Листопадова мряка не стала на заваді для сотень киян і гостей міста, які сьогодні відвідали виставку найкращих світлин XVIII Міжнародного фотоконкурсу «Дня». Другий день її роботи став днем справді щирого, родинного спілкування – і відвідувачів між собою, і тихого діалогу гостей галереї «Лавра» з картинами найкращих майстрів та аматорів фотосправи.
Приємно було зустрітися тут із читачами «Дня» з 20-річним стажем та відвідувачів усіх наших фотовиставок. Це і Ніна Михайлівна, росіянка, що вже 31 рік живе в Києві, яка вважає, що фотовиставка – «це найбільш вдалий формат для того часу, у якому ми живемо. Представлені різні сторони нашого життя – як сумні, війна є війна, так і радісні – милі замальовки дітей, природи. Це дуже обнадійливий, оптимістичний погляд на світ. Це властиве всім останнім фотовиставкам «Дня». Політика пішла в бік, а головне – це ми за вами, наша стійкість і і рішучість стояти до кінця. Дякую, що у вас вистачає сил, терпіння та можливостей дарувати нам таке свято». Це і киянка Валентина Іванівна, яка, продивившись фотороботи, робить висновок: «Країна мудрішає, росте потроху. Все одно перемога буде за нами, попри все. Дякуємо дуже «Дню», що ви в нас є. Найбільше серед усіх чудових картин мене вразило фото-призер «Зоряне небо над нами і моральний закон усередині нас» Євгена Малолєтки – воно для всіх, хто б не стояв і про що б він не думав. Це ми. І ми були, є і будемо». Це і колишній тележурналіст Юрій Шкарлат, який відзначає, що фотовиставка «прекрасно відбиває різні сторони нашого життя», а про газету каже: «Слава богу, що вона є в Україні». Пані Тамара з Києва читає «День» уже з десяток років і також щорічно приходить на нашу фотовиставку. «Дійсно, тут дуже тепла, родинна обстановка, мені дуже подобається, – каже вона про назву цьогорічної експозиції «Сімейний альбом» України». – Велика вдячність «Дню», що ви є. Не тільки за виставку, але й за газету».
МІСЦЕ ФОТОЗУСТРІЧІ
Фотовиставка «Дня» – обов’язковий пункт недільного маршруту і для фотолюбителів. Так, фотограф Ірина Криворот приїхала подивитися експозицію з Білої Церкви. «Дуже гарно відображена різна тематика. Ця фотовиставка – справді альбом. Тут і позитив, і серйозні проблеми сьогодення... Із потішних світлин мені найбільше сподобалась дівчинка в резинових чоботях на фото Миколи Тимченка «Молоде вино», а із серйозних – «Сила та ніжність» Олексія Лебедя», – говорить Ірина. І додає, що наступного року теж надішле свої знімки на конкурс.
Один із кількох чоловіків, що охоче фотографує і фотовиставку, і її відвідувачів, – доктор фізико-математичних наук Юрій Пасічник. «Дуже багата виставка. Як фотографу-любителю, мені навіть тяжко визначити, яка робота найкраща, – ділиться він. – Всі вражаючі. Кожен автор передає своє бачення. Дуже вражають світлини зі сходу, приємно, що багато уваги до тваринного світу та до життя вмираючого села. Фотовиставка дуже цікава і злободенна». «Я навіть у себе на фейсбуці зроблю сторінку – звіт про те, як люди відвідують цей ФотоДень! – додає Юрій Архипович. – Адже дуже багато зараз фотовиставок «одного дня», коли наступного після відкриття дня там нікого немає. А тут багато людей! Я з таким задоволенням знімаю!»
Ярослав Голубчик, керівник фотогуртка столичного Палацу дітей та юнацтва, скористався нагодою, щоб провести на нашій фотовиставці практичну частину заняття з дітьми. «У нас тільки що була теоретична частинка, зараз діти залюбки роздивляються фотографії, – говорить пан Ярослав. – А потім ми обговорюватимемо ці знімки, прийоми зйомки…».
