У Давньому Римі лаванду могли собі дозволити тільки заможні громадяни — невелика кількість квіточок коштувала як місячна зарплата працівника ферми! У Середньовіччі її часто вирощували у князівських маєтках та садах при монастирях, зокрема і через лікарські властивості. А вже з XVII століття у Франції лаванду почали промислово вирощувати для створення парфумів. Та й нині вважається, наприклад, особливим французьким шиком додати кілька квіточок лаванди в келих шампанського.
На українських полях лаванда — теж своя гостя. У Криму навіть є селище з однойменною назвою. Хоча туристична локація розташована у зовсім іншому куточку півострова — в селі Тургенівка Бахчисарайського району. Це найбільші лавандові поля у Європі! Тут навіть проводять фестиваль «Гірська лаванда».
Не одне десятиліття свої лавандові плантації має Херсонщина. Зараз місцеві науковці експериментують та пробують вирощувати новий сорт цієї квітки — лавандин. В Інституті садівництва НАН України пояснюють, що через зміни клімату нині, крім Криму та півдня, все більше регіонів стають сприятливими для вирощування лаванди у промисловому масштабі. Зараз цю квітку плекають на Закарпатті, Черкащині, Житомирщині та Київщині. Отож, лавандова історія не чужа для України, а зараз настав час її переосмислення та нового дихання. «День» відвідав одну з лавандових локацій, що неподалік Києва, та розпитав про історію появи «Лавандового гаю» його власницю — Юлію БЛЯХ.
«ЛАВАНДА В ЛІСОСТЕПУ — ЗІ СФЕРИ ФАНТАСТИКИ»
— Юліє, як Ви пов’язали свою діяльність з лавандою?
— Немає однієї відповіді, чому я обрала лаванду. Великою мірою — це здобутий досвід, мрії. У мене є початкова художня освіта. За своєю професійною діяльністю я колишній програміст, потім диверсифікувалася у систему управління якістю, згодом, після народження дітей, я зрозуміла, що не хочу виходити на роботу і працювати time-table. Намагалася організувати один бізнес, другий, а це моя третя спроба. За нею стоїть довгий період вивчення цієї справи, і цей процес не припиняється і досі.
Коли я починала, про лаванду ніхто не чув. Почала по крихтах збирати інформацію, ходити по кабінетах, ставити питання. Потроху це все збиралося і набуло певної форми. Великою мірою те, що ви бачите — це агротехнічний експеримент. Тому що в усіх класичних джерелах на той момент було написано, що лаванда в лісостепу — це сфера фантастики.
— Чи взорувалися Ви на приклад іноземних країн?
— Ні. До того часу я жодного разу не була на полі в Провансі. Те, що ви бачите у «Лавандовому гаю», це моє світосприйняття, мій смак. Та кількість сервісу, яку я пропоную своїм гостям — це мій вимір сервісу, моя планка. Хотілося б ще більше, утім, для цього потрібні більші фінансові можливості.
— Якими були етапи реалізації вашого задуму? З якими викликами зіштовхнулися?
— Наприклад, виникли проблеми з посадковим матеріалом. Коли починали це все планувати у 2014 році, взагалі ніхто не міг надати посадковий матеріал у тому обсязі, який був потрібен. Про поставки з-за кордону на той момент з якоїсь причини не задумувалася. Висадивши, наступного року з’ясувалося, що випала одна п’ята посадки. На той момент я не розуміла причини. Думала морози, вимокло чи ще щось. Такою була перша спроба. Не було в мене практичного досвіду. Це зараз я чітко знаю, що відбулося на той момент і чого не потрібно було робити. Приміром, щоб довго й продуктивно працювати в майбутньому, потрібно планувати стратегічний розвиток ландшафту й навантаження на нього. Нині навантаження не відповідає можливостям цього ландшафту. Проте вже зроблені певні кроки, щоб його розвантажити й розподілити цільову аудиторію на частини.
ДРУГЕ ЖИТТЯ РОСЛИНИ — У ПАРФУМАХ ТА КУЛІНАРІЇ
— Одразу виникла ідея зробити туристичну складову важливим елементом діяльності?
