З перших днів повномасштабної війни у Хмельницькому створили оперативний штаб допомоги вимушеним переселенцям, який працює у тісній співпраці з координаційним центром, що на залізничному вокзалі. Ще кілька тижнів тому місто приймало по 40–50 потягів на добу. Пасажирів транзитних потягів волонтери встигали нагодувати і роздати їм воду, а для тих, хто залишався у місті, організували 286 пунктів для поселення. Починаючи з 24 лютого, Хмельницький прийняв 144 тисячі людей, які зупинилися у місті щонайменше на добу, отримавши допомогу та підтримку, і продовжили свій шлях на Захід. Знайшли прихисток у місті 31 тисяча співгромадян з інших регіонів, 11 з яких вже отримали довідки внутрішньо переміщених осіб і почали шукати житло та роботу. Опікуються питаннями українців, які змушені були залишити свої домівки через війну, більше двох сотень волонтерів. Вони 24 на 7 чергують в оперативному штабі, на вокзалі, готують їжу, відповідають за гуманітарні вантажі й навіть забезпечують адаптацію: проводять курси з української мови, ІТ-спеціальностей, майстер-класи для дітей, вистави, концерти і надають необхідну психологічну допомогу. Як Хмельницькому вдалося сформувати надійний волонтерський тил, консолідувати зусилля і напрацювати механізми для того, щоб вимушені переселенці були забезпечені у майбутньому доступним житлом і роботою, – у розмові з Хмельницьким міським головою Олександром СИМЧИШИНИМ.
+ 31 ТИСЯЧА НОВИХ ЖИТЕЛІВ, 144 ТИСЯЧІ – ТРАНЗИТНИХ
– Ми з першого дня повномасштабного вторгнення почали активно допомагати нашим братам і сестрам, які приїхали в Хмельницький з інших міст України, що на лінії фронту. Навіть у лексиконі намагаємося практично не використовувати слова «переселенці» чи «біженці», бо це наші українці, перед якими ми в боргу. Чому? Їхні міста стримали ворога. І ми прекрасно усвідомлюємо: якби ворог не залишився воювати біля Харкова, Чернігова, Києва чи Херсона, то він уже був би у Хмельницькому. Тому, завдячуючи цим містам, нашим хлопцям і дівчатам, які воюють, ми маємо золотий час, щоб підготуватися і запустити економіку на воєнних рейках, а відтак забезпечити усіх українців, які до нас приїхали, нормальними умовами для життя.
– Скільки таких українців уже прийняв Хмельницький?
– Починаючи з 24 лютого, ми вже зустріли 144 тисячі людей. Це українці, які зупинялися в Хмельницькому від доби до трьох, і це ті, яких ми змогли облікувати і які зареєструвалися у нас у штабі або приватних структурах, що також приймають людей. Співгромадян, які зупинялися у нас на добу, не реєстрували, і ми розуміємо, що ця кількість суттєво вища. Також не знаємо, скількох пасажирів транзитних потягів забезпечували продуктами харчування, засобами гігієни на залізничному вокзалі. Комунікація була відпрацьована так, що провідник збирав інформацію по вагону ще у Вінниці, повідомляв, скільки і чого треба. Поки потяг прибував до нас, волонтери вже чекали на пероні з вказаною кількістю пляшок води, бутербродами, дитячим харчуванням, засобами гігієни. За добу таких евакуаційних потягів, які везли людей із пекла, було 40–50.
Зараз ситуація у місті інша, кількість зменшилася в рази, але роботи вистачає. Продовжуємо приймати людей, які дістаються в основному своїм ходом. Число тих, хто зупинився у Хмельницькому на три доби, складає понад 31 тисячу – це плаваюча цифра, точну кількість нам покаже видача довідок про реєстрацію внутрішньо переміщених осіб. На сьогодні в місті діє сім центрів з видачі довідок, щодня видаємо по 1700–1800 документів. Станом на сьогодні (5.04.2022) видали 11 тисяч довідок. Ці люди можуть претендувати на матеріальну допомогу від держави, а від нас – на продовольчий набір, засоби особистої гігієни і побутову хімію. Ми сформували кілька, так би мовити, пакетів – це сімейний набір, дорослий одиночний і дитячий одиночний (окремо діти до 3 років, діти від 3 до 12 років і старші). Крім того, місто забезпечує гарячим харчуванням 600 людей, 1500–2000 годують місцеві ресторатори.
ЖИТЛО, НАВЧАННЯ І РОБОТА
– Де живуть ці люди?
