Польське місто Вроцлав знову стало містом зустрічей. У театрі «Капітоль» зібралася вибрана публіка — письменники, поети, видавці, перекладачі, літературні критики, журналісти. У повітрі витає хвилювання, адже за кілька хвилин оголосять лауреата центральноєвропейської премії «Ангелус». Ще й ювілейної, позаяк цього року «Ангелус» вручатимуть вже вдесяте. У першому ряду на червоних оксамитових кріслах сидять номіновані письменники — Яцек Денель, Драго Янчар, Анджей Стасюк, Зємовіт Щерек, Лучіан Дан Теодоровіч, Ольга Токарчук та Сергій Жадан. Чути шарудіння, совгання, але рівно о восьмій все замовкає — на сцені починається дійство, короткі постановки уривків із кожної книжки, що перетікають одна в одну, створюючи одну композицію. На сцену виходить голова журі премії Микола Рябчук, хвилина інтриги, і «лауреатом премії стає... Сергій Жадан!». У когось поруч виривається спантеличене «Ого!», щось випадає з рук, чути шалені оплески, Жадан, який щойно прилетів із Франкфуртської книжкової ярмарки і який теж, вочевидь, не розуміє, що відбувається, виходить на сцену. Весь у чорному, і дивно — не в кедах, як завжди, а в гадах. Голосом, від якого мліють сотні українських фанаток, починає читати: ні, не вірш і навіть не подяку. Хоча у нього все звучить як вірш, слова гучні й ритмічні як барабанний дріб.
«Дорогі друзі, дорогі члени журі, дорогі колеги. Подібні нагороди — дуже добра нагода привернути увагу до проблем сучасності, — вже із квітами в руках почав Сергій Жадан. — Сьогодні кілька громадян України є політичними в’язнями, які сидять у в’язницях на території Російської Федерації. Я маю на увазі Кольченка, Сенцова, Надію Савченко... Мені здається, що дуже важливо і Україні, і всій Центральній Європі пам’ятати, що ці люди незаконно перебувають поза межами свободи. Користуючись нагодою, хочу висловити їм свою солідарність та підтримку, присвятити цей знак уваги, виявлений українській літературі. Я знаю, що цього року і в Олега Сенцова, і в Надії Савченко вийшли книжки. Хочеться побажати, щоб вони теж потрапили до фіналу премії «Ангелуса», щоб автори могли приїхати сюди особисто і бути на подібній церемонії». Знову оплески, церемонію завершено, метушня, вітання, фотографії.
«ВИЯВ УВАГИ ДО УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ»
Вже на прес-конференції Сергій Жадан продовжить: «Ця нагорода — вияв уваги до української літератури. Мені здається, найголовніше, аби Україна не залишилася зараз сам на сам з агресором і з тією бідою. Добре, що ці знаки солідарності та підтримки є. Вони можуть виражатися на різних рівнях: на політичному, економічному, проте культура — це теж важлива складова, і легковажити нею не можна». В ексклюзивному коментарі «Дню» український поет та прозаїк розказує про наболіле, адже, прилетівши із Франкфуртської книжкової ярмарки, де стенд і всю поїздку люди організовували «на ентузіазмі», Сергій ЖАДАН звернув увагу на вагому проблему: «У нас не вистачає цілеспрямованої культурної державної політики. Всі діалоги ініціюються зовнішньою стороною. Франкфуртський ярмарок, з якого я прилетів, — черговий знак того, наскільки наша держава не дбає ні про свій імідж, ні про своє представлення, ні про свою культуру загалом. Весь стенд, яким займалися волонтери і активісти, — це пам’ятник українському суспільству і докір українській державі. У нас громадяни створюють армію, піднімають економіку і культурою теж займаються. Чим займається в цей час держава, я зовсім не розумію».