— Це рішення лежить на поверхні. Колір, яким квітне лаванда, для українського регіону лісостепу незвичайний. Ви ж звертали увагу, що коли ви їдете цією місцевістю, то бачите здебільшого градацію жовтих, зелених, коричневих, помаранчевих кольорів, а таке щільне бузкове цвітіння — це переважно Південь України, коли цвітуть різні види шавлії. Можливо, завдяки цьому вона й викликає такий яскравий інтерес. Сподіваюсь, що тенденція залишиться, і ми будемо й далі в Україні розвивати паркову культуру, культуру відпочинку.
— Багато нині говорять, що карантин збільшить внутрішній туризм. А як це проявилося у Вашому випадку? Чи більше людей записано цьогоріч на відвідини «Лавандового гаю», чи швидше відбулося бронювання?
— Навантаження цьогоріч, як і минулоріч — однакове, стовідсоткове. Але якщо говорити про швидкість бронювання, то так, у цьому році це було щось неймовірне — 120 секунд.
— І залежно від того, коли забронював, «Лавандовий гай» буде різним...
— Звісно, уявіть собі, як формується бутон троянди. Зелені пелюстки поступово розмикаються, і ми бачимо істинний колір квітки, яка з’явиться. Цей бутон росте, збільшується в розмірі: розкрилися перші пелюстки цієї троянди, у якийсь день ми приходимо — вона пишно квітне. А далі починається етап деградації. Те саме можна й про лаванду сказати. Зараз у неї найбільш яскраве й насичене цвітіння, але будемо відвертими — багато пелюстків уже відкрилися і навіть зів’янули. Проте це не заважає «Лавандовому гаю» і далі мати свій насичений вигляд.
— Що відбувається з лавандою далі?
— Як закінчується сезон туризму, ми разом з робітниками (також приєднуються ті, кому це цікаво робити) серпами її збираємо. Частину закладаємо на сушку — на саше (ароматична подушечка. — Ред.) і на кулінарну лаванду. А решту переробляємо на дистиляторі. І це стосується не тільки лаванди вузьколистої, також на дистиляторі переробляються інші рослини, які вирощуються у нас, наприклад, шавлію, м’яту перцеву та інші. Це все є інгредієнтною базою для нашої косметики. Жирні олії, звісно, ми докупляємо. Зокрема, з ділянки, яка дуже рясно квітне, збирається близько 500 кг лаванди. Проте загалом виходить дуже мало ефірної олії. Відповідно, і зроблених продуктів невелика кількість. Це не масове виробництво.
ЄДНАННЯ З АРОМАТАМИ, ТИШЕЮ ТА ЛАНДШАФТАМИ
— Які маєте плани?
— Далі будемо працювати над ландшафтом: ряди будуть мати довжину 75 метрів (так буде красивий рельєф), а локація на 40 сотках трохи переробиться. На другій ділянці, що охоплює 2,5 гектара (на одному гектарі вже росте лаванда), наступні років три буде формування парку. Засаджений гектар уже росте третій сезон. Наступного року відкриємо цю ділянку для відвідування за квитками, тобто це буде лавандовий парк для тихого відпочинку. Я дуже не люблю метушню, тому завжди хочу показати людям, що можна з’єднатися з ароматами, з тишею та ландшафтом. І бути спокійним, урівноваженим. Це все про лаванду та її дію. Створивши парк, у такий спосіб, напевне, знімемо навантаження з меншої локації, де дуже багато сервісів, комфорту, і задовольнимо запит людей, які не хочуть або не можуть планувати заздалегідь своє відвідування, тобто це ситуаційне «хочу — поїхав».
— Ви бачите Україну «лавандовою»?
— Щодо виробництва — ні. Ми не зможемо наздогнати ні Молдову, ні Болгарію, ні Францію. Бо виробництво треба будувати під покупця. І щоб вкласти 5 млн євро, треба дуже гарно розуміти, хто в тебе буде що купувати, які об’єми ти будеш переробляти, чи справді в тебе є цей покупець.
— А який Ваш улюблений етап роботи з лавандою?
— Коли на локаціях залишається хтось з працівників, я їду на поле й просто ріжу букети. Бажано нікого не бачити — тільки я, серп і кущ лаванди. Також мені дуже подобається саджати лаванду, бо тоді, мені здається, що ти даєш нове життя. А взагалі найкраще не бігати цими ділянками, а просто сісти й помедитувати. Коли ви посидите, послухаєте гул бджіл, потім таке враження, що, будучи на траві, ви були немовби під куполом.