Самі ж вихованці, а це школярі 7-10-го класів, після огляду експозиції навперебій діляться: «Дуже цікаво!», «Тут різнопланові різножанрові роботи», «Дуже вдалі кадри!», «З дітьми дуже багато класних фотографій!». На запитання, яке фото сподобалося найбільше, дівчата по черзі називають: «Рукавички для мами» Олександра Хоменка, «Берегиня» Анни Чапали, «Гра тіней» Євгена Малолєтки, «Софійські кульбабки» Володимира Фаліна, прикольна фотографія «Селфі» Михайла Марківа, «Серце Карпат» Євгена Малолєтки. У хлопців свій вибір: фото з воїном АТО «Весілля» Павла Паламарчука, знімок «Лицар» Костянтина Семицького. «Мені особливо сподобалось фото, на якому один боєць прилягає до могили свого побратима «Наодинці з другом», – каже один із хлопчаків. І всі дітлахи, як один, твердять: «Наступного року будемо брати участь у фотоконкурсі «Дня» обов’язково!».
ПОБАЧИТИ ТАТА
Привертають увагу радісні емоції трьох вродливих дівчат біля фото «Володимир Ткачов» Андрія Гудзенка. Виявляється, одна з них – дружина Інна, а дві інші – доньки Володимира Ткачова Танюша і Настя. «Вовчик був волонтером весь час у шпиталі, їздив в АТО. Потім пішов на контрактну службу в 95-ту бригаду і зараз знаходиться на сході. Нам дівчата розповіли, що тут є таткова фотка, ми прийшли подивитись, бо скучили дуже за ним», – каже Інна. І розказує про фото: «Цей знімок з репетиції параду 24 серпня. Цей хлопчик – його єдиний похресник. Також прийшов із ним зустрітись. Чоловік брав участь у параді – він строкову службу служив у роті почесної варти, тож їх викликати зі сходу, вони тут тренувались і ми мали можливість побачити їх улітку». «У нього контракт до закінчення особливого періоду. Тобто до кінця війни. Він уже там більше року. Дуже хочеться, щоб ще трошки, – ділиться Інна. – Бо вже немає сил. Немає сил хоронити хлопців, немає сил нянькати їх у шпиталі, бо кожного дня ми там… І ще трошки і ми самі там будемо. Дуже складно бути волонтером саме зараз. У 2014 році зовсім інші мотиви були, ми чекали, що ось-ось, ми повинні трошки потерпіти і скоро все закінчиться. На сьогодні вже всі звикли до війни. Дуже важко в такий час триматися. І більшість наших дівчат ідуть на фронт. За прикладом наших хлопців. Нам дуже хочеться то все прискорити. На сьогодні я вже закінчую офіцерські курси і так собі думаю, що піду…»
ДЖЕРЕЛО НАТХНЕННЯ
Відомі стилісти Ірина та В’ячеслав Дюденко оглядають світлини дуже уважно і неспішно. «Я ходжу повільно і розглядаю кожну картинку, – говорить пан В’ячеслав. – Тут багатство доль, різні люди, різного віку. Звичайно, багато військових фотографій, і є хлопці, які на війні втратили здоров’я. А з іншого боку видно, що нація прагне піднестися духом, є потужна живильна сила, є неймовірний потенціал. Він просякає кожне фото зсередини. Кожна робота несе посил – все одно бажання жити, перемагати і йти до того, щоб країна була щасливою. І погляд у майбутнє – на світлинах багато дітей, які хочуть бачити своє майбутнє, і нинішні покоління мають дати їм це майбутнє. Вся ця виставка – як зв’язок поколінь». «У нас уже не перший рік криза. Я вважаю, що війна – результат нашого вибору. Ми маємо пройти цей етап, – продовжує він думку. – А взагалі ми проходимо дуже багато різних криз – і в політичному плані, й економічному. І навіть у головах людей. Найголовніше, що зараз відбувається, – перелом саме в розумах нації. Ця виставка це показала. Мені це подобається. Мене це надихає. У нас є майбутнє. У нас є діти, які дивляться на ці фото і хочуть стати достойними українцями. Зайняти достойне місце в суспільстві і світі. Бо ми гідні жити навіть краще, ніж багато наших сусідів».