Попри те, що Сергій Жадан на перше місце поставив таки увагу до України, а не власні заслуги, варто звернути увагу й на саму книжку, за яку автор отримав премію. Це «Месопотамія». Головний герой — місто Харків. З одного боку, воно зображене доволі реалістично, предметно, адже можна пізнати харківські локації, харківські вулиці, будинки, з другого боку, написано доволі універсально, адже в цьому місті можна пізнати риси будь-якого центральноєвропейського міста. «Мені завжди було цікаво писати про ландшафти, які не надто присутні в українській літературі, — каже Сергій Жадан. — Загалом книжка про любов, ніжність, відданість, закоханість як таку. А окрім всього іншого, про місто, в якому я живу вже чверть століття. Страшенно приємно, що про місто, яке я люблю, є можливість прочитати різними мовами. Тішуся, що це перші вірші, за які вручили премію «Ангелус». З одного боку, це роман в новелах, з другого, там є частина, яка складається з віршів».
Цікаво, що через це поєднання прози та поезії перекладачів книжки з української було двоє. Основну частину переклав Міхал Петрик, який, до речі, разом із Жаданом отримав нагороду для перекладача, а поетичною частиною займався знаний перекладач Адам Поморський. «Я перекладав багато книжок Жадана, тому вже трохи знаю його мову, — зазначив у коментарі «Дню» Міхал ПЕТРИК. — Якщо книжка добра, то вона й перекладається добре. Я був в Україні, був у Харкові і певною мірою розумію та відчуваю сюжет».
МИКОЛА РЯБЧУК: «ЯКЩО ХТОСЬ З УКРАЇНИ ДІСТАНЕ НОБЕЛЯ, Б’ЮСЬ ОБ ЗАКЛАД, ЩО ЦЕ БУДЕ ЖАДАН»
Вибір журі, до якого цього року увійшли Станіслав Бересь, Пйотр Кемпінські, Ришард Криніцький, Томаш Любєнскі, Кшиштоф Маслонь, Юстина Соболевська, Мірослав Спіхальські, Аджен Завада та Микола Рябчук, був, м’яко кажучи, несподіваним. Основною кандидатурою на перемогу напередодні вважали Ольгу Токарчук. Ця польська письменниця, відома й в Україні завдяки своїм «Бігунам» у перекладі Остапа Сливинського та виступам на фестивалях, цього року завершила свій opus magnum «Книги Якуба» — довгоочікуваний текст, який став неймовірно популярним у Польщі. Саме за «Книги Якуба» Ольга Токарчук буквально тиждень тому отримала престижну премію Nike. Можливо, цей фактор теж вплинув на рішення журі, адже дві нагороди за два тижні — нічого собі, так?
У своїй книжці Ольга Токарчук розповідає про малознаний у Польщі період кінця Речі Посполитої перед остаточним її розподілом. Це друга половина XVIII століття, яку вона описує з перспективи єретичного розкольницького руху в єврейському середовищі. Як в ексклюзивному коментарі «Дню» пояснює голова журі «Ангелуса» Микола Рябчук, довкола цього руху авторка вибудовує весь сюжет. Її герой — Якуб, провідник цього руху, є дуже контраверсійною постаттю, не зрозуміло, чи це справді віруюча людина, чи якийсь аферист-шахрай. «Єдине, мені здалося, що Ольга Токарчук назбирала такий колосальний матеріал, що їй трошки шкода було цей матеріал порізати-скоротити, — зазначає Микола РЯБЧУК, український публіцист та есеїст. — Вона забагато його впакувала, і, як на мене, там багато сюжетних розгалужень, які нікуди не провадять. Але якщо читач подолає перші 200 сторінок, то десь далі починається інтрига. Взагалі потужна проза, я вважаю, Ольга Токарчук теж могла би бути переможцем».
На думку голови журі, кожна книжка у фіналі по-своєму варта нагороди, навіть більше, майже всі книжки у півфіналі були варті нагороди. Можна собі уявити, якщо до чотирнадцятки не пройшла нобелівський лауреат Ельфіріде Єлінек.
