Гості з минулого

Міська пам’ять і щоденне життя — в фотопроєкті Миколи Тимченка

Твіт

6 березня, 2020 - 12:38

Вулиця Велика Житомирська 17/2. Меморіальна табличка Павлу Альошину на будинку житлового кооперативу «Радянський лікар», одному з перших багатоквартирних житлових будинків, зведених у радянський час у Києві. Споруджений у стилі конструктивізму за проектом архітектора Павла Альошина. Сам архітектор проживав у п'ятикімнатній квартирі № 22 на другому поверсі у лівому крилі будинку в 1930—1961 роках.1979 року на фасаді будинку встановлено меморіальну бронзову дошку з горельєфним портретом Павла Альошина (скульптор В'ячеслав Клоков, архітектор Анатолій Ігнащенко).
Вулиця Богдана Хмельницького, 42. У 1971–2002 роках тут жив і працював лікар, академік і громадський діяч Микола Амосов. Тут же встановлена меморіальна дошка на його честь (бронза; барельєф; скульптор Григорій Хусід).
Вулиця Володимирська, 14. Дошки: Глущенку Миколі Петровичу, народному художнику СРСР, на фасаді будинку, де він жив і працював в 1944–1977 роках; бронза, барельєфний портрет; скульптор Б. С. Довгань, архітектор Ф. І. Юр'єв Бучмі Амвросію Максиміліановичу, українському акторові та режисеру, професору, народному артисту СРСР, на фасаді будинку, де він жив в 1944–1957 роках; бронза, граніт; скульптор А. А. Шапран, архітектор В. І. КорнеєваКасіяну Василеві Іллічу, на будинку, де він жив і працював в 1944–1976 роках; бронза, горельєфний портрет; скульптор О. О. Ковальов Шумському Юрієві Васильовичу, на будинку, де він жив у 1944–1954 роках; граніт, барельєф, скульптор І. П. Кавалерідзе, архітектор Р. П. Бикова Касіяну Василеві Іллічу, на будинку, де він жив і працював в 1944–1976 роках; бронза, горельєфний портрет; скульптор О. О. Ковальов
Вулиця Хрещатик, 15. У 1952—1970 роках у Києві жив Анатолій Міхньов, директор інституту клінічної медицини імені академіка М. Д. Стражеска.
Вулиця Гоголівська, 37/2. Борис Шарварко. Режисер фестивалів, концертних програм, театралізованих вистав Професор. З ім'ям Бориса Шарварка, який був режисером усіх головних офіційних концертів та масових заходів в Україні, пов'язують явище псевдофольклорної української культури кінця XX початку XXI століття, відоме під назвою «шароварщина».[2][3] Політолог Микола Томенко стверджує[4], що саме Борис Шарварко сформував в Україні та поза її межами образ малоросійської культури. 17 травня 2009 року в Києві була відкрита меморіальна дошка митцю на будинку, де він прожив з 1985 року до самої смерті, за адресою Гоголівська вулиця, 37/2. Cкульптор Олексій Чепелик.
Вулиця Богдана Хмельницького 68. Знаменитий будинок «Роліт» (РОбітники ЛІТератури). На будинку, де Вадим Собко жив жив з 1935 по 1981 рік, йому встановлено бронзову пам'ятну дошку (барельєф; скульпторА. В. Кущ, архітектор П. П. Купрій). Друкувався з 1930 року: збірки поезій «Погляд вперед» і «Тракторобудні» (1932), «Мій товариш» (1933), поема «Мікрон» (1934) та інші, нарисів і оповідань — «Монтажники» (1931), «Люди риштовань» (1933) та інші. У дальших творах порушує проблеми будівництва, моралі: «Біле полум'я» (1952), «Звичайне життя» (1957), «Нам спокій тільки сниться…» (1959).
Вулиця Стрілецька 28. Василь Кричевський. Український маляр, архітектор, графік. Побіч малярства, у якому Василь Кричевський був типовим представником ліричного «українського імпресіонізму», графіки, де він пов'язував сучасність із здобутками книжкових прикрас 17-18 століть, виконавши в цьому дусі, між іншими цінними працями, проект прийнятого Центральною Радою українського державного герба, його вважають творцем нового українського стилю в архітектурі.
Вулиця Михайла Коцюбинського, 2. Василь Швець Помер «найземніший», як сам він себе назвав, поет на сімдесят п'ятому році життя у Києві 1993 року. На будинку, що на вулиці Михайла Коцюбинського, де жив поет, встановлено меморіальну дошку. Таож у будинку проживали письменники В.М. Сосюра, В.С. Кучер, М.М. Ушаков, Ю.І. Чорний-Діденко, Натан Рибак, Петро Панч.
