рія, то він мав би ве­ли­чез­ну прос­віт­ниць­ку мі­сію. Але те, що він за­раз та­кий не­ве­ли­кий, не оз­на­чає, що він не­ве­ли­кий внут­ріш­ньо. Я ду­же спо­ді­ва­ю­ся, що фес­ти­валь «Ку­ря­чий бог» жи­ти­ме, й зроб­лю все від ме­не за­леж­не для йо­го дов­го­літ­тя.

— Що ви­різ­няє цей фес­ти­валь, на яко­му я впер­ше, — за­пи­тує Ада РО­ГОВ­ЦЕ­ВА. — Він по­ки не має ве­ли­чез­но­го?мас­шта­бу й зву­чан­ня, крім?чу­до­вої наз­ви «Ку­ря­чий бог», що од­ра­зу ро­бить йо­го осо­бис­тіс­ним. І плюс лю­ди, які йо­го ор­га­ні­зо­ву­ють, у цьо­му ви­пад­ку Ал­ла Ба­сар­гі­на,?— не від­сто­ро­ню­ють­ся са­ме від осо­бис­тої за­ці­кав­ле­нос­ті в то­му, що від­бу­ва­єть­ся, бе­ре­жуть па­м’ять про тих, ко­го не­що­дав­но не ста­ло (Су­лей­ма­нов, При­гов, По­лі­щук), під­три­му­ють тих, хто жи­вий і пра­цює ни­ні. Чу­до­во, що тут збе­рі­га­ють у па­м’я­ті Во­ло­ши­на, Цвє­та­є­ву, Гу­мі­льо­ва, всіх, хто пе­ре­ти­нав по­ріг ці­єї зем­лі й за­ли­шив нам свою твор­чу спад­щи­ну. І на­віть не так важ­ли­во, що на ній во­ни за­ли­ши­ли, а що звід­си взя­ли й по­да­ру­ва­ли по­тім люд­ству. Тут ти пот­рап­ля­єш у сфе­ру ви­со­ких ідей, і ця при­чет­ність те­бе ду­же під­но­сить ду­хов­но, етич­но. Лю­ди­на, яка пе­рес­ту­пи­ла по­ріг цьо­го фес­ти­ва­лю, їде звід­си зба­га­че­ною. Куль­тур­на план­ка фес­ти­ва­лю ду­же ви­со­ка. Я впев­не­на що ко­ла, які пі­дуть, за­хоп­лять не ли­ше Кок­те­бель, який уже ро­зу­міє зна­чу­щість цьо­го за­хо­ду, а й Мос­кву, й Ки­їв...