Серед інших конкурентів Жадана був і Драго Янчар, який у книжці «Бачив її тієї ночі» подає цілу панораму життя Югославії передвоєнних та воєнних часів, і відомий в Україні Зємовіт Щерек із книжкою «Сімка». «Він, може, занадто молодий, і на нього дивляться як на літературного підлітка, — розмірковує Микола Рябчук. — Це проза трохи хуліганська, і можливо, це стримує поважних членів журі. Але я вважаю, що Щерек дуже перспективний. Це поки що не є проза з великої полиці, проте вона дуже дотепна і читається на одному диханні». До речі, сам Щерек у коментарі «Дню» розповів, що читає Жадана, вважає, що на літературному ринку важливу роль він відіграє вже давно: «Жадан написав багато чудових книжок, моєю улюбленою є «Гімн демократичної молоді», це геніальне видання. «Месопотамія» показує східну Україну, це відображення реальності».
Також у списку фіналістів опинився польський письменник Яцек Денель із книжкою «Мати Макрина». «Проза Денеля апокрифічна, — зазначає Микола Рябчук, — він бере долю героїні Макрини, яка є реальним історичним персонажем, ледь не канонізованим. На неї посилалися польські класики. Вона була взірцем цієї черниці-василіанки, яка не піддалася натиску російської влади після поділу Польщі, коли уніатська церква була заборонена в Росії. Яцек Денель описує страждання, які пережила ця черниця, переслідування і т.д. Але Карел Чапек зробив би з цього просто короткі апокрифи». Також у номінантах був Анджей Стасюк із книжкою «Схід». «Я був навіть дуже роздвоєний, — зізнається Микола Рябчук. — Мені дуже подобається Стасюк, а особливо «Схід». Це есеїстка, але вона дає настільки панорамне бачення Сходу метафізичного, це символ відсталості, забутості, а також дитинства».
Цікавим відкриттям цьогорічного «Ангелуса» став румунський автор Лучіан Дан Теодоровіч із книжкою «Матей Брунуль». Саме він дістав нагороду від читачів імені Наталі Горбаневської, яка ще два роки тому головувала в журі «Ангелуса». «Книжка Теодоровіча дає зріз життя сталінської тоталітарної Румунії, де диктатура була чи не одною з найстрашніших. Дуже пізнавальна, добра книжка. Я про кожну можу сказати багато чого доброго, — каже Микола Рябчук. — Проте Жадан був на висоті. Він поєднує в собі неймовірні речі — високу пронизливу поетичність та екзистенційне відчуття обмеженості життя, коли висловлюється про життєві таємниці. Це дуже добре написана життєва проза. На контрастах виходять колосальні ефекти, коли, з одного боку, маєш це буденне життя, несимпатичне, часом кримінальне, а з другого, якісь поетичні злети. Це мінімалізм стилю. Я вважаю, що це блискучий письменник, і якщо хтось з України дістане Нобеля, б’юсь об заклад, що це буде Жадан. Тут я не мав жодного сумніву, більшість людей підтримала цю кандидатуру. Мабуть, відіграло роль і те, що він представляє якусь іншу Україну, яку в Польщі не дуже знають. Це Східна Україна, але справа в тому, що це міська Східна Україна. У нас якщо місто, то галицьке, у крайньому разі — Київ, або ж сільська рустикальна проза. Східноукраїнське місто не присутнє в українській літературі. Проза Жадана — добра, високоякісна література. І я вважаю, що це письменник з європейською перспективою, ба більше — світовою перспективою». Так, Жадан переміг із шістьма голосами проти трьох, залишивши позаду інших претендентів. Через кілька годин після вручення Сергій Жадан, разом із статуеткою Еви Россано та 150-ма тисячами злотих, полетів назад у Франкфурт, далі працювати, розповідати — про себе, про Україну.
