Хоча вже існує безліч різножанрових творів, присвячених королеві Франції, доньці київського князя Ярослава Мудрого — Анні, у форматі коміксу, або «стрічки малюнків», як це називається французькою, її біографію представляють вперше. Цей жанр поки не набув достатньої популярності в Україні, але ініціатори виставки «Мальована стрічка» (проходить у Національному заповіднику «Софія Київська») переконують, що така подача історії зорієнтована передусім на молодшого споглядача, головний критерій сприйняття якого — зацікавленість формою. «Мікс історії та міфу», зосередження на творчості, а не на документації фактів — так творці окреслюють свою ідею.
«СПРОБА ОЖИВИТИ АННУ»
Проект у вигляді 14 картин-оповідок про різні віхи життя Анни — від дитинства до її останніх днів — об’єднав чотирнадцятьох мисткинь із Києва, Полтави та Волині. На його підготовку пішло близько півроку. Передусім — робота художниць, потім написання тексту та його стилізація і нанесення на готові полотна. Художнім оформленням тексту займалася Світлана Міхно, а відповідальною за написання текстової частини стала відома українська письменниця Дзвінка Матіяш. Сам проект вона називає «спробою оживити Анну Ярославну», хоча зазначає: це було непросто через значну віддаленість у часі.
«Людям, які жили тисячу років тому, важливо, що ми про них пам’ятаємо. Цей проект — своєрідний місток між тим, що було у минулому, і тим, що є зараз. Ми намагаємося схопити усі деталі, щоб показати: ми усі дуже схожі — що зараз, що тоді, нас об’єднують подібні речі. Ми так само боїмося хвороб і невдач, так само шукаємо опори», — розмірковує письменниця.
«НАВІТЬ У НАДЗВИЧАЙНОЇ ЖІНКИ БУЛО ЗВИЧАЙНЕ ЖИТТЯ»
Ідея створення проекту належить київській художниці та архітектору Ксенії Ларелі. Її картин на виставці дві: «Давній Київ» (про дитинство Анни Ярославни на тлі життя древньої столиці) та «Династичні клопоти» (про сватання, у зв’язку з яким до княжого двору прибувають французькі посли). Важливу роль у цих творах відіграють символічні деталі. Так, мисткиня звертає увагу на те, що на першому полотні зобразила маленьку Анну в образі Оранти, берегині. А на другому зафіксувала момент прощання героїні з Києвом, коли вона лишає на стінах Софії Київської своє ім’я, — цей її автограф можна побачити і сьогодні.
Прикметно, що кожна з художниць обирала близькі собі сюжети і намагалася зобразити обрані фрагменти максимально оригінально, показати нетривіальний погляд на життя Анни.
«Нам у цьому проекті дали волю, не обмежену жодними концептуальними рамками. Лишень попросили: не дивіться фільми, не зважайте на інші картини — маєте побачити героїню своїми очима, пропустити її життя через себе», — говорить авторка картини «Королівська родина» Ольга Машевська. До слова, це полотно дає дещо незвичне розуміння образу Анни — не як королеви, мудрої правительки, яка зробила значний внесок у розвиток Французької держави, а як жінки та люблячої матері чотирьох дітей. «Я прагнула показати, що навіть у цієї надзвичайної жінки було звичайне жіноче життя», — пояснює авторка. Додає, що цей сюжет їй особливо близький та зрозумілий, адже сама має дітей і, до того ж, керує студією дитячої творчості.
Мисткині охоче діляться враженнями від роботи над проектом, запевняють, що працювалося легко та із задоволенням. Наприклад, Ольга Гальчинська, авторка картин «Вінчання» і «Коронація», впевнена, що «сюжет сам знайшов її». На полотні Ольги зображено епізод, коли Анна присягає на книзі, яку привезла з Давньої Русі, з бібліотеки батька, — на Реймському Євангелії. «Річ у тім, що коли я навчалася у художній академії, мій дипломний проект був «Бібліотека Ярослава Мудрого» — і це цілком «моя» тема!» — ділиться художниця.
ЮНІСТЬ І «НЕКАНОНІЧНІСТЬ»
Стильових обмежень, як і тематичних, не було жодних. Творці проекту розповідають, що спершу була задумка об’єднати всі картини спільними елементами орнаменту, але потім відмовилися від такої ідеї — щоб повністю зберегти авторський стиль. Це дало можливість долучати до проекту авторів, які працюють у власних «неканонічних» техніках. Серед них — наймолодша учасниця, одинадцятирічна Наіна Зайцева («Навчання та розваги»), яка малювати навчилася сама. Дівчина з усмішкою розповідає про те, що до цього її двічі виганяли з мистецьких студій за той самий «вільний стиль».
Ще одна юна учасниця, Анастасія Тараненко, створила картину «Графиня де Крепі» про маловідомий епізод з життя Анни — її другий шлюб після смерті чоловіка з графом Раулем де Крепі. Каже, що не злякалася навіть того, що в самої бракує життєвого досвіду, щоб відчути такий сюжет. Однак впевнена, що сюжети про справжнє кохання — це завжди красиво.
Презентація виставки у вежі Анни Ярославни на території «Софії Київської» за участю ансамблю юних домристів однієї з київських музичних шкіл, яку, до речі, приурочили до Дня закоханих, здається красивою і правильною спробою хоча б на короткий час відновити зв’язок часів. Ініціатори проекту певні, що він матиме майбутнє, зокрема покладають надію на те, що ним зацікавляться українські дитячі видавництва і його можна буде розширити до дитячого графічного роману.
