Я познайомилася з художником особисто і побачила не лише десяток його величезних картин, створених в останні роки, які нині демонструються в залі Академії, а ще близько 20 книжок, написаних ним та про нього. Окрім того, мала можливість неформально поспілкуватися з цим красивим, запальним і вишуканим чоловіком та його дружиною, журналісткою Сібел...
ЖИВОПИС, КІНО, ТЕАТР І МЕНЕДЖЕМЕНТ
Життя непересічного митця тягне на авантюрний і оптимістичний роман. Виховання Бедрі Байкама і згодом сама його творчість демонструють шлях людини вільної, творчо діяльної у багатьох мистецьких напрямах.
Хлопчику пощастило, що його талант був не лише помічений батьками, підтриманий, а й піднесений до уваги довколишнього світу. Бедрі було лише шість років, коли відбулася його перша персональна виставка у рідному місті — Анкарі. А перша критична стаття з’явилася в газеті в червні 1963 р., наступні — вже у газетах та журналах інших країн. Його виставка на той час промандрувала Європою (Берн, Женева, Париж, Рим) і потрапила до Америки. Паризький журнал «Фігаро» назвав його «Моцартом живопису», і «Вашингтон Пост» також не оминув увагою виставку талановитої дитини. Ажіотаж довкола придбання творів юного генія заради перепродажу або вкладення грошей набрав нездорового відтінку, тому батьки відмовилися продавати роботи сина...
У юнацькі роки Бедрі Байкам захопився кіно, театром, акторством та секретами кіноіндустрії й театрального менеджменту. Після тріумфу персональних виставок художника в Європі та Америці батьки відправили талановитого хлопця у школу до Швейцарії, аби він набув там необхідної для хлопця дисципліни й вивчив найуживаніші у світі європейські мови, тож нічого незвичайного не було в тому, що навчатися юний Бедрі 1975 року поїхав до Парижа. Статки батьків та власне талант молодого митця дозволили йому вступити до Сорбонни й отримати кваліфікаційний ступінь МВА з менеджменту і театрального та кінопродукування. Отже, геніальний у дитинстві художник собі зрадив? Вивчився на керівника середньої ланки? Диктат батьків? Тверезе міркування самого Бедрі? Та хоч що б це було, але прагнення убезпечити і забезпечити стабільне майбутнє не перекрило юнаку шляхів до творчості й фахового навчання. Тому молодий художник паралельно вступає до ще одного вузу для того, щоб вивчати... основи драматургії у L’Actorat — у тому самому Парижі. І тут він малював, як завжди, багато. Тепер це переважно були малюнки на папері — вуличні сценки, пейзажі, оголені... Малював переважно вуглем або китайськими чорнилами.
Час, проведений у Франції, дав великий досвід, та все ж його невідворотно тягнуло до візуального мистецтва і образотворчості, з ним пов’язаної. Тоді задумався про набуття систематизованих знань та умінь й подався до США, вступив до Каліфорнійського коледжу мистецтв і ремесел у місті Окленд, де вивчав живопис і кіновиробництво. Митець значно розширив палітру власних інструментів — від акварелей та рисунків перейшов до графічних тиражних технік, взявся за живопис олією і протягом років серйозно його трансформував — від пастозного письма до прозорого й до переходу на акрил. Так, його зацікавили зокрема графіті, колажі на фанері, де він змішує живопис із предметами, олійна фарба зникає, художник активно використовує спреї — це дає можливість працювати швидше, активніше. Сміливий синтез технік та художніх інструментів, який став тепер основою творчості Бедрі Байкама, зародився саме тут, в Америці.
«НОВИЙ ЕКСПРЕСІОНІЗМ» І «КОРОБКА ДЕМОКРАТІЇ»
Після дванадцяти років навчання за межами батьківщини й подорожування світами 1987 року Бедрі Байкам повернувся до Туреччини й оселився у Стамбулі.
Талант художника виявився різнобічним. Він написав кілька сценаріїв, чимало критичних статей і виступів, а згодом навіть гостросюжетний роман «Кістка», виданий у 2000 році турецькою, а у 2005-му — англійською. Саме на батьківщині митець, здається, починає реалізовуватися на повну силу.
Багато працює творчо й експонує свої роботи. Окрім того, Бедрі Байкам займає активну громадську позицію, він відстоює право людини на вільний розвиток і демократію та стає лідером не лише художнього руху «Новий експресіонізм», а й членом Асоціації пам’яті Ататюрка, одним із засновників Міжнародної асоціації художників турецького національного комітету й очолює «Патріотичний народний рух». А у жовтні 2003 року Бедрі Байкам змагався за посаду Президента Турції від Республіканської народної партії.
У 2006 р. він створює Центр сучасного мистецтва «Піраміда» у Стамбулі, де організовує виставки, видає книжки та альбоми. «Піраміда» Бедрі Байкама є одним з найактивніших та незалежних центрів сучасного мистецтва Турції.
2011 року прем’єр-міністр Турції Ердоган під час свого візиту в місто Карс назвав «Пам’ятник гуманізму», який символізував вірмено-турецьке примирення, жахливим й закликав його ліквідувати. Це одразу стали втілювати у життя. Бедрі Байкам був із тих, хто першим піднявся на захист монумента зі словами про те, що для його народу надзвичайно важливим є вірмено-турецький діалог і карський пам’ятник — його єдиний вагомий символ. Натомість Ердоган демонстрував відкрито вороже ставлення до Вірменії. Під час одного з протестних зібрань, організатором якого був Бедрі Байкам, художник і його помічниця зазнали нападу чоловіка з ножем й були поранені. Ніхто не сумнівається у тому, що напад був пов’язаний із громадянською позицією митця. Але навіть такий поворот подій не зупинив Бедрі Байкама у його діяльності, як творчій, так і суспільно-політичній.
