Турецькі аналітики говорять про 16 квітня як про останню надію для Туреччини все ще залишитися на шляху демократії.
Адже саме у цей день відбудеться конституційний референдум, на якому люди повинні будуть відповісти на дуже просте запитання: «так» або «ні» розширенню повноважень президента Реджепа Таїпа Ердогана та переходу від парламентської республіки до президентської. Тим самим вирішивши політичне майбутнє своєї країни на найближчі роки, а скоріше за все, як мінімум, на одне десятиліття.
НОВА КОНСТИТУЦІЯ ТА ПРЕЗИДЕНТСЬКА РЕСПУБЛІКА
Турецькі опозиційні лідери називають майбутній референдум, ініційований партією президента Туреччини — «Партія справедливості та розвитку» (AKP), — «султанатом без трону» та найбільш радикальною політичною зміною сучасної Турецької Республіки з 1923 року.
Парламентська модель правління буде замінена президентською. Президент Ердоган буде одночасно головою держави та головою уряду. Хоча експерти говорять, що цей референдум просто закріпить де-юре те, що вже й так відбулося де-факто. Оскільки президент Туреччини вже давно розширив свої повноваження за конституційні рамки.
Ініціатори референдуму аргументують такі зміни до конституції прикладом Сполучених Штатів, де одна гілка влади контролює іншу та діє славнозвісна система рівноваги між виконавчою, законодавчою та судовою владою (checks and balances system). І у разі перевищення президентом своїх повноважень своє слово скажуть Конгрес і Верховний суд.
Проте Венеційська комісія вже заявила, що подібний приклад не спрацює в Туреччині. У нещодавно опублікованому звіті представники комісії побачили мало схожого між цією пропозицією та американською моделлю, підкресливши, що поправки до конституції лише підсилюють владу президента і аж ніяк її не розподіляють.
РОЗШИРЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ
Законодавча сила парламенту зменшується, і президент зможе обходити його в прийнятті законів.
Зараз президент має право повернути закон на його перегляд, але парламентарії мають право обійти його поправки простою більшістю. За новою конституцією, потрібна лише абсолютна більшість.
Президент особисто формує уряд, призначає та звільняє міністрів без згоди на це парламенту.
Бюджет і питання національної безпеки опиняються в президентському підпорядкуванні.
Посада прем’ера нівелюється, і президент може особисто призначати одного чи декількох віце-президентів.
Президент матиме змогу бути партійним. Незважаючи на те, що чинна конституція вимагає від голови держави бути нейтральним, у Туреччині говорять, що цей пункт давно було порушено, коли президент Ердоган неодноразово агітував за свою партію, вже будучи на своїй посаді.
Парламент матиме певну силу. Наприклад, у проголошені війни, але не матиме змоги контролювати виконавчу владу.
Процес імпічменту дуже складний і вимагає абсолютної більшості парламенту та згоди Конституційного суду. Проте саме президент призначає членів суду.
Президент матиме змогу призначати чотирьох із 13 членів Ради суддів і прокурорів Туреччини, яка є найвищим судовим органом країни. На додачу до міністра та секретаря, які також входять до складу ради. Решту обирає парламент.
Венеційська комісія вже попередила, що, по суті, президент контролюватиме всіх членів ради, якщо його партія отримає більшість у парламенті.
На думку організації «Репортери без кордонів», для Туреччини, де рівень судової незалежності значно впав та яка зараз посіла 151-е місце із 180 країн, за їхнім власним рейтингом свободи преси, така розширена влада президента буде смертним вироком для демократії.
Парламентські вибори відбуватимуться кожні п’ять років замість чотирьох, як зараз. Президент зможе залишатися на посаді максимум на два терміни, але, по факту, в разі дочасних виборів можливий і третій термін також.
Пропоновані зміни мають бути активовані 2019 року, й після цього, за оцінками аналітиків, президент Ердоган зможе залишатися при владі до 2029-го.
ТУРЕЦЬКО-ЄВРОПЕЙСЬКІ ВІДНОСИНИ
Ще рік тому Туреччина та Європа домовлялися про взаємну співпрацю.