– На сьогодні для прийому наших співгромадян задіяно 286 комунальних закладів. Це тимчасове житло, бо не може людина місяць жити у спортзалі, особливо якщо це молода родина з дітьми. Тому два-три дні, й вони шукають собі житло в оренду, зрозуміло, що за гроші. Спочатку, зважаючи на попит, ми помітили, що в питанні оренди житла почали виникати спекуляції. В окремих випадках вартість зросла з 5 тисяч до 25. Я зробив жорстку заяву, що не час заробляти гроші на українцях, які залишили свої домівки. Багато хто відреагував і спустив ціни, а з тими, хто не почув, розмова була іншою: у їхніх квартирах пропала електроенергія, вода чи переставала працювати каналізація. Таким чином ситуацію врегулювали, випадки спекуляції ще бувають, в основному вони виникають, коли квартири здають в оренду подобово і замість 500 гривень намагаються взяти тисячу і більше, але ми реагуємо і контролюємо ситуацію, бо це народна війна для нас усіх і кожен має чимось жертвувати, а не заробляти. Загалом, найбільше людей, які зупинилися у Хмельницькому, переїхали з Києва та Київської області, це приблизно 35% від загальної кількості. Потім іде Харків і Харківська область, а далі Чернігів та Маріуполь. Частина з них вже чекають на «зелене світло», щоб повернутися додому
– Хмельницький став першим містом, яке повернулося до навчального процесу в школах. Чи долучаються до навчання діти з інших областей, які зараз живуть у місті?
– 1143 дитини, які переїхали в Хмельницький, уже зараховані до навчальних закладів. З 9 березня ми відновили дистанційне навчання для школярів, наразі на онлайн-уроках присутні 80–85% дітей, складніше залучити тих, хто мешкає чи переїхали у села, передусім через відсутність гаджетів чи нестійку мережу інтернет. Також організували навчання для дошкільнят, які приїхали у місто. Нині дистанційними заняттями охоплено понад півтори тисячі дітей. Для них працюють арт-хаби, де вони малюють, ліплять. Практично щодня для дітей влаштовує вистави наш ляльковий театр «Дивень». Паралельно працюємо з дорослими. Тричі на тиждень наші кризові психологи у форматі онлайн влаштовують заняття. Групи величезні – по 200–300 людей. Для усіх охочих запровадили курси з української мови – очні й онлайн. Їх відвідує 1050 людей. Крім того, є можливість відвідувати безкоштовні ІТ-курси та з англійської мови, на які подали понад 1000 заявок. На першому етапі зарахували 800 осіб, більше просто нереально потягнути.
– А як із працевлаштуванням? Є вільні робочі місця, на які можуть претендувати переселенці?
– Штаб спільно з центром зайнятості вже опрацювали питання працевлаштування. На сьогодні маємо більше 800 заявок на працевлаштування, понад 100 осіб вже знайшли місце роботи. Працевлаштовуються здебільшого у сферу послуг – це ресторани, перукарні, аптеки, але є серед працевлаштованих і медики. Наразі не можемо облікувати ІТ-сектор. Знаємо, що до міста переїхало багато ІТшників з Харкова та Києва, оскільки Хмельницький був центром ІТ-індустрії до 24 лютого, і у нас діє потужний ІТ-кластер. Зараз ведеться активна робота з хмельницькими ринками, де є вільні кіоски. Ми безкоштовно пропонуємо їх нашим співгромадянам, головна вимога – бути зареєстрованим ФОПом у Хмельницькому. Маємо у розпорядженні півтори сотні кіосків. Люди цікавляться, шукають кошти, щоб закупити товар під реалізацію.
– Чи є факти переміщення підприємств із гарячих точок?
– Так, до Хмельницького вже переїхало шість підприємств, ще шість на етапі завершення процедурних питань, 10 заявок опрацьовуємо. Географія переміщених компаній різна, в основному це підприємства легкої промисловості – швейні виробництва та переробна галузь. Складніше з важкою промисловістю, яка потребує великих площ, а вони якщо й є, то перебувають у приватній власності.
ВЛАДА, БІЗНЕС І ГРОМАДА
– За місяць місту вдалося сформувати не лише волонтерський пул, а й напрацювати низку корисних застосунків: телеграм-боти з пошуку житла, отримання допомоги, координації. Як вдалося консолідувати зусилля серед жителів?
– Ми сформували міський штаб, який став вуликом, куди стікається вся інформація, бо спершу було багато ініціатив, які потребували координації. Зараз усе в одному місці, й отримати допомогу можна як стаціонарно, звернувшись у штаб, так і за допомогою чат-ботів, де зібрана вся інформація, – від переліку місць для проживання, харчування до пунктів видачі довідок чи центрів одягу. Їх, до речі, у місті діє п’ять, куди вже звернулося 16 тисяч людей. Частина одягу в центрах – це гуманітарна допомога з-за кордону, частину принесли самі хмельничани, зокрема й моя родина.
Потужно долучився бізнес, ресторани, фітнес-центри, приватні садиби. Вони також чергують у штабі. Робота там постійно кипить: хтось реєструє, хтось вносить дані в базу, а хтось робить бутерброди і займається поселенням. Служби таксі й ДСНС щоденно надають транспорт. Тобто ми людину забираємо з вокзалу, веземо у штаб, реєструємо, даємо продуктовий набір, консультуємо, за бажанням годуємо і забезпечуємо тимчасовим житлом. Плюс у місті ще є координаційний штаб на залізничному вокзалі, який на 80% тримається на плечах волонтерів. Це вони, власне, зустрічали потяги і відповідно годували пасажирів транзитних поїздів, які прямували через Хмельницький.
– З яких ресурсів закриваєте потреби: це кошти з міського бюджету, підтримка меценатів, допомога з-за кордону?
