Сьогодні опівдні коло будівлі Івано-Франківської обласної державної адміністрації людно. Тут зібралися небайдужі до подій на сході, щоб вшанувати пам'ять мирних українських громадян, убитих проросійськими бойовиками на блок-пості під Волновахою.
"Ми проводимо марш солідарності з тими людьми, які загинули під Волновахою під час обстрілу рейсового автобуса, - розповідає співорганізатор заходу, член ГО "Фундація регіональних ініціатив" Володимир Паньків. - Хочемо привернути увагу громадськості та влади до цієї трагедії, тому не випадково вибрали місце збору під ОДА. Влада повинна оперативно, швидко, якісно, так, як це було у Франції, реагувати на ситуацію і вирішувати питання з терористами".
Організатор запевнив, хода буде виключно мирною, маршрут попередньо обумовлений. Учасники заходу організованою колоною вирушили по вулиці Грушевського до Вічевого майдану. Хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих на сході країни, пролунав Гімн України. Володимир Паньків запросив жителів приєднуватися до колони і разом іти вулицею Незалежності до Меморіального скверу. Там, коло обкладених вінками могил полеглих Героїв Майдану та АТО, провели поминальну панахиду.
Попри сирість, холод, рясний дощ та святу вечерю, людей зібралося доволі багато. Літні люди обурювалися поганою організацією заходу, розповідали, не знали про подію. Інформація про марш єдності поширювалася через соцмережі, тому не всі змогли долучитися. Люди старшого віку прийшли тому, що очікували на проведення всеукраїнського вияву солідарності. Дехто наголошував, подібні акції мають бути масштабними і багаточисельними, не розуміючи, як можна сидіти вдома та мовчки спостерігати за всім, що відбувається. Інші зауважували, що в такій ситуації влада повинна згуртовувати людей, виводити на вулиці, щоб привернути увагу світової спільноти і разом сказати, що нам не байдуже.
"Я не можу залишатися осторонь тих подій, що розвиваються на сході, тому нині я тут, - зауважує жителька міста Марія Турчин. - Війна, це страшно, але стріляти в мирних жителів неприпустимо. Хоча всі ми є мирними, не навченими воювати. І ми ні з ким не воюємо, лише захищаємо своє. Під час другої світової війни загинув мій батько. З тих подій пам'ятаю дуже мало, народилася у 1940 році. Знаю, коли в нас в хаті були люди, переселені із небезпечних місць, які змушені були покинути рідну домівку, один до одного відносилися зі взаємною повагою та любов'ю. Ніхто не питав, що ви дасте, як ми будемо жити, ділилися всім, що мали. Тяжкі хвилини об'єднують людей. Але в нинішній час переважають матеріальні цінності. Поки духовні цінності не стануть вищими, ніж матеріальні, доти суспільство не буде таким, яким воно має бути".