Вулиця Володимирська, 28. Віктор Васнецов. Художник. На початку 1885 року отримав від Адріяна Прахова запрошення взяти участь в розписі щойно збудованого Володимирського собору в Києві.Дошку встановлено на будинку де він жив в 1885–1896 роках; граніт, барельєф; скульптор О. О. Супрун, архітектор В. І. Корнеєва
Вулиця Хрещатик, 13. Віктор Добровольский. В 1939–1964 роках — актор Київського українського драматичного театру ім. І.Франка. В 1964–1984 роках — Російського драматичного театру імені Лесі Українки. В кіно знімався з 1930 року. В 1985 році в Києві на будинку по вулиці Хрещатик, 13, де в 1951–1984 роках жив актор, було встановлено бронзову меморіальну дошку (скульптор Б. С. Довгань, архітектор А. С. Тамаров; в 1989 році замінена на іншу; бронза; скульптор А. С. Фуженко, архітектор Т. Г. Довженко)
Вулиця Хрещатик, 15. Віктор Некрасов. Письменник і дисидент. 12 березня 1974 Некрасов дав інтерв'ю кореспонденту газети «Нью-Йорк таймс», в якому заявив, що йому відмовлятимуть у публікації робіт, доки він не візьме участі у засудженні О. Солженіцина. 15 липня того ж року перший секретар ЦК КПУ Щербицький особисто інформував ЦК КПРС про «антирадянську діяльність» письменника В. Некрасова та його дружини Г. Базій.1974 — виїхав у еміграцію. Жив у Парижі, працював на Радіо «Свобода», мандрував, писав. Дошка скульптора В. Є. Селібер.
Вулиця Московська, 30. Тут письменник Євген Гребінка зупинявся під час своїх візитів до столиці.
Вулиця Пушкінська, 8а. Григорій Амбарцумян.
Вулиця Льва Толстого, 5. Григорій Верьовка. Композитор та хоровий диригент.На будинку, де в 1949–1964 роках він жив і працював; бронза; барельєфний портрет; скульптор Е. М. Фрідман, архітектор М. К. Іванченко
Вулиця Михайла Грушевського, 16. Григорій Майборода. композитор, браткомпозитора Платона Майбороди, батько співака Романа Майбороди. Дошка авторства скульптора О. П. Скобліков
Вулиця Січових Стрільців, 24. Коновальцю Євгену,полковнику Армії УНР та командиру Січових Стрільців. 22 січня 2017 року в Києві по вулиці Січових Стрільців, 24, де у 1918 році були касарні Січових стрільців, відкрита меморіальна дошка. Автор композиції — скульптор Олександр Михайлицький.
Вулиця Пушкінська, 20. Зоя Гайдай, українська співачка (сопрано), народна артистка УРСР (1940), народна артистка СРСР (1944). Дочка відомого фольклориста та хорового диригента Михайла Гайдая (1878—1965). Серед вихованців Зої Гайдай — Людмила Божко, Ганна Колесник-Ратушна. Володіла міцним і водночас гнучким голосом красивого тембру широкого діапазону. Дошка встановлена на фасаді будинку, де вона жила у 1938–1965 роках; граніт; барельєф; скульптори П. Ф. Кальницкий, П. П. Остапенко, архітектор Я. Ф. Ковбаса.
Вулиця Михайла Грушевського, 4. Іван Білодід. Український мовознавець, педагог, академік. Іван Білодід, бувши міністром освіти УРСР, став упроваджувачем закону про народну освіту 1959 року, де було зафіксоване положення про факультативність вивчення української мови в школах УРСР. Іван Білодід у своїх працях розкривав тему так званої «гармонійної» національно-російської двомовності,[2] що стала однією з головних наукових тем мовознавчих інституцій та закладів Академій наук республік СРСР. З участю І.Білодіда посилено розробіток наукової програми «Роль російської мови як засобу міжнаціонального спілкування», в Києві виходять його праці: «Ленинская теория национально-языкового строительства»
Вулиця Велика Васильківська 12б. У цьому будинку у 1954 - 1978 роках жив скульптор Іван Кавалерідзе. Дошку, створену скульптором Людмилою Кулябко-Корецькою, встановили у 1987 році. На дошці – фігурка пам’ятника Артему у місті Бахмут, знищеного під час Другої світової війни.
