Поки увага України прикута до політики, воєн та боротьби з повінню, ми майже непомітно втрачаємо духовність. В Україні — сотні музеїв і практично всі вони — в критичному стані. Одні — через погане фінансування, інші — через посягання на територію, на якій знаходяться приміщення, які є пам’яткою архітектури, та практично всі — через погану охорону. Кілька тижнів тому з одеського музею викрали полотно італійського художника Караваджо, а днями київська влада й міліція спохопилися, що через «переселення» Музею історії Києва з Кловського палацу до Українського дому ( всі експонати запакували у ящики), з фондів зникло 111 картин відомих художників С. Ф. Шишка, Ф. З. Коновалюка, О. М. Вербицького, а також цінні ікони XIX—XX століть. За попередніми оцінками експертів, їхня загальна вартість втрати — понад 5 мільйонів доларів. Нині цим питанням займається МВС, також київська влада звернулася за допомогою до прокуратури Києва. Складається враження, що комусь дуже зручно саме тоді, коли увага всіх прикута як не до політики, то до повені, а ще враховуючи нікудишню охорону, тихцем провадити чорний бізнес. Чи так це, й загалом — як має охоронятися національна спадщина — розповіла «Дню» головний хранитель Національного художнього музею України Юлія ЛИТВИНЕЦЬ.
— Пані Юліє, вам відомо в якому стані знаходиться система охорони українських музеїв. Як ви оцінюєте її стан?
— Із тих систем, які нині працюють у всіх установах, як в Україні, так й у світі, найкращою була б банківська система охорони — і сигналізація, і процедура потрапляння до фондосховищ, — така, яка є в банках. Її особливістю є обмежений доступ через опечатування приміщень, різні коди доступу — цілу низку охоронних засобів. Проблема полягає в тому, що, на жаль, наші музейні споруди за технічним станом не відповідають необхідним нормам щоб впровадити у них ці системи. До того ж, в кожному конкретному випадку потрібно окремо вирішувати цю проблему. Наприклад, багато музейних приміщень є пам’ятками архітектури і, можливо, там неможливо поставити необхідні двері. Тобто потрібно чітко вибирати приміщення, яке можна пристосувати до фондосховища із дотриманням саме цих норм. Але сам принцип використання декількох рівнів охорони має бути дієвим?— від фізичної охорони (міліцейської) до опечатування приміщень й дотримання правил збереження таємниці. Нині в Україні діє система охорони, яка залишилася з радянських часів. Із кожним днем вона все більше застаріває. Взагалі систему охорони потрібно модернізувати приблизно кожні 5—6 років?— музей має реагувати на новітні системи, розробки, а не бути відокремленою часткою від індустріального процесу. Приватні музеї впроваджують гарні системи охорони, бо вони мають гроші.
— Чи дорого встановити багаторівневу систему охорони?
— Є кілька рівнів. Охорона — це окремі гроші, відеонагляд — друга, сигналізація — третя стаття видатків. Якщо вірно підійти до системи охорони, то сама вона і її встановлення коштувало б близько 200 тисяч гривень. Це — мінімально. Але слід знати про який об’єкт ми ведемо мову. Якщо він малий — очевидно, потребуватиме менших коштів.
— В Музеї історії Києва зникло 111 картин. Таке враження, що комусь дуже вигідно виганяти музей, який по ходу «губитиме» картини....
— З цим музеєм — узагалі нестандартна ситуація. Тому що його виставили з Кловського палацу, не надавши іншого приміщення. Дивлячись на те, в яку ситуацію потрапили наші колеги, я дивуюся, як вони ще бережуть експонати. Роблять, все, що можуть. Бо дійсно — в такий короткий термін їм потрібно було все це замкувати, поскладати у ящики і вивезти. Це пекельна робота... Але наскільки я знаю співробітників цього музею і взагалі традицію хранительську, то на цих посадах працюють люди дуже відповідальні. Згідно з тією, інформацію, яку я отримала, зникли картини, які були надані на експонування у інші приміщення. Тому немає сенсу пред’являти претензії хранителю: те, що в нього знаходилося, те він й зберіг. Дуже часто, якщо картини віддають в урядові приміщення, ми не можемо ходити і дивитися в якому вони стані й чи вони на місці (в Секретаріат Президента, адміністрацію — міську і обласну тощо). Згідно з існуючими правилами, картини туди видаються на тимчасове експонування. Кожен рік оновлюється договір, проходить процедура звірки-наявності в присутності щонайменше трьох осіб (музею і сторони, яка взяла картини на експонування), і так продовжується термін (надаються документи до відповідного міністерства чи управління культури). Але основна біда — в тому, що в наших колег забрали Кловський палац — пам’ятку архітектури.
— Якщо так легко пропадають у нас шедеври, чи можна сказати, що діє спеціально організований бізнес?
— Судячи з того, що пропадають картини Караваджо, то, мабуть, такий бізнес є. Швидше за все це було певне замовлення. А те, що проникли легко в Одеський музей, говорить про систему охорони, яка не спрацювала... Справа в тому, що коли навіть ідуть будівельні роботи в музеї чи на його території, потрібно щоразу прораховувати всі ситуації. Наприклад, знати який доступ є до приміщень у будівельників, що вони бачать, а що — ні. Очевидно, що має бути система охорони, але має бути розуміння того, що це є державне надбання — таке ж, як і гроші, які зберігаються в банках. Всі розуміють, що банк має так зберігати, а музей — ні. В нас існує незрозуміла ситуація, що зберігання стає проблемою музею. Зокрема, директора і хранителя. Цього не має бути. Має бути зовсім ставлення до нашої спадщини і відповідно її зберігати. Культурне надбання, яке в нас є, стосується не тільки України чи розвитку української нації. Ми — частина Європи і світу, і достатньо значна. На жаль, за кордоном кількість музеїв збільшується. Візьміть будь-яку розвинуту країну — Нідерланди, Німеччину, Францію. А у нас — зменшується. Значить, ми втрачаємо щодня — втрачаємо культуру, своє минуле, а значить — і майбутнє. Потрібно змінювати ставлення суспільства до цього.
— Хто має займатися посиленням охорони музеїв безпосередньо?
— Всі державні музеї України фінансуються з державного бюджету. Звісно, ми можемо залучати й спонсорські кошти, але це, на жаль, поки що для України рідкісне явище. Ми весь час були законсервовані — самі в собі. Ми маємо спілкуватися один з одним по всіх проблемах. Міністерство не може вирішити всі наші проблеми, нам потрібно самим ворушитися. Це має бути спільна конструктивна бесіда.
— Чи зустрічалися вам випадки, коли музею кошти на розвиток давали спонсори?
— Ми зачіпаємо проблематику благодійництва. Якби наші благодійники мали податкову пільгу з того, що вони допомагають музеям, театрам й іншим культурно-мистецьким закладам, то в них було б заохочення. В нас благодійник може дати суму, яка не перевищує 4% від валового доходу за минулий звітній період. Це — копійки. Це питання повинно бути вирішено на рівні держави й тоді в бізнесменів з’явиться поштовх до дії. Ще одна проблема: ми як державна установа від прибутків, які отримуємо (лекції, екскурсії), 20% платимо податків. Якби музеїв звільнили від цих податків, хоча б на кілька років, це дало б гарні результати.