Канцлер Німеччини Ангела Меркель приїздила до Туреччини, щоб укласти так званий договір щодо мігрантів, згідно з яким країна погоджується допомогти Європі з прийняттям мігрантів. Натомість Туреччина отримує фінансову та політичну підтримку, а також довгоочікувану лібералізацію візових обмежень з Європою.
Після невдалого турецького перевороту в липні 2016-го та масових арештів чинною владою турецької інтелігенції, журналістів, викладачів, суддів, та взагалі будь-кого, хто, на думку влади, може представляти для них загрозу, дипломатичні відносини між Туреччиною та Європою значно охололи, й обіцяного країна так і не отримала.
Остаточно зіпсованими турецько-європейські відносини стали після скандалу з недопущенням турецьких міністрів і можновладців до Нідерландів, Австрії та Німеччини, які приїхали агітувати підтримати президента Ердогана на майбутньому референдумі.
Для Туреччини було надзвичайно важливо провести агітацію в Європі, адже загалом там проживає 2,5 млн потенційних виборців, які можуть переломити результат не на користь чинного президента.
За останніми опитуваннями, 51% турецького населення відповіли — «ні» і 49% — «так» новій конституції. Тобто суспільство розділене майже навпіл, і кожен голос відіграє свою роль.
Найбільша турецька діаспора — у 1,4 млн людей — у Німеччині. Голосування розпочалося 27 березня й завершилося 9 квітня в усіх турецьких консульствах.
Після заборони агітації в Європі президент Ердоган назвав владу Нідерландів нацистською, що, на думку європейських лідерів, вже перейшло усілякі межі.
Так, новобраний президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр у своїй промові до парламенту сказав, що зараз Туреччина ризикує всім, що вона збудувала: «Президент Ердоган, ви ризикуєте всім, що побудували до цього. Заберіть назад своє неймовірне порівняння з нацистами, поважайте закон, свободу медіа, журналістів та не розривайте зв’язок з тими, хто хоче бути вашими партнерами».
Він також закликав звільнити німецького журналіста Деніза Юджела, який був затриманий турецькою владою та звинувачений у тероризмі.
ЯКЕ ЗНАЧЕННЯ МАТИМУТЬ РЕЗУЛЬТАТИ ТУРЕЦЬКОГО РЕФЕРЕНДУМУ ДЛЯ УКРАЇНИ?
Виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос говорить, що хоч якими б були результати референдуму, вони ніяк не позначаться на турецько-українських відносинах. «Наразі в нас нормальні, динамічні, хороші відносини з Туреччиною. Особливо після нещодавнього візиту Гройсмана і підписання договору про візову лібералізацію. Ми співпрацюємо з Туреччиною у військовій сфері та авіабудівництві. Тобто ситуація з Росією ніяк не впливає на українсько-турецькі відносини.
Звісно, існує можливість напруження в самій Туреччині після референдуму, якій може бути не до співпраці з Україною. Але там проблема в іншому. Противники референдуму визнають його, якщо проголосує понад 60% виборців, неважливо чи то «за», чи «проти». Зараз же опитування показують, що їх менш ніж 60%. Тому є ризик звинувачень у фальсифікаціях. Та я не думаю, що може статися щось серйозне. Час протестів у Туреччині вже минув».
Отже, хоч яким би був результат турецького конституційного референдуму 16 квітня, він не вирішить хронічну нестабільність держави, не вилікує глибоку соціальну прірву між населенням, не відновить занепадаючу економіку та не закінчить міжнародну ізоляцію. Саме так вважають багато турецьких аналітиків.
За їхніми оцінками, у разі, якщо люди не підтримають нову конституцію, президент Туреччини оголосить дострокові парламентські вибори, сподіваючись, що його «Партія справедливості та розвитку» (AKP) переможе на них.
Таким чином, навіть при імовірності, що негативний для президента результат розв’яже руки опозиції та критикам, парламентська більшість партії президента Ердогана гарантує йому перебування при владі й надалі.