Вулиця Прорізна, 1/30. Костянтин Побігайло, міністр енергетики і електрифікації Української РСР. У 2006 року в Києві на фасаді будинку, де він працював, встановлена пам'ятна дошка. Встановлена пам'ятна дошка також у місті Горлівці на будинку Донбаської електричної системи. У Вовчанську йому встановлено погруддя.
Вулиця Богдана Хмельницького 68. Знаменитий будинок «Роліт» (РОбітники ЛІТератури). На фото дві з 27 табличок, що є на будинку, Леонід Коваленко (український літературознавець, літературний критик) та Петро Панч ( український письменник, член «Плугу», ВАПЛІТЕ, ВУСПП. Сотник Дієвої Армії УНР). У різні часи тут мешкали близько 130 літераторів, а також деякі відомі діячі мистецтв. Роліт — абсолютний рекордсмен в Україні за кількістю меморіальних дощок на фасаді (27). Будинок проектували архітектори Петро Костирко та Василь Кричевський. Відомі мешканці: Борис Антоненко-Давидович (кв. 24, 53), Микола Бажан (кв. 31), Олексій Ватуля (кв. 39), Леонід Вишес’лавський (кв. 74), Остап Вишня (кв. 21), Сава Голованівський (кв. 55), Андрій Головко (кв. 71), Олесь Гончар (кв. 65), Давид Гофштейн (кв. 62), Наум Тихий (кв.31), Марія Донець-Тессейр (кв. 78), Любов Забашта (кв. 68), Оксана Іваненко (кв. 6), Іван Кочерга (кв. 4), Іцик Кіпніс (кв. 37), Олександр Копиленко(кв. 72), Олександр Корнійчук (кв. 15), Іван Кулик (кв. 46)
Вулиця Архітектора Городецького, 11-а. Мар’ян Крушельницький. Актор, театральний режисер, професор, один із фундаторів українського театру. Автори дошки скульптор Б. Є. Климушко, архітектор А. Кулагін
Вулиця Десятинна, 10. Михайло Врубель. Український та російський художник-символіст дансько-польського походження. Визначний майстер акварельного і олійного малярства. Робив ілюстрації до книжок, монументальні роботи, портрети, захоплювався сценографією. Таблику встановлено на фасаді будинку, де він перебував у 1884–1889 роках під час роботи над ескізами для розпису Володимирського собору. роках; граніт, барельєфний портрет; скульптор І. П. Кавалерідзе, архітектор Р. П. Бикова.
Вулиця Володимирська, 14. Михайло Лисенко. скульптор, академік, народний художник . Інвалід з дитинства — внаслідок туберкульозу кісток мав горб на спині, після перелому ноги кістки зрослися неправильно, нога не згиналася у коліні та була коротша за іншу на 12 см. До 80-ліття з дня народження Михайла Григоровича Лисенка на домі, за адресою Велика Житомирська 8/14, де жив Лисенко, була відкрита меморіальна дошка, автором якої був його син Богдан Лисенко.
Вулиця Архітектора Городецького, 17/1. Наталя Ужвій, українськарадянська акторка театру і кіно. У 1925—1926 роках працювала в одеській «Держдрамі», у 1926—1934 роках — у «Березілі», далі в Харківському українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка і з 1936 — у Київському Державному Академічному Українському Драматичному Театрі ім. І. Франка. Найяскравіше талант Ужвій розвинувся в «Березілі». У репертуарі Ужвій близько 213 ролей у театрі і 20 в кінофільмах.
Український поет, прозаїк, перекладач, лауреат премії ім. Павла Тичини. На будинку по вул. Михайла Коцюбинського, 2 у Києві у 2006 р. встановлено меморіальну дошку. Скульптор Олександр Кузьмін. На батьківщині Наума Тихого в Ємільчиному його іменем названо одну із центральних вулиць. український поет, прозаїк, перекладач, лауреат премії ім. Павла Тичини.
Вулицуя Михайла Грушевського, 9. Олександр Бойченко. письменник і комуністичний діяч. Валерій Лобановський — племінник (син сестри) Олександра Бойченка. Дошку встановлено на фасаді будинку де в 1944–1950 роки жив і працював письменник; бронза, граніт, барельєфний портрет; скульптор В. Н. Оснач, архітектор І. Л. Шмульсон
