Малою Житомирською пробігаю мало не щодня — звична частина маршруту на Майдан, у метро. Давно звикла до парканів-довгожителів, за якими зовсім не ведеться бурхлива реконструкція знакових будов, де колись жили відомі художники, архітектори, лікарі, адвокати, звикла до ще відносно недавніх багатолюдних пікетів небайдужих киян, які побоювалися, і не без підстав, що будинок Мурашка просто зникне одного чудового дня. Вони боролися в судах, писали куди могли. Місця ж бо прибуткові, і те, що будинок не сплив і недавно тут нарешті з’явилася охоронна табличка, і їхня перемога. І це надихає.
Мета нашої рубрики зовсім не обов’язкова фіксація документів і фактів у форматі: так було, так — зараз, хоча й не без цього. Головне ж, підхопити, підібрати мало не з землі важко передбачувані нюанси, а в цьому випадку від незапланованого спілкування. Коли розглядали свіжу новеньку табличку на старому змученому роками фасаді особняка відомого у світі українського художника Олександра Мурашка під номером 14, помітила, як до нас квапиться чоловік у робочій спецівці. Потім, розговорившись із Сергієм, так він назвав себе, дізналися, що він працівник комунального господарства і ця історично цінна будівля йому знайома на більш побутовому рівні. «Пам’ятаю, — почула від, мабуть, сантехніка або механіка, — років 10 тому на моєму чергуванні сталася аварія і я прийшов у цей будинок перекрити труби, щоб уникнути в розпал зими ще більших неприємностей. Зрозуміло, якщо коротко, аби не рвонуло ще сильніше. Застав таку картину: на брудних матрацах спали два бомжі, поруч — дівчинка років 15 із собакою, а біля труби грів спину якийсь чоловік у татуюваннях. Він був дуже схожий на Доцента з відомого фільму. У всієї цієї строкатої компанії був шок, коли вони дізналися, що тепло ось-ось зникне. З тих пір покинутий будинок стоїть холодний, а бомжі зникли з технічних причин».
Однак Сергій підійшов до нас не випадково. Історія старих куточків Києва — його пристрасть. Побачивши, що ми фотографуємо і щось записуємо, одразу вловив — мабуть, близькі по інтересу йому люди. Ми дізналися щось від нього, він — від нас: про талановитого учня Рєпіна, який вважав молодого художника особливо обдарованим і навіть дозволив самостійно вибрати тему для своєї програмної картини. Хлопець тоді вибрав близький його світогляду сюжет «Похорон кошового». Рєпін, сам виходець із України, схвалив ідею, а позував портретистові у Києві Михайло Старицький — драматург, яскравий громадський діяч позаминулого століття. Цікавий такий факт — коли один із київських художників приїхав до Мюнхена, аби вдосконалити свою майстерність у відомого європейського майстра, той відповів йому: «Навіщо вам їхати вчитися до нас, якщо у Києві є такий видатний майстер живопису, як Олександр Мурашко».
...З ДВОРУ
Ми так заговорилися з Сергієм, що колега по службі, підбігши, урезонив його — мовляв, чого це ти так довго базікаєш з незнайомими. Сергій же йому відповів, правда, вже на шляху до своєї контори — ми вже знайомі, нас познайомив Мурашко.
...ЗСЕРЕДИНИ
Ось така тепла зустріч біля холодного особняка, де творив талановитий, безкомпромісний, гордий художник, а в родинному особняку, мріється, повинен ожити дім-музей.
Ми ж зустрінемося там, за поворотом.