На виставці Міжнародної Стамбульської Бієнале 2017 року, яка проходила під девізом і за темою «Гарний сусіда», де випливли незручні питання про політичну ситуацію в Турції, її кризи та інші проблеми, Бедрі Байкам продемонстрував свою роботу, названу «Коробка демократії». Вона має вигляд телефонної будки, яка, за словами автора, «...є квадратним метром свободи, вільним простором, де ти можеш робити все, що захочеш. Тут бували навіть пари, які кохалися...» Цей об’єкт позиціонується як «часточка турецької демократії».
«ВИБРАНЕ ЗА 10 РОКІВ»
І ось непересічний митець приїхав із персональною виставкою творів на запрошення Національної академії мистецтв України. Назвав її просто: «Бедрі Байкам. Вибране за 10 років».
Посередині залу інстальована величезна срібно-золотиста The hard job of Living рама з письменами на ній, через яку, ніби через видошукач, можна було сконцентрувати для себе те, що відкривається власне тобі, — уся експозиція, якась певна картина, глядачі або сам художник... У Бедрі є ціла серія таких «порожніх» рам. Вони різного кольору та фактури й дизайну — срібна, золота, чорна, червона... Через червону на Венеційській Бієнале 2015 залюбки проходили наречені, загадуючи бажання на щасливе майбуття. Кожна інсталяція несе у собі повідомлення від автора і водночас дає простір думкам й асоціаціям кожного окремого глядача, який спроможеться зосередитися і включитися у гру, яку диктує і автор, і кожна нова ситуація, тема, ракурс зору.
Уважно переглянувши експозицію, зловила себе на тому, що, захопившись, провела чимало часу в залі й мої колеги також вже ознайомилися з картинами. Було приємно чути від вимогливих і прискіпливих професіоналів здивовано-доброзичливі відгуки про те, що роботи дуже цікаві.
Картини артистичні — чуттєві й захоплюючі. Полотна наповнені цікавими історіями і символами, які зчитувати — одне задоволення. А щоб утримати увагу глядача, Бедрі Бейкам як досвідчений режисер-постановник вихоплює певні візуальні прийоми з творчої царини «чарівного ліхтаря», а також додає елементи кіномови й театральних мізансцен, уважно вибудовуючи драматургію кожної роботи. Задля втілення таких ідей митець невимушено поєднує традиційні техніки й новітні технології.
Він один із перших, якщо не єдиний, наважився використати в картинах ефект лентикюлар (lenticular). Нагадаю, що лентикюлар — вид поліграфічної продукції, який відрізняється тим, що дозволяє створювати анімаційне зображення з просторовим ефектом, так звані стерео-та варіозображення. Масове виробництво цієї продукції було освоєно в 1970-ті роки в Японії. Це те саме стереозображення, яке відоме нам з дитинства із забавних переливних картинок, де, наприклад, красуня на передньому плані піднімає келих вина і підморгує глядачеві, а на другому — розплющує око й випиває вино, або Дід Мороз дістає подарунки з мішка біля ялинки тощо.
Бедрі Байкам пишається своїми картинами з такою доповненою реальністю, називаючи їх 4 D, й каже, що це особлива турецька магія або щось на кшталт килима-літака для кожного. Адже, залежно від кута зору, ми бачимо різні зображення. А тут ще вибудовується ілюзія дуже глибокого простору з різноманітними планами. Й це буквально залучає нас до участі, до занурення у глибину і до співроздумів та переживань.
Бедрі Байкам за натурою перфекціоніст — активно уникає робити те, що роблять усі й тим паче не любить повторюватися. Він захоплено сприймає та опрацьовує всесвітню мистецьку спадщину, шукаючи в її лабіринті власні шляхи. При цьому явно бачить та демонструє, як його власна творча історія виростає із всесвітньої.
Тема гарему, його місця в Османській імперії, в уявленні та інтерпретаціях європейців і його власній проходить наскрізно через усі представлені роботи. Тут і власне захоплення митця жінками загалом й жінкою як архетипом; і пристрасне бажання володіти всім цим прекрасним жіночим світом та самоіронія й тонкий стьоб над власними захопленнями та бажаннями, а з ними й стереотипами, що склалися у головах цілих поколінь.
У демонстрованих полотнах знаходимо знайомих героїв мистецьких або кінотворів. У «Поцілунку. Присвяті серії Мунка» (The Kiss. Homage to Munch Series. 4D. 185х120, 2010) фігури з полотен Едварда Мунка, що застигли в пристрасному поцілунку, уходять в перспективу на різних рівнях і планах. У кожному з них віддзеркалена ще часточка життя автора і відблиск глядачевого досвіду. А в картині «Як пояснити історію живому равлику і мертвому зайцю» ( How to Explain History to a Live Snail and Dead Hare 4D, 180х240, 2009) композиційний та смисловий коктейль складений із яскравих інгредієнтів: фрагментів релігійної композиції з часів Відродження з величезним зеленим слимаком і славнозвісно-знавіснілої Мони Лізи; тут вирують в небі літаки, як чайки, а чайка ширяє, наче літак, і все це кореспондується з героями реклами початку минулого століття та героєм фільму жахів із мертвим милим зайцем на руках.
Картини Бедрі Байкама представленого десятиліття виразно демонструють рух тенденцій світового мистецтва і власне турецького митця від неоекспресіонізму, постмодернізму до так званого метамодерну.
Виставку «Бедрі Байкам. Вибране за 10 років» можна побачити до 7 квітня.