Вулиця Хрещатик, 15. Ольга Кусенко, актриса, та Іван Нехода, поет та казкар Дошка встановлено на будинку, де Ольга жила у 1950–1997 роках, граніт. Також в цьому будинку прожив останні 11 років свого життя Іван, у 1972 році встановлено меморіальну дошку-барельєф із мармуру. Скульптори — Ксанфій Кузнецов та Василь Гнєздилов.
Вулиця Велика Васильківська, 6. Семен Скляренко, письменник, автор історичних романів та белетрист. У Києві мешкав у будинку письменників Роліт (1934—1952 рр.) та в будинку на Великій Васильківській вулиці, 6 (1952—1962 рр.). Степан Олійник, поет-гуморист і сатирик, журналіст.. За мотивами його сатиричного фейлетону «Пес Барбос», надрукованому в газеті «Правда» 1960 року, режисер Леонід Гайдай зняв свій відомий короткометражний фільм «Пес Барбос і незвичайний крос». 19 жовтня 1984 року в Києві, на фасаді будинку на вулиці Великій Васильківській, 6, де з 1952 по 1982 рік жив і працював письменник, встановлено бронзову меморіальну дошку (барельєф; скульптор А. В. Кущ, архітектори К. О. Сидоров, Г. А. Щербина).
Вулиця Олеся Гончара ,55б Сергій Лебедєв - вчений, академік, творець першого в континентальній Європі комп'ютера. На будівлі Інституту електродинаміки НАН України (колишній Інститут електротехніки АН УРСР), в корпусі якої з 1946 по 1951 рік працював Лебедєв, встановлено меморіальну дошку.
Вулиця Михайла Коцюбинського, 2. У 1937 – 1957 роках Володимир Сосюра мешкав у Києві в будинку письменників Роліт, а з 1957 року — в будинку на вул. М. Коцюбинського, 2, де йому згодом встановили пам'ятну дошку. В будинку також проживали письменники Василь Кучер, Микола Ушаков, Юрій Чорний-Діденко, Натан Рибак та Петро Панч.
Вулиця Мала Житомирська, 2. Тарас Шевченко. Дошку встановлено на стіні готелю «Козацький» з сторони вулиці Мала Житомирська; полімер, барельєфний портрет, скульптор І. П. Мельничук.
Церква Різдва Христового на Поштовій площі, збудована у 1809–1814 роках за проектом архітектора Андрія Меленського. Саме в цій церкві 6 (18) та 7 (19) травня 1861 року стояла труна з тілом Тараса Шевченка, яку перевозили із Санкт-Петербурга до Канева для перепоховання.
Вулиця Ольгинська, 2/1. Меморіальна дошка Гнату Юрі встановлена на фасаді будинку поруч із театром, де артист мешкав у 1944-1966 роках. Її відкрили в 1969 році (бронза, барельєф; скульптор Юлій Синькевич, архітектор Анатолій Сницарев).
Вулиця Велика Васильківська, 6. Юрій Дольд-Михайлик, в часи СРСР відомий своїми частково екранізованими романами, які героїзували розвідників, в цьому будинкі він жив і працював у 1952–1966 роках, дошка: граніт, портрет; скульптор К. В. Годулян, архітектор Р. П. Юхтовський та Остап Вишня, письменник, класик сатиричної прози XX століття. У своїх творах Остап Вишня найбільше атакував слабкості свої, своїх земляків, вважаючи, що «кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися». Започаткував новий жанр — усмішка. в цьому будинкі він жив і працював у 1952–1956 роках. Дошка: граніт; бронза; барельєфний портрет; скульптор М. Д. Декерменджі, архітектор І. Л. Шмульсон.
Вулиця Михайла Коцюбинського, 2. Юрій (В'ячеслав) Лукич Чорний Діденко. Народився в селищі Ханженкове Донецької області в сім'ї рудничного службовця. Працював каменярем на відновленні коксових печей, відгребальником і коногоном в шахті, культорганізатором в рудниковому клубі. Одночасно навчався в гірничопромисловому училищі. У ці ж роки на сторінках журналу «Забой» і «Гірник» почав друкувати свої перші вірші, а пізніше повісті. Олекса́ндр Миколайович Підсу́ха український поет, прозаїк, драматург, перекладач, громадський діяч. У 1952—1957 і 1980—1990 роках мешкав у Києві у будинку письменників Роліті, у 1957—1979 — в будинку на вулиці Михайла Коцюбинського, 2.
Вулиця Володимирська, 46. Михайло Скорульський український радянський композитор, піаніст, диригент, педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР (з 1947 року), кандидат мистецтвознавства (1940). Батько артистки балету Наталі Скорульської.

