П’ятниця у Києві видалась не холодною, без злив і буревіїв. Щоправда, на вулиці сіро: туман, сонця немає, а строкате листя майже облетіло. Якщо вам бракне барв та емоцій – мерщій на фотовиставку «Дня», яка триває у галереї «Лавра».
«ЦЕЙ ОПТИМІЗМ ДАЄ НАМ СИЛИ І ВІРИ»
Сьогодні однією з перших відвідувачок виставки стала народний депутат Ірина Констанкевич. «Мені сподобалось багато робіт. Солідарна з вибором переможців. Ще особливо зачепила за живе світлина «Все буде добре... На жаль, без мене» Інни Оскольської», - розповідає пані Ірина. На знімку – портрет бійця Олега Диньки із позивним «Єгер». Він був добровольцем 1-ї окремої штурмової роти ДУК і загинув у вересні цього року.
«Взагалі дуже люблю газету «День» і проекти, які вона реалізовує: книжкові, з фотовиставкою. Якщо говорити конкретно про ХІХ Міжнародну фотовиставку «Дня», то вона має своє обличчя. Я б назвала це обличчям війни, яка зачепила своїм крилом і український народ у цілому, і багатьох конкретних людей, - ділиться враженнями Ірина Констанкевич. – Проте військові роботи дають оптимізм. На них – долі героїв, які втратили близьких або отримали травми. Але ці люди не втратили віру у життя, віру у свою справу, і цей оптимізм переповнює, дає сили і віри нам».
З виставки народний депутат пішла з «Короною» - новинкою нашої Бібліотеки. Книгу «Корона, або Спадщина Королівства Руського» пані Ірина придбала у дарунок Маневицькому краєзнавчому музею, якому в ці дні виповнюється 50 років. «Думаю, це символічний подарунок. Газета «День» перекидає місток на Волинь, увінчуючи своєю «Короною» краще, що є у нашій сучасності», - говорить Ірина Констанкевич.
«ВИБУХ РОЗДУМІВ»
Вчителі беруть приклад з дітей! Днями ми провели екскурсію для учнів столичної школи №275 імені Кравчука Володимира, а 3 листопада до нас завітали вчителі цього закладу. Найбільше їх вразили військові фото, що не дивує. Нагадаємо, школа носить ім’я Володимира Кравчука – першого військовослужбовця з Києва, який загинув у зоні АТО. У закладі є музей його імені, тут від початку війни багато допомагають бійцям.
Директор школи Оксана Антощак веде до світлини Алли Пушкарчук «Перші дні утримання авдіївської промзони українським військовими», яка вразила її найбільше. «Для себе поділила фотокартини на виставці на дві частини: про війну, яка відбувається наразі, і про життя людей з особливими потребами, - зазначає пані Оксана. – Більше переповняють емоції, коли дивишся на військові фото. З перших днів війни наша школа допомагала двом добровольчим формуванням – «Карпатська Січ» і «Золоті леви Чорної сотні». Ми допомагали їм не ситуативно, а протягом трьох років. Зараз вже немає добровольчих батальйонів, але ми все одно спілкуємося з цими хлопцями. Тому таких фотографій ми бачили дуже багато. У нашому музеї імені Володимира Кравчука теж є унікальні фотографії. Деякі зроблені бійцями на фронті, деякі – нашими фотографами. Уявіть: Станиця Луганська, хлопці з «Золотих левів Чорної сотні» їдуть звідти додому. Вони три місяці не були вдома, але, не заїжджаючи туди, одразу приїздять до нашої школи. На подвір’я школи заїжджає кортеж машин під прапорами України, виходять хлопці – стомлені, але з квітами. Вони йдуть по школі й усім дівчаткам роздають квіти. Це є на одній з фотографій у нашому музеї».
Роботи, на яких відображені проблеми людей з особливими потребами, запам’ятались Оксані Антощак, бо школа №275 одною з перших стала впроваджувати інклюзивне навчання. «У нас вчаться 23 дитини, які мають, як ми кажемо, додаткові освітні потреби, - розповідає директор школи №275. – Ці діти абсолютно адаптовані до навчання, вони беруть активну участь у зустрічах з бійцями, в ярмарках на підтримку військових».
До речі, на чотирьох ярмарках, які організували у школі, вдалося зібрати понад 50 тисяч гривень. Ще тут допомагають в адаптації бійців, які повернулися з фронту, збирають посилки для дітей у Станиці Луганській. «Діти звикли допомагати. За цей час не почула від них та їх батьків жодного нарікання. Всі налаштовані на допомогу», - наголошує пані Оксана.
