Лівий берег Києва також знаходився під атакою російських військ, які сунули з Чернігівської та Сумської областей. Ці два регіони суттєво допомогли столиці у стримуванні рашистів, проте левова частина орків все одно дісталася Київщини і намагалася прорватися до найбільшого міста України. Це їм не вдалося, проте руйнування та горе на Київщину вони принесли сповна.
Ще в перший день війни ворог, як відомо, обстріляв ракетами всю територію України, зокрема поціливши у військове містечко в Броварах, яке примикає до столиці з північно-східного напрямку. В подальшому ракетні обстріли продовжилися, останній з яких був буквально 17 квітня, коли російська армія атакувала інфраструктурні об’єкти. В Бровари противник зайти так і не зміг, але окремі села району пережили місячну окупацію. Так само як і передмістя північно-західної частини Києва, де рашисти на весь світ показали себе як армія вбивць, насильників і мародерів.
Тікаючи з Київської області (аналогічно з Чернігівщини та Сумщини), бандити скоїли ще однин вид злочину – залишили по собі тисячі вибухонебезпечних предметів. Це створює велику проблему для громадян, які поступово повертаються до своїх осель, та в цілому для життєдіяльності країни. Наприклад, поки не ліквідовані нерозірвані боєприпаси, поля неможливо засіяти, або поки не розміновані дороги і стежки, по ним неможливо проїхати чи пройти.
Аби зафіксувати як проходить розмінування і відновлення зруйнованих об’єктів інфраструктури, а також зафіксувати злочини російських військових, журналісти побували на одному з таких об’єктів. «Ми знаходимося в Калитянській громаді Броварського району поруч із населеним пунктом Бервиця, - інформує ЗМІ начальник військової адміністрації району Павло Проскочило. - В даній громаді налічується шість населених пунктів, в трьох з яких були окупанти. В цих селах відбувалися бойові дії, в наслідок чого на відповідних територіях залишилося багато вибухонебезпечних предметів. Тому проблема номер один зараз – це розмінування».
Загальну інформацію по країні надає директор Департаменту реагування на надзвичайні ситуації Державної служби з надзвичайних ситуацій України Володимир Демчук: «Внаслідок російської агресії наша країна сильно забруднена вибухонебезпечними предметами. Попередньо – це 300 тисяч квадратних кілометрів. Це фактично половина держави. Тому з перших днів російського вторгнення піротехніки ДСНС приступили до очищення територій від мін та боєприпасів. Щоденно наші підрозділи залучаються до розмінування і очищення територій біля 200 разів. Щоденно ми знешкоджуємо та очищуємо до 1,5 тисяч боєприпасів. В цілому, починаючи з 24 лютого нашими піротехніками вже обстежено близько 12 тисяч гектарів територій, під час чого було виявлено та знешкоджено 71 тисячу вибухонебезпечних предметів. Найбільш забрудненими територіями є Київська, Чернігівська, Сумська області і ті регіони на сході та півдні країни, де зараз тривають активні бойові дії. Сьогодні ми знаходимося на об’єкті, де піротехніки забезпечують супровід державних робіт по відновленню мостового переходу через річку Трубіж. Під час наступу окупантів тут був зруйнований міст, після чого вони організували тимчасову переправу для своєї техніки. Наразі вже почалися підготовчі роботи з відновлення мосту».
Неподалік бачимо роботу піротехніків, які дістають з ґрунту черговий боєприпас та переносять його на спеціально відведений майданчик, де також можна побачити залишки військової форми та взуття окупантів. «Ви бачите лише невелику частину того, що знаходиться на нашій землі – це танкові, осколково-фугасні та кумулятивні снаряди, ручні гранати та протитанкові міни, - розповідає начальник управління реагування на надзвичайні ситуації Головного управління ДСНС України у Київській області Анатолій Врублевський. - Звідти всі ці небезпечні предмети вивозяться або на майданчик для знищення, або на майданчик для подальшого сортування. Ворог застосовував проти нас всі види боєприпасів, які існували в Радянському Союзі, або були створені вже за часів сучасної Росії, як наприклад ракети "Калібр", що мають велику дальність польоту. Також ворог використовує протипіхотні міни, які заборонені Женевською конвенцією. Крім залишків артилерійських снарядів, росіяни всюди залишають вибухонебезпечні пастки, зокрема в житлових будинках, де вони проживали. Наприклад днями був зафіксований випадок мінування дитячого ліжка – під подушкою знаходилася граната. Таких пасток дуже багато. Загалом в Київській області вже знешкодили більше 18 тисяч вибухонебезпечних предметів».
До згаданого села Бервиця рукою подати, але проїхати через зруйнований міст ми не можемо, тому доводиться вертатися назад на трасу і робити великий крюк, аби заїхати в населений пункт з іншої сторони. В Бервицях нам розповіли про чергові злочини рашистів. В Броварському районі так само мали місце – розстріли, зґвалтування, катування та грабіж, як і в Бучі, Ірпені чи Бородянці, але не в таких великих масштабах. Хоча це, абсолютно не знімає відповідальність і необхідність покарання злочинців. Частину з них кара настигла на місті: українська земля – це останнє що вони побачили у своєму житті. Одну з таких локацій нам продемонстрували на місці. Там ворог сховав більше десяти одиниць військової техніки в одному з місцевих домоволодінь та городів, серед дерев та покинутих хат, де ніхто не мешкав. Проте сховати її від українських військових рашистам не вдалося. Техніка точним попаданням була знищена нашою артилерією. Тепер вся ця територія нагадує маленький армагеддон.