Спочатку вони — меморіальні таблички — впорядковували і формували простір довкола себе — строгий та урочистий. Тут стишували кроки або й зупинялися на кілька хвилин, щоб прочитати, хто жив і творив у цьому будинку, уявити, як люди, про яких ми читали в підручниках чи про яких чули в новинах, заходили в цей під’їзд, дивилися в ці вікна чи гуляли в скверику поряд. Щоб укотре відчути, що ходимо містом, на кожному кроці якого — цілі пласти історії.

Когось з цих людей знаєш, про когось уперше дізнаєшся з таблички на стіні будинку й одразу гуглиш, хто це. Інколи малюєш в уяві свою особисту мапу міста, на якій розставляєш важливі місця — тут жив улюблений письменник, а ось там творив улюблений композитор, а ось на цій вулиці в спальному районі жив улюблений актор. До речі, треба передивитися фільми, в яких він грав.

Часом, укотре пробігаючи повз уже добре знайому меморіальну дошку, помічаєш на ній квітку, кетяг калини чи букет жовтого осіннього листя. Зупиняєшся, щоб перевірити дати на табличці — раптом нещодавно був ювілей чи ще якась пам’ятна дата. Але ні, нічого такого. І тоді, продовживши свій шлях, даєш волю уяві. Може, цю квітку поклав хтось із нащадків, просто так, бо пам’ятає і любить. І пишається. І згадує. Або хтось, хто цінує творчість цієї людини. Може, репродукція картини (а то й оригінал) ось цього художника в когось висіла в дитинстві над ліжком, і тепер випав шанс віддячити митцю особисто, нехай і в такий спосіб. Або це був імпульсивний і спонтанний жест — простягнути квіту комусь крізь час. Мовляв, пам’ятаємо, сусіде. Колись тут жив ти, а тепер тут живемо ми, і нам подобається ділити цей простір з тобою.

Парадоксально, але меморіальні дошки, які нагадують про людей, які вже в засвітах, вдихають у місто життя. Місто стає ближчим: ти знаєш не лише назви вулиць, а й живі історії, пов’язані з ними. Ти наче особисто знайомишся з вулицями і будинками, відкриваєш їх для себе не лише ззовні, архітектурно, а й зазираєш у шпаринку досередини, де зберігаються сотні історій.

Повсякденне життя сучасного міста не надто толерує урочистість, швидко і рішуче стирає умовні кордони, ламає межі та заливає простір, заповнює собою кожен куточок. Поряд із меморіальними табличками з’являються рекламні оголошення, банери, вивіски барів та крамниць — кольорові, різними шрифтами, часто-густо кітчеві. Колись у цьому будинку жили ви, тут писали свої картини чи музику, раділи виданим книжкам, надихалися та розчаровувалися. Це був ваш будинок і ваш двір, тут ви гуляли, зустрічалися з друзями та колегами. А тепер тут живе хтось інший. І тепер він формує цей простір, надихається та розчаровується. Відкриває на першому поверсі кав’ярню чи перукарню, розвішує оголошення про оренду житла чи продаж речей або, вертаючись пізно ввечері додому, швидко малює графіті під сусідськими вікнами.

