-
Журналіст і мистецтвознавець Валентина Клименко та «Я, Білокур Катерина Василівна». Упорядник працювала над книгою майже чотири місяці
-
Дружина академіка Миколи Кагарлицького, автора видання «Катерина Білокур очима сучасників: спогади, есеї, розвідки з архіву художниці», переконана у потребі перевидання праці 2000 року. Така мистецтвознавча література затребувана, позаяк усі видані примірники розкупили, а цей вона отримала з Фонду Катерини Білокур у США
-
Заінтригована гостя презентації пильно стежить за перебігом дискусії про доступність архівних музейних експонатів для пересічного відвідувача
-
Так виглядає видання всередині: документи та листи художниці з Яготинського державного історичного музею. Архів містить: 26 листів Катерини Білокур; 110 записів, зроблених героїнею книги (чернетки листів, біографії, нотатки, літературні тексти, народні перекази тощо); 165 листів до сучасниці Пікассо; 119 офіційних листів та телеграм; 5 листів Білокур, переписаних невідомим почерком
-
Деякі сторінки книги: мисткиня залишила по собі, окрім самобутніх полотен, сім шкільних зошитів із різними текстами – оповіданнями, описами традицій і свят, варіантами автобіографії. На фото згори-донизу : членські квитки, видані Катерині Білокур Художнім Фондом СРСР у 1959 році та Спілкою радянських художників України, 1955 рік
-
Репродукція альбому «Я, Білокур Катерина Василівна»: безіменний рисунок художниці, Яготинська картинна галерея
-
Одна з уміщених у книжці репродукцій: полотно «Дорога в’ється вдаль», Яготинська картинна галерея
-
Національна автентичність може і має йти "в ногу" з часом. Олена Осипчук, виконавчий директор видавництва "Родовід", фіксує презентацію: "Книга не є кінцевим продуктом, нам важливо те, який інтелектуальний поштовх вона дасть"
«Я, Білокур Катерина Василівна» – це подарунковий альбом, в якому вміщені рідкісні фото, ескізи, листи, котрі знаходились в архівахмузеїв. Матеріали для дослідження надали Яготинський державний історичний музей, Меморіальна музей-садиба Катерини Білокур уБогданівці та Яготинська картинна галерея.
Упорядкували архівні документи під однією обкладинкою журналіст Валентина Клименко та художниця Ірина Пасічник. «Ця книжка важлива тим, що життя художниці ми можемо відслідкувати за її автобіографією. Вона сама накреслила «вузлові» станції своєї долі. І ці листи, не оприлюднені й не опрацьовані раніше, дають можливість детальніше та уважніше подивитися на її життя», – каже укладач.
А тим часом запах олійної фарби відчувався скрізь: на окантовці альбому використане зображення палітри Білокур, назва з обкладинки переходить на форзац, а всередині книги – яскраві репродукції картин художниці. Тому цілком природно, що презентація відбулась серед олійних великоформатних полотен на IV FineArtUkraine 2013 в «Мистецькому Арсеналі».
«Такий захід зараз проходить паралельно і в Українському музеї на Манхеттені. Саме тому книги видавництва двомовні (українська та англійська), аби наша країна могла гідно показати українську скарбницю світові», – повідомила Олена Осипчук, виконавчий директор «Родоводу», де вийшла друком новинка.
Під час презентації не на жарт спалахнула полеміка: одна сторона стверджувала, що матеріали, вміщені в книжці громадськість побачить вперше, а інша – апелювала до того, що їх оприлюднення проводилось і раніше.
«Наприклад, Національний музей українського народного декоративного мистецтва системно досліджує творчість Катерини Білокур. Ще в 40-ві роки її роботи експонувались на виставках, як закордоном, зокрема у Франції, Канаді, Китаї, так і в Україні. У 80-ті були запроваджені вечори пам’яті художниці в музеї. Музей був ініціатором створення премії Катерини Білокур. Також ми зробили майже всі ювілейні виставки, де була зібрана переважна більшість авторських робіт. І в 2010 році музеєм був виданий повний мистецький каталог її робіт з коментарями фахівців. Тому нам дещо прикро, що автор не звернулася за інформацією до нас в музей. Так, найбільша колекція в Яготині, але у нас роботи, листи, що експонувались на закордонних виставках – найповніша за якістю добірка. Хотілося б тіснішого спілкування з авторами, якщо вони звертаються до якоїсь теми», – поділилась думкою з «Днем» Олена Шестакова, провідний науковий співробітник, хранитель колекції Катерини Білокур у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва.
«Знаєте, мені презентація подобається тим, що вона жива. Це інтерактивний зв’язок. Пам’ятаю часи, коли аудиторія німувала, а «там» мовили. Книга відкриває Білокур як вражаючого художника. Вона десь досягає рівня малюнків Ван Гога. Деякі речі взагалі безпрецедентні – коли за натуру має власні ноги. Але тут є певна традиція українська, бо барокові наші художники з Києво-Печерської лаври малювали з натури, зокрема мощі. Загалом задоволений книгою. Хіба що макет не такий вдалий, як у інших видань «Родоводу»... Але те, що вони відкрили ці малюнки – надзвичайно важливо. Сама художниця нищила незавершені роботи, поки їй не сказали фахівці, що це теж мистецькі твори. Відтоді стала їх зберігати. Тут вона мені нагадує Сезана», – вважає мистецтвознавець Дмитро Горбачов, консультант аукціонів Christie’sта Sotheby’s.
Детальніше про захід читайте в найближчих номерах «Дня».