«21 квітня почалося відпрацювання населеного пункту Бервиця, яке з 2 по 30 березня знаходилося під окупацією. Тут було місце дислокації військової техніки ворога та цивільне приміщення, яке використовувалося ним в якості штабу, - розповідає заступник начальника Головного слідчого управління національної поліції України Артур Добросердов. – Під час окупації в селі перебувало близько 120 мешканців (всі вони є свідками), близько 30 домоволодінь було зруйновано, пограбовано магазин, вивезено майно мешканців. Одного з них росіяни катували, бо вважали, що він підраховує їхню техніку, а потім вбили. Ще один чоловік, який охороняв сільськогосподарську техніку, загинув в наслідок ворожого обстрілу».
Загальна ж інформація наступна. «З початком війни слідчими Нацполіції розпочато більше 8 тис. кримінальних проваджень про злочини, які вчинені військовослужбовцями російської федерації. 2,5 тис злочинів зафіксовано на території Київської області, - продовжує Артур Добросердов. - Наразі ми працюємо на деокупованих територіях, де місцевість вже розмінована і є можливість проводити слідчі дії. Нами напрацьований алгоритм, який включає в себе – встановлення осіб, які перебували в населеному пункті під час окупації з числа рашистів, розшук осіб, які загинули під час окупації, які були піддані насильству, фіксування руйнування майна, крадіжки майна, а також місця перебування ворожої техніки. Для виконання цього завдання залучаються сили з інших регіонів країни, які не були піддані агресії. Наприклад, сьогодні ми залучили криміналістів з Хмельницької області та Головного слідчого управління. Так само залучається співробітники ДСНС, піротехніки, військовослужбовці».
Поряд із попелищем згорілих будинків, дерев та ворожої техніки по сусідству проживає пані Прасковія (каже не пишіть – Параска). «Там спалено 13 одиниць техніки, - розповідає жінка. – Ми із сусідкою, собакою та сімома котами майже чотири години сиділи у погребі. Не можна було вийти, все вибухало і горіло, залізні двері підвалу стали гарячими від пожежі. Одна невелика хата, яку ми використовували як літню кухню, згоріла. Весь город був засипаний осколками (якийсь добрий хлопець допоміг мені їх зібрати). Звичайно, вони приходили і до мене. Перші з них були більш-менш порядні, якщо в даному випадку можна використати це слово: не били, не насилували, не залякували, просто просили їсти, взуття, одяг. Я їм давала, а що робити, коли вони вже прийшли до мене у двір. Я стояла і трусилася, а вони мені кажуть – «бабушка, не бойтесь, мы вас не тронем». Пізніше сюди прийшли буряти чи хто вони, то ці вже поводили себе більш агресивно. У сусіда тут недалеко знайшли вино, понапивалися, зчинили пожежу. Люди зібралися, хотіли гасити полум’я, але вони не дали – почали стрілити вгору, перед ногами і кричали, щоб всі розійшлися. Особисто у мене вони нічого не взяли, а от у сусіда, бачила, і диван, і крісла тягли на БТРі. У сусідки взяли мікрохвильову, ноутбук…».
Тим часом, в центрі села зібралася невелика група місцевих мешканців, які розповіли що таке життя під окупацією. «Вони весь час казали про 15 бригаду, яка мала досвід бойових дій в інших країнах, і яку інші російські підрозділи боялися. Ці були більш старші і досвідченіші, а інші – молоді хлопці, - каже пані Валентина. - Позабирали у нас телефони, перевіряли всіх, ходили по хатах, шукали їсти, забирали чоловічий одяг, щоб було у що перевдягатися. Тут в центрі у них був штаб, куди вони брали наших хлопців, перевіряли, допитували, роздягали догола. Одного хлопця вони забрали з дому, тримали в погребі, допитували і вбили. Особливо перевіряли людей, коли були домовленості про "зелений коридор" для виходу мешканців з села. Багато хто намагався виїхати, але вони не всіх пускали, казали – сидіть у погребі, бо вас будуть бомбити. Насправді ж, вони не хотіли, щоб населення від’їжджало, адже ми були для них живим прикриттям. Ой, натерпілися ми, було тяжко. Всі досі бояться, щоб вони знову не прийшли».
Щоб цього не трапилося, сьогодні країна продовжує боротися на своїх східних та південних територіях, де тривають запеклі бої з противником. Більш того, звільнені території, зокрема Київщина, не сидять склавши руки, а укріплюється. Рашисти вже не мають сил для нового наступу на північ України, але ми маємо бути готовими до будь-яких подій, тим більше своє божевілля вони вже продемонстрували.