Який настрій залишає виставка? Є багато болю, кажуть відвідувачі, але є і надія. «Ці фото надихають, хочеться працювати і робити багато хороших справ», – написала (як і багато інших вдячних Ларисі Івшиній та всі організаторам виставки відвідувачів) у книзі відгуків Юлія Гордійченко. Варто взяти з неї приклад!
Фотовиставка триває у столичній галереї «Лавра» (вул. Лаврська, 1) до 13 листопада, з 10.00 до 20.00. Вхід – вільний!
Приходьте і обирайте найкращу, на ваш погляд роботу! До речі, є ще дві чудові «опції» щодо улюблених світлин – кожен охочий може придбати копію фотороботи, яка найбільше припаде до душі! Або ж ви можете також нагородити певним призом чи сумою коштів автора найкращої фотографії, як, наприклад, уже вирішила зробити заступник голови Верховної Ради Ірина Геращенко. Для цього треба звернутися до редакції за тел. (044) 303 96 21 чи адресою [email protected]
Нагадаємо, під час роботи виставки в галереї можна придбати книжки з Бібліотеки видання, зокрема історичну новинку «Сестра моя, Софія...», випуски «Маршруту №1» (серед яких найновіший – про «фотошколу» газети), листівки, нашу «скриньку скарбів», а також оформити передплату на свій «День»!
ВРАЖЕННЯ
«УКРАЇНЦІ ЗАЛИШАЮТЬСЯ ОПТИМІСТАМИ»
Ігор КОЦАН, ректор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, доктор біологічних наук, професор:
– На цій фотовиставці продовжується тема минулорічної – це російська агресія. Війна, на жаль, триває. Наш університет обрав, на нашу думку, найкращу фотографію – «Пам’ятник українсько-російській дружбі» Євгена Степаненка. Воно є підтвердженням того, яке в нас зараз основне питання, щоб Україна могла залишитись європейською державою. Але також фотовиставка показує, і це дуже приємно, що українці залишаються оптимістами. Незважаючи на складну ситуацію у всіх сферах життя. Адже вона відчувається і в нашому університеті – брак коштів. Викладачі продовжують працювати на повному ентузіазмі, а ми розуміємо, що батьки студентів, які вступають на платну форму навчання, не можуть заплатити ту вартість навчання, яка потрібна для того, щоб успішно розвиватися. Приємно, що попри все, українці вірять у наше майбутнє. Сподіваємося, що наша молодь за будь-якої ситуації робитиме все, щоб Україна була незалежною, вільною, соборною державою.
І хочу сказати про ювілей газети. Про футбол говорять: хороший тренер – гарна команда. А про «День» можу сказати: хороший головний редактор – така і газета. Лариса Олексіївна, я переконаний – найкращих «тренер» усіх видань України, на якого треба рівнятися, якого треба читати. Мине скількись років і всі скажуть, що Лариса Олексіївна з колективом «Дня» в цей важкий час зробила надзвичайно багато для України.
«ДЕНЬ» ДАЄ ПОШТОВХ, ЩО МИ ОДНА РОДИНА»
Гліб ГОЛОВЧЕНКО, директор Коледжу преси та телебачення, генеральний продюсер ТК «ТАК TV», секретар НСЖУ:
- Цього року ми прийшли на виставку усією сім’єю, привели молодше покоління, мою доньку Алісу, яка також є одним з героїв газети «День». Я дякую за ту увагу, яку Лариса Олексіївна приділяє нам. У п’ятницю була визначна подія, і прямий ефір телевізійного каналу «ТАК TV» транслював усе, що відбувалося в Києві, у Миколаїв. Це – єднання. До цього ми показали фільм «Сімейний альбом», і у п’ятницю цілий день приходили до студії люди, які розповідали про свої враження від фотовиставок. Ми маємо надію, що збережеться традиція, яку започаткувала Лариса Олексіївна: 19-го грудня відкривати у Миколаєві фотовиставку газети «День», на Миколая у Миколаєві.
