Упродовж карантину соцмережами активно ширяться світлини домашніх улюбленців із розповідями, як вони допомагають не занудьгувати вдома. Тож і не дивно, що останнім часом зоозахисні організації повідомляють, що з притулків почали частіше забирати тварин. Їхня присутність удома в умовах пандемії заграла новими барвами. Адже милий пухнастий під боком — це не так розвага, як підтримка для людей, так би мовити, чотирилапа опора.
До речі, на тему психологічного і навіть терапевтичного впливу котиків на своїх господарів написано чимало наукових публікацій. Навіть побутує думка, що коти мають своєрідний зв’язок із космосом. Вірити у це чи ні — справа кожного. А от наукові факти — інша річ. Учені Берлінського інституту геронтології з’ясували, що люди, котрі мають кота, живуть у середньому на 10 років довше за інших, а ще менше хворіють на серцеві недуги. Прогладжування пухнастиків по м’якій шерсті теж має свій лікувальний ефект: урівноважує нервову систему та зменшує стреси. Недаремно коти стали одними з перших диких тварин, котрих одомашнила людина ще в VI—VII тис. до н.е.!
Анастасія Сіроткіна — одна із тих, кому на карантині пощастило не скніти на самоті. Втім, її домашній улюбленець тішить не лише господарку, а й відданих шанувальників у Фейсбуці.
Кузя — незвичайний кіт. Завдяки Анастасії, яка чи не щодня публікує з ним у соцмережі фотохроніки, він збирає десятки лайків. Проте його популярність, звісно ж, не була би такою великою, якби не його харизматична та непосидюча котовдача! На одній світлині Кузя — «володар колечка» від пластикової банки й несамовито носиться з ним по квартирі, а на іншій — «стиліст на карантині», без якого, звісно ж, не може обійтися фарбування волосся в домашніх умовах.
Нещодавно Кузі виповнився рік. Святкування було грандіозним. Достеменно знаючи смакові вподобання кота, господарка Анастасія напекла йому сирних кексів з мінімальним вмістом цукру — за останніми тенденціями здорового харчування. Кузя був у захваті. Хоча раніше його життя було не таким безжурним.
ЖИТТЄПИС КУЗІ
Кузю та його братика, ледве місячних кошенят, викинули на вулицю. Невідомо, чи вижили б вони, якби не щасливий випадок. У дворі під час прогулянки з господаркою їх примітив собака. Цікаво, що той песик є аутистом та вкрай рідко проявляє зацікавленість до навколишнього середовища, однак того разу щось його збентежило. Проявляючи допитливість, собачка поліз під кущ та натрапив на наполоханих кошенят. Зрештою, господарка пса напоїла пухнастиків водою та залишила під кущем до ранку, сподіваючись, що в них є мама, дворова киця. Наступного ранку стало зрозуміло, що кошенят таки залишили напризволяще. Тож жінка забрала їх собі додому. Це була приятелька Анастасії.
«Наша знайома причепурила кошенят та виклала їхні фото в Фейсбук. Моя сестра побачила їх та одразу переслала мені: «Глянь, який красивий цей руденький!», — підмітила вона. Та я ж одразу зауважила нашого красунчика: «Ні, я собі цього заберу», — твердо вирішила Анастасія.
Уже за тиждень малеча переїхала до нової оселі. «Бачили б ви його, коли ми його забирали! — ділиться котолюбка. — Це якась сміхота була, а не кіт! Справжнісінький чортик!».
Відтоді минув рік, і тепер те звіря — доглянутий відгодований красень. До речі, котик довго залишався безіменним, аж поки одного разу в гості до Анастасії не навідався її племінник. «О, та це ж Кузя!», — вигукнув він, коли побачив кошеня. «Тю, та який це Кузя?!», — здивувалася жінка. «Невже ви не бачите, що це Кузя?!», — наполягав хлопчик. Так, завдяки наполегливості хлопця котик став Кузею.
«Кузя довго не розмовляв, — розповідає Анастасія. — Ротик відкриває, а звуку жодного. І лише коли йому виповнилося пів року, почав видавати звук, схожий на пискіт. І хоч зараз він уже дорослий, вкрай рідко нявчить».