Часом історія і життя, яке тече тут і зараз, утворюють на міських стінах неочікувані арт-інсталяції та мистецькі колажі: кольорове графіті обрамлює строгу дошку, над портерами з’являються камери спостереження, витворюючи цікаві метафори, або тіні лягають на кам’яні обличчя в чудернацький спосіб. Інколи рамкою для портретів стають газові труби та інтернет-кабелі, які граційно огинають гострі кути дошки. Увечері на портрети лягає світло з вітрин бутиків та кіосків з кавою. Простір довкола меморіальних дощок займають назви брендів та курси валют. І тоді здається, що люди, які жили тут колись, заглядають у наше сучасне життя. Визираючи з-за реклами, дивляться на знайомі вулиці та будинки, на людей, які пробігають повз. Спостерігають уже за нашими історіями та щоденними міськими сюжетами.

Займають своє місце на строкатій і часто вкрай неестетичній візуальній мапі Києва. Строго й урочисто дивляться на нас крізь рекламу та оголошення, вивіски та банери, які змінюються, як кадри в кліпах поп-виконавців: зараз одні, а за мить — вже зовсім інші.

Міський простір живий, він змінюється щодня — і не завжди в кращу сторону, хоча і в кращу теж. Ми змінюємо його на наш розсуд і смак. І в якому б оточенні сьогодні не опинилися меморіальні дошки — вони нагадують нам про те, що ми не перші і не єдині, хто творив і творить міську історію. Що до нас тут вже вирували дуже різні сюжети і були свої герої. І що варто, певне, залишити по собі не лише яскраві вивіски.

ВІД АВТОРА ФОТОПРОЄКТА

Колись давно, році десь 2005-го чи 2006-го, ми з другом взяли в оренду велику трикімнатну квартиру майже на Андріївському узвозі. Це був будинок ХVІІІ століття, стелі в квартирі були високими, близько 4,5 метра, а відтак там було багато простору і світла. В двох кімнатах ми жили, а в третій облаштували фотостудію. Гостей та вина завжди було багато, а от бізнес йшов по-різному, інколи не надто вдало, і за кілька років ми його закрили, а я почав працювати фотографом у ЗМІ.

Згадую, як ми вже обрали квартиру, але ще не заселилися в неї. В той час ми багато гуляли центром і читали на будинках таблички: «Тут жив і працював...». А жити та працювати в такому місці, як та квартира, було неймовірно цікаво і якось по-особливому. Інакша атмосфера, інакше відчуття місця.

Кілька років тому помітив, що в моєму архіві з’явилося кілька цікавих фото меморіальних табличок. Вирішив продовжити працювати над цією темою, почав звертати особливу увагу на різні цікаві поєднання минулого та сучасного.

Спочатку шукав ще і прив’язку до місцевості, знімав будинок, щось навкруги. Але занадто багато деталей відволікають. В будинку зараз живуть та працюють зовсім інші люди, навкруги будують нові та зносять старі будинки, але найцікавішими лишаються саме деталі. Деякі речі — випадкові. Квіти, птахи, прапори можуть на наступний день вже зникнути. Класно, це побачити цікаву тінь, яка хоч і з’являється кожен день, але так само випадкова, як випадкова прогулянка повз неї.

Цей проект ще не завершений — я продовжую знімати цікаві сюжети, пов’язані з меморіальними дошками і табличками. Місто динамічно змінюється і ледь не щодня підкидає цікаві кадри. Зараз проект охоплює понад 45 фотографій. Звичайно, показати їх всі на шпальтах газети – неможливо, але їх можна переглянути у галереї на сайті «Дня». Можливо, завдяки цим фотографіям ви відкриєте для себе щось нове і побачити звичні речі з неочікуваного ракурсу.

Марія СЕМЕНЧЕНКО. Фото Миколи ТИМЧЕНКА, «День»