Мені дуже хотілося б, щоб ми якомога більше говорили про родинні цінності, тому що це відмінність від нашого агресора, Росії, де вони будують тоталітарну державу, яка до родини ставиться по-іншому. Україна фундаментується на родині. А родина – це завжди надія. Ми народжуємося, з одного боку, як держава, а з другого – як суспільство, у якому кожний відіграє вагому роль. Якраз «День» виконує цю інтелектуальну функцію, дає поштовх, що ми одна родина. «День» і цього року якомога краще показує, які ми є. Ми вдячні колективу «Дня» за таку важку творчу працю.
«УКРАЇНА НА СЬОГОДНІ – ЦЕ РОДИНА, У ЯКІЙ ДУЖЕ БАГАТО РОЗГАЛУЖЕНЬ»
Галина БАБІЙ, музикознавець, журналіст, авторка, сценаристка і продюсер радіопрограм:
- Україна на сьогодні – це родина, у якій дуже багато розгалужень. Хтось поїхав на заробітки за кордон, хтось лишився орати землю, там, де батьки орали і діди, хтось пішов цю землю захищати. Тобто така багатодітна родина, у якій всі діти різні, не дивлячись на те, що у них одні батьки. У них по-різному проявилася їхня генетика, помножена на їхній особистий світогляд і розвиток, по-різному проявилася їхня синівська чи дочірня любов. Уся ця родина не знає, як зібратися докупи, щоб подолати усі ті проблеми, які вона має навколо себе, і відповідно має їх і всередині. Тому що усі по-різному бачать, яка ця їхня земля, яка ця їхня Україна. До речі, я не бачила жодної жорстокості на жодній фотографії, навіть на тих, де багато натуралізму і крові. Там є біль, а біль – це не жорстокість; і прагнення всі ці проблеми подолати. Для прикладу, фотографії бабусі, яка стрибає через вогонь, хоче дострибнути туди, куди правнук стрибнув; маленької дитинки, яка обнімає батька, що прийшов з війни, хоче, щоб батько з нею залишився. Навіть у зеленому Київському морі, яке цвіте, проїжджає човник з якоюсь, вочевидь, світлою метою. Тому що він їде на якийсь промисел, комусь подати руку, перевезти когось чи на рибалку вивезти. Він прокладає світлу смужку в цьому Дніпрі. Це все одно прагнення подолати це все. Ще мене вразила фотографія, де селяни, які, вибачте, раком на городі виростили усю свою поживу, в такій же позі її продають, тобто це поза життя. І такі родичі є в кожній родині, які землю носом риють і не бачать іншої перспективи в цьому житті. Але це все родина. Як би це все не було, але ми однієї крові усі. Земля, її соки, вона входить у нашу кров з одним ДНК, яка б там вона не була. І це дуже важливо, щоб ми бачили, що ми не злі, не агресивні, а ми стурбовані тим, що маємо, і хочемо це все подолати. От такою я побачила цю родину.
«ВИСТАВКА ОБ’ЄДНАЛА ПОКОЛІННЯ»
Анатолій КУДІН, проректор Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова, доктор фізико-математичних наук:
– Пройшовши по залах, відчуваєш, що життя складається і з війни, і з усміхнених дітей, які ростуть, і з 3-D принтерів... Тобто в сьогоднішній виставці об’єдналися всі сторінки нашого життя. Це дуже символічно і дуже зацікавлює. Є роботи, які викликали в мене шок – там відчувається, що ворог, смерть поруч, поруч стріляють, поруч зброя. Переходиш в інший зал – і бачиш усміхнених малюків, колосся, дітей, що плюхаються у воді. Робота, яку відзначив Національний педагогічний університет імені Драгоманова, теж на цю тему, вона називається «Капітан». Треба, щоб усі знали про те, як воюють наші воїни, а з іншого боку, щоб і знали про те, що ми живемо заради дітей. Ця виставка об’єднує дуже багатьох – і молодих, і старшого віку людей. Свічки, які прикрашають зал, показують тепло нашого українського дому, нашу сімейність.