Характер у Кузі — войовничий. «Бачу ціль — не бачу перешкод», — так характеризує його господарка. «Коли нам якось на кухні робили меблі, то Кузя потоваришував із майстром-атовцем. Йому все треба робити разом! Наш цікавий дослідник лазив у нього по інструментах та ящиках. Тому майстер дав йому кличку Турбокузя. Вона йому ідеально пасує: Кузя двома лапами «за» будь-який шухер».
Про це дуже добре свідчать й фотографії в Фейсбуці. «Коли Кузя кудись несеться, то на його шляху все розступається. Ловити нагоду для фото буває складно», — зізнається котолюбка. Та її цим не злякати! Доводилося ловити в кадрі й не таких!
«ТРЕНУВАЛАСЯ НА ПЕРШИХ ОСОБАХ ДЕРЖАВИ, А ТЕПЕР ВИХОДЯТЬ ГАРНІ СВІТЛИНИ КОТА»
Анастасія Сіроткіна — професійна політична фотографиня, тож про вміння спіймати момент знає не з книжок. Раніше працювала в уряді Гройсмана, а згодом перейшла в Український кризовий медіацентр. На карантині вправляється в мистецтві фотографії на Кузі.
«Хтось тренується на кицьках, а потім переходить до серйознішого, а я ж тренувалася на перших особах держави, а тепер у мене виходять гарні світлини кота», — жартує Анастасія.
І хоч коти надзвичайно непосидючі тварини, вона запевняє: політики ще гірші. Фотохроніки з котами Анастасія публікує вже не перший рік. «Усе почалося тоді, коли в мене був інший котик», — розповідає вона. Його фотоблогерка теж знайшла на вулиці. Проте котик виявився хворим на вірус. Лікар одразу попередив господарку, що недуга невиліковна, а кіт довго не житиме. Так і сталося, за рік тварина померла.
«Я була вражена, скільки людей мені писали та співчували. Виявилося, що вони всі уважно за ним стежили. Причому, — наголошує Анастасія, — це бували й дуже серйозні та поважні люди. Я неабияк дивувалася: невже вони слідкують за якимось котом?».
Тож коли в Анастасії згодом з’явився Кузя, вона продовжила традицію тематичних фотопублікацій. І судячи з захоплених реакцій підписників, вони від цього отримують немалу насолоду.
«Негативні емоції — найпотужніші. На відміну від доброї емоції, викликати в глядача негативну емоцію через фотографію простіше. Тому цим шляхом йдуть багато фотографів-початківців. Багато хто використовує такі прийоми. Це може бути фотографія плюшевого ведмедика в калюжі або світлина Чорнобиля з вибитими вікнами й залишеною лялькою, і в нас вже складається негативна емоція. Добру та теплу емоцію створити значно складніше. Йдеться не просто про рожеве «мімімі», яке глядач лайкне та забуде, а про таке, що вкоріниться в пам’яті надовго. Якщо ж мені вдається викликати позитивну емоцію в глядача через образ Кузі, то я цим ділитимуся. А надто це важливо на карантині, коли людям психологічно важко перебувати в ізоляції. Тож Кузя всіх нас трохи розважає», — пояснює Анастасія.
Котолюбка розповідає, що спілкування з пухнастиком на карантині сповнене нових барв: «Ми щодня разом уже понад 40 днів. Мені навіть починає здаватися, що я перебираю додаткові навички від Кузі. А от котам для того, щоби бути самодостатніми, нічого додаткового не треба. Вони цілком самостійні».
І хоч Анастасія розповідає, що Кузю не дресирує, схоже, заради улюбленого печива муркотун готовий на все. «На карантині в нас є досягнення: Кузя навчився робити цікаву позу, — зазначає вона. — Називається «байбаки». Це коли він сідає на задні лапки, а передні піднімає вгору, просячи печиво. Я йому кажу: «Кузя, будь ласка, сідай». Він слухняно сідає. Йому подобається!».
Та для фотографування важливо шукати слушний момент, не набридаючи котові. «Я фотографую Кузю без фанатизму й у жодному разі не примушую, — додає фотографиня. — Якщо він має відповідний настрій, тоді беруся за фото. Коти — це такі створіння, яких неможливо примусити. Їх не можна дресирувати! Наша взаємодія ґрунтується на повазі».