Наша виставка викликала в Оксани Антощак «вибух роздумів». «Після цієї виставки у мене є дуже багато запитань до себе. Біля деяких робіт зупиняюсь із думками: «Стоп, це фотографія. Це було. Це не фантазія художника...», - зізнається вона.
«У СЕРІЇ «СХОДЖЕННЯ» ПОКАЗАНА ЖАГА ДО ЖИТТЯ»
Ознайомитися з роботою колег 3 листопада прийшли і співробітники комунальних ЗМІ. Вони відзначили «Оптичний обман», роботу Руслана Канюки, де кадр вибудуваний так, що можна побачити напис «Комунальні платежі – 0». «Сподобалась ця неоднозначність, - пояснює вибір Максим Філіпов, керівник комунального підприємства «Вечірній Київ». – Збираючись на вашу фотовиставку, знав, куди йду, хоча на такій події – вперше. Проте тут є роботи наших фотографів, вони отримують призи на фотоконкурсі «Дня». Наприклад, Борис Корпусенко».
«Нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитяточком малим...» - так, цитатою з Шевченка, називається знімок з породіллею Віктора Ковальчука. Він найбільше запам’ятався Наталії Кузьмінській, начальнику відділу реалізації КП «Вечірній Київ». «Виставка хороша, продовжує Наталія. – Багато депресивних робіт, і хочеться чогось позитивного, народження життя. Тож мені дуже сподобалось фото з породіллею. Думаю, сьогодні це актуально, як ніколи. Багато чого у наших реаліях так гнітить, що хочеться відродження. Також сподобалась серія Юрія Величка «Сходження», у якій показана жага до життя (герой серії – військовий Анатолій Горбенко, який втратив у Мар’їнці обидві ноги. – Ред.). Ми і не знаємо, наскільки великі наші життєві ресурси. Тож треба боротися і йти вперед, не дивлячись ні на що».
КОМЕНТАРІ
«УКРАЇНА, ЯКА ПРОБИВАЄТЬСЯ ДО СОНЦЯ»
Алла ГАВРИЛЮК, доцент кафедри міжнародного туризму Київського національного університету культури і мистецтв:
– Упродовж останніх п’яти-шести років я зі студентською молоддю щороку відвідую фотовиставку. Її обличчя змінюється, бо це обличчя тієї України, яку ми маємо нині. Цього року зміст експозиції зосереджений на важливих деталях. Як на мене, це українська реальність на контрасті. Головні теми – війна, захист Вітчизни, багато горя і втрат... І разом із тим – «проростання» світла. Для мене Україна, яка є зараз, – це Україна, яка пробивається до сонця. Все рівно природні процеси незворотні. Про цей посил свідчать світлини, присвячені дітям, молоді, теми пошани до людей старшого віку. До речі, усім запам’яталася світлина «Грайливий настрій» Олега Нича. Оскільки мої студенти – майбутні туристи за фахом, то дуже вподобали світлину, зроблену в Кам’янці-Подільському. На ній бачимо артефакт – пам’ятник туристові і звичайного туриста (робота «Типовий» Ірини Демиденко. – Ред.). До речі, перед виставкою прослухала інтерв’ю Лариси Олексіївни. І думаю, колір золотистого лайма – це водночас і гірчинка, наша війна, і так само це колір перспективи, нового життя, яке ми створимо у боротьбі за нашу ідентичність та ідеї. Докладаючи оці «Надзусилля», як на світлині Анни Чапали…
«ТРЕБА ВЕСТИ СЮДИ ЛЮДЕЙ І ПОКАЗУВАТИ ЇМ ЦІ СВІТЛИНИ»
Тетяна ГУЗЕНКО, заступник директора департаменту суспільних комунікацій Київської міської державної адміністрації:
- Виставка «Дня» - це прекрасний комунікативний проект. Якщо не треба пояснювати, про що фотографія, якщо вона торкається твоєї душі і серця – це, як на мене, найвища майстерність. Тут я це побачила.
Кілька фотографій настільки чуттєві, проникливі, що піднімають у душі пласт, прихований буденністю та постійною зайнятістю. Дивишся і бачиш інші світи в Україні, про які, можливо, навіть навмисно хочеш забути, хочеш заховатися від тих страшних думок. Тут вони тебе знаходять і розумієш, у якому крихкому світі ми живемо. У якому стані зараз Україна, що переживають люди на фото. Я дуже перейнялася чуттєвими посилами, які йдуть від цих робіт.