«ЦІННІСНІ МАЯКИ»
Мирослава БАРЧУК, українська журналістка та телеведуча:
- Образ України дуже різний. Для мене це образ печальний, країни, яка бореться, яка розтерзана, але також є і надія, і багато тепла. Я думаю, що він, як усе наше життя, складається з різних почуттів. Світлини з фотовиставки – це все маяки. Маяк надії, маяк болю, маяк любові, маяк дуже великої трагедії. Це ціннісні маяки. Тому дуже добре, що газета «День» виставляє їх. Іноді в мороці нашого життя ці маяки витягують – і це важливо.
«ГЕРОЇЧНА ЗАЛА»
Ігор МІТЮКОВ, екс-міністр фінансів України:
- У головній залі галереї показані образи наших героїв. Тут звитяга і сила поєднуються з добром, любов`ю та гордістю. Я вважаю, що ця фотовиставка показує, наскільки посилилася наша нація, стала згуртованішою (я маю на увазі простих людей) і наскільки ми маємо бути вдячні усім тим, хто вчора й позавчора із зброєю в руках захистив нашу землю. Ясно, що вони робили це не з примусу. Це – герої.
Тут є важкі й навіть жорстокі багато в чому фотографії. Але в цій жорстокості є віра, є свідомість того, що ми захищаємо гідну справу. Тож я вважаю, що ця виставка – чудова колекція фотографій, яка виписує нашу справжню історію.
І тут-таки не менш чудова зала, де можна побачити фото наших дітей - проекцію нашого майбутнього. Не залишилася поза увагою об`єктиву і чарівна українська природа. Це дозволяє трохи відволіктися і набратися сил для того, щоб знову й знову повертатися до великої головної – героїчної, я б сказав, зали.
«ВІРА В ТЕ, ЩО МИ ВИСТОЇМО»
Леонід ФРОСЕВИЧ, головний редактор видання «Український репортер»:
- У «Сімейному альбомі» України дуже багато світлин, які відображають знакові події в житті України. Звичайно, на першому плані у нас світлини захисників. Дуже впадають в очі їхні риси, які вловили фотокори: впевненість у своїй правоті, незламність, сила духу, і віра в те, що ми вистоїмо. Інша характерна риса цього «Сімейного альбому» – це ті радощі, якими живуть українці. Вони є незважаючи на війну. Наприклад, воїн на інвалідному візку, а поруч стоїть наречена – весілля. Це видно також з сонячних посмішок дітей, які живуть у своєму дитячому світі незважаючи на війну. І ще штришок, зі світлини «Танкістка» – коли ми бачимо маленьку дівчинку у танку. Крім того, з виставки ми розуміємо, що Україна – це країна працьовитих людей. Саме на цю землю увірвалася війна. Є світлина, де самохідні артилерійські установки на жовтому тлі. Треба врожай збирати, а солдати мусять їхати на війну – цим нині живе Україна. А ще в «Сімейній Україні» є замкнуте політичне коло, яке наша країна чомусь не може розірвати. Це видно зі світлини, де зображено чотирьох наших президентів, цей образ дуже вдалий. Ми бачимо напівтінь на обличчі Ющенка, скам’яніле обличчя Кучми. Це ж саме за нього відбувся тотальний наступ олігархів на народне надбання. І хто розірве це замкнуте коло, коли з’явиться новий політичний лідер, який справді буде народним, якому буде довіряти народ? Мабуть, у цьому теж є своя сторінка цієї фотовиставки: ми шукаємо цього лідера з усіх світлин. Правильно сказав академік Володимир Семиноженко, що на цих світлинах зображено золотий фонд нашої нації. І цей золотий фонд нації має нам викристалізувати нових лідерів, які зроблять Україну багатою, щасливою, і ми зможемо подолати ворога.
«ДЕНЬ» - СУСПІЛЬНИЙ БАРОМЕТР»
Ірина ТИХОМИРОВА, президент МІМ-Київ:
- Оглянувши цю, вже вісімнадцяту фотовиставку «Дня», я подумала: мабуть, країна видужує. В усякому разі мені б дуже хотілося, щоб саме так було, бо побачений фотолітопис року в житті нашої країни – те, чим ми жили цілий рік від часу попередньої виставки – складається зі світлин, які нині більш оптимістичні, ніж торік. Вражає експозиція про людей, які тепер повернулися з фронту. Які у них очі й обличчя!