– Усе те, що ви назвали. Частина витрат фінансується з міського бюджету, частина коштів перекривають люди, які також забезпечують рестораторів, що годують людей, продуктами та городиною. Найбільший сегмент – це гуманітарна допомога. І тут треба подякувати полякам та литовцям, бо від них ми отримали найбільше вантажів, зокрема із наших міст-побратимів. До прикладу, невелике литовське місто Шяуляй нещодавно передало медикаментів на 130 тисяч євро. А Польща за останній тиждень доставила п’ять вантажів, в одному з них було 53 генератори, частина з яких уже поїхала в Чернігів. Тобто спочатку вони надсилали нам те, що вважали за потрібне, але за кілька тижнів ми зібралися на зум-нараду і визначили наші потреби. З того часу вантажі цільові й необхідні. Зараз чекаємо на чотири контейнери з Німеччини – це продукти харчування, зокрема для дітей, і такі, що мають тривалий термін придатності – тобто консерви, тушонки, паштети, які можна буде і людям на місці роздати, і на фронт передати.
ПОКОЗАЧЕНА УКРАЇНА, СИЛА ЛЮДЕЙ І ВІРА В ПЕРЕМОГУ
– Зважаючи на ту кількість людей, які зупинилася у Хмельницькому, рано чи пізно постане питання забезпечення їх житлом, бо частині з них не буде куди повертатися. Чи готове місто вирішити їхні житлові питання? Чи розглядають варіанти побудови спеціальних модульних містечок?
– Ми розуміємо, що житлове питання буде одним із найголовніших. До 24 лютого Хмельницький був першим містом в Україні за приростом населення, до нас приїздили звідусіль, і місто активно розбудовувалося. Зараз потроху намагаються відновлювати будівельну галузь, але це складно. Розуміємо, що після перемоги, яка обов’язково буде, не всі повернуться додому, тому що на відбудову знищених міст потрібен час. З огляду на виклики, ми ще два тижні тому розробили проєкт і подали його на розгляд Кабміну, особисто міністру розвитку громад і територій Олексію Чернишову. Проєкт передбачає будівництво житла для шести тисяч внутрішньо переміщених осіб. Ми готові виділити земельну ділянку, неподалік якої є комунікації, готові реалізувати проєкт із забезпечення житлом наших співгромадян, відповідати за процес будівництва, але це має бути державне фінансування.
Крім того, ми зараз розглядаємо проєкт фінансування модульного житла. Буквально сьогодні зустрічався з підприємцями, які готові за кілька місяців розгорнути модульне містечко з житлом різної квадратури. Треба тільки землю і комунікацію. Тому плануємо подати на розгляд Кабміну і цей проєкт. Мінус у тому, що це одноповерхове житло, плюс – це швидко. Тобто за місяць можна буде людей забрати зі спортзалів і поселити їх у модульних квартирах зі зручностями.
– Якщо говорити про хмельничан і їхню участь у побудові народної оборони, що вас як міського голову, який добре знає своє місто і людей, найбільше здивувало?
– Я завжди був оптимістично налаштований стосовно української нації, я знав, що ми велика країна, і ніколи не страждав на комплекс меншовартості. Постійно жорстко дискутував із тими, хто казав, що у нас щось не так і люди якісь не ті. Наші люди найкращі. Той запал, який українці демонстрували під час Революції Гідності, на початку війни у 2014 році, й демонструють зараз – його просто треба поставити в систему, щоб такий настрій був постійним. І тоді ми зможемо побудувати державу-казку...
Найперше здивувала кількість людей біля військкоматів. Хмельниччина є другою за кількістю мобілізованих, і охочих тримати оборону є ще дуже багато, тобто хмельничани не тільки волонтерять, але й воюють – на всій лінії фронту. По-друге, мене як історика за фахом, кандидата історичних наук, вразила консолідація українців. Для себе я роблю висновки, що востаннє українська нація так включалася у боротьбу ще за часів Богдана Хмельницького. Як казав Тарас Шевченко: «Україна покозачилася». От зараз Україна покозачилася знову, бо навіть якщо взяти 100-річну давнину, часи Петлюри і Коновальця, то все одно це було не так. Ті події стосувалися частини населення, інша сприймала їх віддалено. Зараз немає таких людей в Україні, які б залишалися осторонь, усі зав’язані на опорі, на протистоянні ворогу. 5-річні діти плетуть з мамами маскувальні сітки, бізнес, який був тільки бізнесом, став соціально відповідальним і віддає останнє, те, що накопичував для інших проєктів, 80-річна бабуся приходить і дає тисячу гривень на підтримку ЗСУ. Запитують волонтери, скільки у неї пенсія, каже, 1940 гривень – і тисячу з них вона віддає на фронт, щоб воїни зупинили ворога. Люди йдуть на роботу, після роботи на чергування у штаб, готують бутерброди, прибирають, консультують. Піднесення фантастичне! Дуже важливо його не втратити, і щоб люди не розчарувалися, бо вони практично віддають себе. Якщо після перемоги цей тон, піднесення спрямувати у правильне русло, Україна втре носа усьому світу.