Мене особисто зворушило фото Олександра Хоменка «Фея переселенців», яке отримало Приз Призів «Золотий День». Воно нагадало моє дитинство. Ця робота настільки прониклива, оптимістична... Думаю, у дитини з цієї фотографії все буде добре.
На виставці є світлини з війни, з нульових позицій, такі, де хлопці на протезах долають труднощі. Не знаю, чи можна назвати це антидепресантом... Мене тішить, що на виставці поменшало фотографій політиків. Натомість більше «облич України» – і вони справжні, щирі, усміхнені. Мені це подобається. Проте коли бачу репортажні знімки з війни, коли розумію, що це відбувається не десь і колись, а зараз, у рідній країні, не так далеко від Києва, – серце стискається від болю. Треба вести сюди людей і показувати їм ці кадри. Бо, мені здається, Київ живе в іншій паралелі з подіями, які ми бачимо тут на фото.
«ФОТОВИСТАВКА СТАЛА «КВАНТОВИМ УДАРОМ» ПО ГОЛОВІ»
Особливим гостем на фотовиставці став Петро Вінс - засновник премії імені академіка Сахарова, який напередодні п'ятничного випуску відвідав редакцію «Дня», щоб вручити орден «За мужність» (детальніше читайте в матеріалі «Андрій Сахаров і «День». Розмова про премію» в № 197-198 від 3 листопада). Він - радянський дисидент, учасник правозахисної Гельсінкської групи, українець за походженням, якого було вислано з СРСР у 1979 році і позбавлено радянського громадянства, в роки перебудови - реабілітовано, зараз же - оптимістичний і творчий підприємець, який ловить «смак» від життя. Отримавши рекомендацію від Лариси Івшиної неодмінно встигнути побачити експозицію в галереї «Лавра», він нею одразу скористався. І був глибоко вражений. «Я відчуваю, який цьому передував величезний масив роботи. Всі фото дуже емоційні. Особливо мені подобається спочатку дивитися на фотографію, тільки потім читати текстовку і по-новому розуміти сенс роботи», - зазначив Петро Георгійович. З кореспондентом «Дня» він єдино правильним чином - не поспішаючи - пройшов кожен зал, і кожна побачена робота ставала приводом для нової бесіди.
Про політику, щоденні радості, війну і характери. «Особливо вражають фотографії бойових дій. До них потрібно повернутися, щоб роздивитися і усвідомити, - зауважив він. - Улюбленими моїми стали зворушливі роботи з тваринами на передовій - коли на снігу розтягнуто бушлат, а на ньому ховається від холоду собака, або фото військового з кошеням. Сподобалася робота автора з Маріуполя Дар'ї Дунет «Брати чи Десь там війна» - чорно-біле фото, в якому переплелося багато смислів. Здивувала секція «Світ очима дітей»: важко повірити, що знімки такого високого рівня, зокрема змістовного, зроблені ними». І, звичайно, особливо він відзначив фото медіа-волонтера Анни Домбровської, а головне - її роботу на лінії розмежування. «Важливість того, що вона робить - розвозить газети «День» по селах, куди більше ніхто не добирається - важко переоцінити», - підкреслив він.
«Виставка справила надзвичайне емоційне враження, - сказав на прощання Петро Вінс. - Це як квантовий удар по голові. Потрібно спочатку прийняти, подумати, а потім обов'язково вдруге повернутися і ще раз подивитися, щоб психологічно «переварити». Щонайменше відзначив для себе 5 робіт, які хотів би придбати. Дуже добре, що возите експозицію по всій Україні. А ще - потрібно і по всій Росії, хоч у декілька регіонів. Це стане певним чином освітнім проектом для росіян. Може, хоч після перегляду цих фотографій у них прокинеться свідомість. Упевнений, що виставка отримає велике визнання».
***
До завершення нашої ХІХ Міжнародної фотовиставки залишилось кілька днів. Тож не упустіть нагоду отримати свою порцію «антидепресанту» для суспільства – приходьте, щоб побачити людей, які через надзусилля перемагають труднощі, хвороби й біль. Також кожен відвідувач може проголосувати за найкращу, на його погляд, роботу, придбати книги нашої Бібліотеки і свіжий «Маршрут №1».
Фотовиставка «Дня» триває в галереї «Лавра» (вул. Лаврська, 1) до 5 листопада включно, з 10:00 до 19:00. Вхід — вільний. Чекаємо на вас!