Радує й надихає, що багато фотографій присвячені нашим дітям. Отже, ми віримо в майбутнє української нації. Багато які світлини виповнені здоровим гумором, притаманним нашому народові. Чого варта одна лиш світлина, де котеня лікує пораненого… («Кототерапія» Гумор у скрутну годину – дуже хороший знак. Фотовиставка «Дня» – це завжди такий собі громадський барометр. Тож зараз його стрілки вказують напрям на «ясно»!.
«ЛЮБЛЮ ПРИХОДИТИ НА ВАШ «ВЕРНІСАЖ»
Лариса КАДОЧНІКОВА, актриса Національного театру російської драми ім. Лесі Українки:
- Поздоровляю газету «День» з 20-річчям. Фотовиставка дає змогу відчути ритм нашої країни. Для мене вже стало традицією – раз на рік приходити на ваш вернісаж. І кожного разу це незабуті враження. Мені здається, що тут збираються не просто шанувальники «Дня», а однодумці і люди, які переживають за долю України. Коли дивлюся на фотографії поранених бійців АТО, то серце починає боліти. Війна – це страшно! Які різні обличчя, долі людей, як складеться подальша їхня доля. Війна все одно закінчиться, а як буде з покаліченими і бійцями, і переселенцями, яких теж опалила війна… Запам‘яталося фото молодого пораненого бійця, який переніс 12 операцій (із серії «Подолання» Олексія Фурмана). Дай Боже цьому мужньому бійцю сил.
Знаєте, я нещодавно повернулася з фестивалю «На краю світу», який проходив на Сахаліні і коли зі сцени об‘явили, що я приїхала з України, то весь зал встав. Таксист, коли узнав, що я з Києва, то не захотів брати гроші за проїзд. Нині на Сахаліні живе багато українців і вони дуже переживають, що зараз йде війна, що ллється кров, що народи – росіяни і українці воюють. У мене брат живе у Москві і він теж говорить, що політики розсварили два народи, дві країни-сусідки… Тому я відчуваю велику тривогу і коли говорять про «мінський», «нормандський» формат переговорів, то кожного разу думаю, ну чому дипломати і можновладці не можуть ніяк домовитись, коли вже прийде мир на нашу землю…Такі виставки, як нині – це рупор і набат і чим більше людей побачать ці світлини – тим краще. Газета «День» – одна з кращих українських друкованих ЗМІ. Вас читають, прислуховуються, аналізують прочитане і ви не боїтесь ставити гострі запитання, шукаєте відповіді, і заставляєте думати своїх читачів.
«ХАЙ РАНОК КОЖНОГО УКРАЇНЦЯ ПОЧИНАЄТЬСЯ З «ДНЯ»!
Олександр ГОРНОСТАЙ, генеральний директор Національного симфонічного оркестру України:
- Я вперше на фотовиставці «Дня», хоча читаю вашу газету щоденно, але якось не складалося прийти на вернісаж. Нині багато для себе відкрив цікавого. Кожна робота неповторна, вона має свою історію, а представлені фото викликають цілу гаму емоцій: радість, сум, сміх і біль… Я вітаю газету з тим, що вона впродовж двох десятиліть високо несе планку професійного видання, яке читають, цінують і люблять читачі. Хай багато-багато років ранок кожного українці починається з газети «День»!
«ОБРАЛИ ФОТО, ЯКЕ ОДРАЗУ ВИКЛИКАЄ ПОСМІШКУ»
Анна ЧЕРНАСОВА, директор Ювелірного Дому Наталії Спіженко:
− Серед 350 робіт, які сьогодні представлені на фотовиставці, ми віддали перевагу світлині «А гусочку не віддам», тому що вона відтворює щирі дитячі емоції, викликає радість, натхненність, яких так не вистачає сьогодні. Фактично ми обирали фото, яке одразу викликає посмішку на обличчі. На ньому зображені діти – цікаві і щирі. А діти це наше майбутнє і хочеться, щоб воно було світлим і добрим.
Звичайно, на фоні світлин, де представлена тема війни, обрана нами фоторобота вирізняється, вона додає оптимізму і віри. Війна у серцях кожного з нас, бо вона у нашій країні. Але сьогодні ми всі потребуємо віри, впевненості, надії на завтрашній день. І представлені світлини дають це відчуття. Наприклад, фото з бійцем, у якого на плечі сидить кошеня. Воно неймовірне, живе і у цей важкий час відображає ту тонку емоційні складову, яка існує між мирним життям і війною. Фотолітопис газети «День» має спонукати нас до миру – в душах, у вчинках, у житті.
«НАШЕ МИНУЛЕ І НИНІШНЄ З ТОНКИМ НАТЯКОМ НА МАЙБУТНЄ»
Дарина Фіалко, журналіст етно платформи та бренду одягу ЗЕРНО:
– Наша еко-платформа – це бренд живого одягу, тому ми обирали фото «Пізнання світу», на якому зображена маленька дитина. Коли дивишся на цю світлину, відчуваєш легкий трепет і неймовірну віру у майбутнє. Ця світлина душевна і близька нам по духу, вона надихає, дає свіжий ковток повітря. Інших варіантів не було, ми визначилися одразу. Хоча відзнаки достойне кожне фото з представлених, але, як кажуть, кожному своє.
Назва фотоконкурсу «Сімейний альбом» України повністю відповідає змісту представлених фоторобіт. Бо що таке сімейний альбом? Це наше минуле і нинішнє з тонким натяком на майбутнє. Та щоб мати впевненість у завтра, треба вберегти своє коріння. І якщо мислити глобальною, то наша країна – це родина. А кожна родина має мати свій сімейний альбом. І добре, що газета «День» зробила такий фотолітопис нашого життя. Репортажні фото – це жива історія. Вони відтворюють наше життя таким, як воно є зараз. І в цьому їх найбільша цінність.
«НОВИЙ ПОГЛЯД НА ЗВИЧАЙНІ РЕЧІ»
Олена ЩЕРБАНЬ, бренд-менеджер дизайн-студії Лілії Пустовіт:
– Ми оглянули всі роботи ще за кілька днів до відкриття виставки і були приємно вражені рівнем фотографій. Дивним був той факт, що коли ми відібрали роботи, які нам найбільше сподобалися, то з’ясувалося, що всі вони належать одному автору – Євгену Малолєтці. Тобто ми обрали стиль, який нам сподобався. Зупинили свій вибір на фотографії «Гра тіней». Це новий і цікавий погляд на звичайні речі, Мало хто міг подивитися на людей, які грають у волейбол на пляжі, під таким ракурсом, як гра тіней. Шикарні роботи. Вражені були і його роботою з озером Синевир. І, звичайно, не можу не віддати належне фотороботі, яка була зроблена в Марокко. На ній зображені сині стіни з червоними квітами у горщиках і діти у червоних футболках. Стильна і вишукана робота.
Фотовиставка зібрала у світлинах багато подій, які відбулися в Україні. Є фото, які візуально і естетично пробуджують емоції. Тому їх сміливо можна назвати сімейним альбомом газети «День» і всієї України. Важко було переглядати світлини, на яких зображені хлопці з АТО і як противага – споглядати на іншому боці фотороботи з веселими політиками, у яких все гаразд і вони щасливі у житті. Це протиставлення викликає бурхливі емоції, але разом з тим є нейтральні і веселі роботи, які заспокоювати, розряджали обстановку. Все як у житті.
«ІСТОРІЮ ТРЕБА ПИСАТИ З ІЛЮСТРАЦІЯМИ»
Олексій ОСТРОВСЬКИЙ, директор шотландського дому-ресторану «Whisky Corner»:
– З газетою «День» у нас давні стосунки, ми активно співпрацюємо у форматі глянцевого журналу «Маршрут № 1», але фотоконкурс – це перший наш соціальний проект, і маю надію, не останній. Представлені роботи вражають професійністю і живістю. Серед відібраних для нагородження світлин віддав перевагу роботі Євгена Малолєтки «Серце Карпат». На ній зображене озеро Синевир у формі серця. Я бував на цьому озері і дійсно там є таке місце, звідки озеро виглядає у формі серця. Краса неймовірна, а тому при виборі переможця особливих вагань не було.
На фотовиставці я упевнився: фото повинні мати місце у нашому житті. У час цифрових технологій люди здебільшого зберігають свої знімки на електронних носіях і не створюють сімейних альбомів. Напевно, це неправильно, бо історію треба писати з ілюстраціями, а не тримати на жорстких дисках. Її треба переказувати і показувати дітям. Для України це робить газета «День». Вона створила (і створювала упродовж 17 попередніх років) невеликий літопис з історії України. За це честь і хвала колективу.
«ГАЗЕТІ «ДЕНЬ» ВЖЕ 20 РОКІВ, ВОНА СПОВНЕНА СИЛИ Й ЕНЕРГІЇ»
Вікторія ШЕВЧУК, керівник природоохоронних проектів Товариства охорони птахів:
– Уже вдруге наша громадська організація обирає переможця фотовиставки газети «День» у номінації «Птахи водойм». Цього року ми нагородили п’ятьох фотографів, які зробили прекрасні світлини з птахами. Цьогорічна номінація була присвячений проекту з відновлення прісноводних водойм України. А тому всі переможці-номінанти наступного року матимуть можливість поїхати на південь України, щоб зробити нові фото з птахами водойм. При відборі керувалися трьома критеріями: це має бути живе фото, представлений рідкісний вид пернатих і висока якість зображення. Не нехтували і душевним вибором.
Відчувається висока планка організації фотовиставки та фотоконкурсу в цілому. Газеті «День» вже 20 років, вона повнолітня, тобто сповнена сили і енергії. І це відчувається. Ми вдячні, що нас запросили, дякуємо за співпрацю і можливість насолодиться фотороботами, які зроблені з серцем і душею.
«ВСЕ ЦЕ НАША ВІРА»
Ольга ЧУМАК, менеджер по зв’язках зі ЗМІ компанії Coca-Cola Україна:
– Двоє з трьох наших переможців – це діти, підростаюче покоління. Вони діляться з нами своїми враженнями крізь призму об’єктива і таким чином розповідають нам, дорослим, про свій дитячий світ. На щастя, їхні фотографії випромінюють радість, щастя, позитивні емоції. Це дозволяє у сьогоднішні непрості будні мати привід для радості і задоволення.
Фотовиставка газети «День» – це неймовірна палітра почуттів. На одному невеликому місці, в одному залі, з’єдналися і журба, і радість, і скорбота, і сарказм. І з одного боку це такий оксюморон, а з іншого – це наше життя, яке ми проживаємо. І очевидно, що треба знати і розуміти ці моменти, вміти їх прожити достойно, цікаво й гарно.
Через контрастний набір емоцій важко визначитися у враженнях. Хочеться оптимізму, не можна сказати, що він асоціюється з виставкою. Її післямова – це більше віра, вона є і на фотографіях, які сповнені журби, і на радісних світлинах, де молодята хочуть одружуватися, діти хочуть рости, а птахи хочуть літати. Все це наша віра...
«ПОДІБНИХ ТВОРЧИХ ПЛАТФОРМ В УКРАЇНІ НЕМАЄ»
Андрій ТОДОЩЕНКО, туристична компанія «Орнамент України»:
– Ми обрали роботу Гліба Цуканова «Обери мене», на якій зображені цуценята. При відборі керувалися емоціями, бо розуміли, що обрана фоторобота має вселяти доброту і дитячу щирість. Автору цієї світлини лише 10 років. І це його бачення світу. Передані емоції сподобалися нам, і ми недовго вагалися у виборі. Одразу зупинили свій погляд саме на цій світлині.
Фотовиставка такого рівня – це гарна справа. Добре, що є такі редакції, як газета «День», які проводять такі фотозвіти і дають можливість молодим (навіть майбутнім) фотокореспондентам спробувати свої сили. Це розмаїття різного бачення, підходів, ракурсів заворожує. Напевно, подібних творчих платформ в Україні немає. І це вражає і захоплює водночас.
